Оцінка петровських перетворень в історіографії

Історіографія	Оцінка
18-19 ст.: західники (В.М. Татищев, М.В. Ломоносов, М.Г. Устрялов, С.М. Соловйов)	Підтримка петровських реформ, цар – реформатор. Перетворення Росії на європейську державу особисте позитивне досягнення Петра І
18-19 ст.: слов’янофіли (Аксаков К.С., Хом’яком А.С.). Деякі історики (Щербатов М.М., Карамзін М.М.)	Супротивники реформ та модернізації європейського типу, обвинувачували Петра І у порушенні національних традицій та підґрунтя
К.19 – поч.. 20 ст.: Ключевський В.Й., Мілюков П.М., Павлов-Сільванський М.П., Платонов С.Ф.	Критично, але не так різко як слов’янофіли. Вважали необґрунтованими жорстокі засоби проведення реформ
20 ст.: Тарле Є.В., Молчанов М.М., Бугайов В.І., Павленко М.І та інші	Позитивна оцінка петровських перетворень, характеризували їх як прогресивні у межах феодального суспільства
Сучасна: Анісімов Є.В., Каменській А.Б.	Реформи Петра І були суперечливі, здійснювалися насильницко-репресивними засобами, призвели до перенапругу народних сил, що посилило соціальну нестабільність

Передумови палацових переворотів

Послаблення правлячої династії при Петрі І, вплив династичної кризи 80-х років 17 ст.
Конфлікт Петра і царевича Олексія, страта спадкоємця. Прісечення династії по чоловічій лінії.
Зміни традиційної системи престолоспадщини.
Поява різних, у том числі іноземних претендентів на престол.
Встановлення династичних зв’язків з германськими державами, династичні шлюби.
Побудова нової столиці, відмежування монарха від основної частки країни і значної частки традиційної соціальний опори монархії.
Створення Петром І гвардії – військової еліти (Преображенського, Семенівського полків), які була головною силою у політичній боротьбі, опорою палацових переворотів.
Посилення боротьби за влади між придворними угрупованнями в умовах династичної кризи.

Російська монархія „епохи палацових переворотів”(1725-62 рр.)

Катерина І 1725-1727	Всевладдя Меншикова О.Д. Створення Верховної таємної Ради. (8.02.1725 р.) у складі Меншикова О.Д., Апраксина Ф.М., Головкіна Г.І., Толстого П.А., Голіцина Д.М., Остермана А.І., герцога Голштиинського. В основному, продовження політики Петра І. Відкриття Академії наук у 1725 р. Експедиція В.Беринга на північно-східний кінець Азії.
Петро ІІ 1727-1730	Боротьба за вплив на малолітнього царя, головні супротивники О.Д. Меншиков (опала та заслання з вересня 1727 р.) та князі Довгорукі із А.І.Остерманом. небажання молодого царя здійснювати державне управління, значна частина часу приділялася розвагам. Неочікувана смерть 14 літнього царя в січні 1730 р. Поглиблення династичної кризи.
Ганна Іоаннівна 1730-1740 „Біронівщина”	Отримала престол з рук Верховної таємної ради на умовах (кондиціях), виконувати які відразу відмовилась, спираючись на дворянство. Жорстока політична боротьба при Дворі. Засилля іноземців. Основні напрямки внутрішньої політики: ліквідування Верховної таємної ради (1730 р.), створення кабінету міністрів (1731 р.); соціальна підтримка дворян, поширення його привілеїв: відмова від петровського указу про майорат (1730-31 рр.), скорочення строку служби до 25 років (1736 р); зріст продукції металургії та експорту (заліза у 5 разів, хліба у 22 рази).
Іван VІ Антонович та Ганна Леопольдівна 1740-1741 рр.	Брауншвейгська династія на російському престолі, відсторонення від влади Бірона – фаворита Ганни Іоаннівни, передача регентських повноважень Мініху Б.Х. Гостра політична боротьба за участю гвардії. Черговий палацовий переворот повалив брауншвейгську династію та привів до влади доньку Петра І – Єлизавету.
Єлизавета Петрівна 1741-1761 рр.	Основні напрямки внутрішньої політики: відновлена роль та функції Сенату, ліквідований Кабінет міністрів, створена особиста канцелярія імператриці; відмінені внутрішні митні податки; проведена перепис населення (1744-1747 рр.) та систематизована податкова система; відкриті Дворянський та Купе чеський банки (1754 р.); посилення кріпацтва: селянам заборонено самостійно вступати до армії (1742 р.), дворянам дозволено продавати селян у рекрути (1747 р.) та засилати у Сибір (1760 р.); підтримка науки, культури та освіти, відкриття Московського університету (1755 р.). Економічну політику спрямовував Шувалов П.І.
Петро ІІІ грудень 1761р.- червень 1762 р.	У владу був півроку, втратив престол в наслідку чергового палацового перевороту. Прийняв Маніфест „Про вільності дворянства” (1762 р. – дворянство більш не було повинне виконувати службові обв’язки); провів секуляризацію церковних земель (1762 р.), ліквідував Таємну канцелярію, яка здійснювала політичний розшук (1762 р.) У зовнішньої політиці підтримував інтереси Прусії. Його політику не прийняли ні в армії, ні в суспільстві, ні при дворі. Палацовий переворот привив до владу його дружину – Катерину ІІ (Софію Августу Фридеріку Ангальт-Цербстську).
Катерина ІІ 1762-1796 рр.	Політика Катерині ІІ до середини 70-х років характеризується як політика „освіченого абсолютизму”. 1773-75 рр. – остання селянська війна, зміни внутрішньополітичного курсу. Основні напрямки внутрішньої політики: Реформа Сенату, поширення його повноважень, але ліквідування законодавчих функцій, які належали тільки монарху (1763 р.). Секуляризація церковних володінь, створення Колегії економії для їхнього управління (1764 р.) Ліквідування гетьманства та елементів автономії у Малоросії (1764 р.). Губернська реформа (1775 р.). Жалувані грамоти містам та дворянству (1785 р.) – закладені основи самоуправління, поширення дворянських привілеїв. Поліцейська реформа: введення церковно-нравственного контролю за населенням (Устав благочинія, 1782 р.). Фінансова реформа, введення паперових грошей – асигнацій. Реформа освіти: створення системи освітних установ (1769 р.).