1. Буржуазно-демократична революція 1905-1907 років
Початком революції послужило «Кривава неділя» - 9 січня 1905 р., коли було розстріляно мирну ходу 140 тис. ра-бочих Петербурга до Зимового палацу для подачі цареві петиції про свої потреби. По всій країні «Кривава неділя» викликало загальний вибух обурення.
За своїм характером революція 1905-1907 рр.. в Росії була буржуазно-демократичною, оскільки ставила завдання буржуазно-демократичного перетворення країни: повалення само-державами, встановлення демократичної республіки, ліквідацію станового ладу і поме-щічьего землеволодіння. Інакше кажучи, її завданням була революційна ліквідація феодально-кріпосницьких пережитків, що зберігався в країні.
В ході революції визначилися три основні етапи:
9 Січня - вересня 1905: політичні страйки і демонстрації в ряді міст; поява першого в країні Ради робітничих депутатів у Іваново-Вознесенську; повстання на броненосці «Потьомкін».
Жовтень - грудень 1905 р.: Жовтнева всеросійський політичний страйк; царський Мані-фест 17 жовтня; створення законодавчої Державної Думи, розгром грудневого збройних-женного повстання в Москві.
Січень 1906 - 3 червня 1907 р.: спад революції, розгін 1-й і 2-й Державної Думи; кінець революції.
Розпуск 3 червня 1905 Державної Думи означав остаточну поразку і кінець революції. По країні прокотилася хвиля арештів, обшуків, адміністративних висилок. Одним з організаторів придушення революції був П.А. Столипін (1862-1911) - голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ. Щоб уникнути нової революції Столипін запропонував про-граму перетворень, провідне місце в якій займала аграрна реформа, яка створює додат-навчих соціальну опору для царизму в селі в особі багатих селян (куркулів). Аграрна реформа бажаних результатів не дала, а її автор П.А. Столипін був в 1911 р. убитий есером Багровим.
2. Перші кроки національно-визвольного руху
Перемога Лютневої революції відкрила шлях до бурхливого розвитку національно-визвольного руху в національних районах Росії, у тому числі в Україні. Невдовзі після повалення царизму, у березні в Києві, Полтаві, Одесі, Катеринославі та в інших містах, містечках і окремих селах прокотилася хвиля національних віч, сходок, мітингів, маніфестацій, учасники яких, поряд із загальнодемократичними, висували й вимоги ліквідації національного гніту, рівноправності націй, вільного розвитку української мови та культури. Почалося видання українських газет і журналів, творів художньої літератури, засновувалися культурно-освітні організації – просвіти, клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, хорові та драматичні гуртки, розгорталася робота по створенню української школи. Висувалися вимоги організації українських військових частин. Організаційним центром національно-визвольного руху в Україні стала Українська Центральна Рада. Провідними партіями в Центральній Раді були Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) і Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ).Першим великим виявом українського національно-визвольного руху, який справив велике враження на російську громадськість, стала 20-тисячна українська маніфестація 12 березня 1917 р. у Петрограді, присвячена роковинам смерті Т.Г.Шевченка. Дуже великою була маніфестація, організована Центральною Радою в Києві у неділю, 19 березня 1917 р. На вулиці вийшли понад сто тисяч українських солдатів, студентів, учнів, службовців, робітників. Над маніфестантами майоріли сотні національних прапорів і виднілися гасла: “Вільна Україна у вільній Росії!”, “Автономію Україні!”, “Хай живе федеративна республіка!”, “Хай живе самостійна Україна!” тощо. В умовах піднесення українського національного руху його керівні кола в середині березня 1917 р. вирішили скликати Український національний конгрес.
10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.
В Універсалі підкреслювалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть змогу їй стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу. Проблему земельної реформи теж повинні були вирішити Установчі збори.
3 липня 1917 р. Центральна Рада видала II Універсал, де проголошувалося, що вона не згодна з відокремленням України від Росії і відкладає вирішення питання про здійснення автономії України до Всеукраїнських установчих зборів.
II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним.
3Павло Скоропадський прийшов до влади завдяки підтримці німецької влади й був змушений прийняти їхні умови. Згідно із цими умовами Центральна Рада розпускалася, вибори в законадательные органи повинні були відбутися при обліку умов німецької влади. Була встановлена заборона на антинімецькі виступи, відновлялася власність на землю, відсторонення від влади деяких членів уряду.
29 квітня 1918 року, на з'їзді Земельних Власників України генерал Павло Скоропадський був оголошений гетьманом України. Він відразу видав Грамоту до всього українського народу. У той же день були проголошені Закони про тимчасовий державний устрій України, згідно яким у руках гетьмана зосереджувала виконавча й законодавча влада. Він був також головнокомандуючим армії й флоту й тільки контроль над судами був покладений на Генеральний Суд. Було змінено й назви держави, замість УНР воно стало називатися Українську державу (Украйинська Держава). Новий пристрій держави більше нагадувало колишній царський пристрій, було ліквідовано місцеве самоврядування. ДО 10 травня був сформований новий уряд у яке ввійшли тільки два українці. Інші були представниками російських партій, в основному кадетів.
Більші труднощі спостерігалися у відношенні з німецькою владою. Хоча вона вважалася союзницької й тільки, однак фактично саме вона мала всю повноту влади й постійно втручалася у внутрішні справи України. Разом з австро - угорськими частинами на півдні число німецьких військ досягало 800.000 чоловік. Керували ними головнокомандуючий фельдмаршал Герман Айхгорн і глава його штабу генерал Вільгельм Гренер.
У середині травня відбувалися таємні з'їзди українських соціалістів, які засудили політику гетьмана й виступили проти її. По суті, опорою гетьмана стали великі промисловці, хлібороби й российкие партії, а також німецька окупаційна влада. 12 червня в Кмеве більшовицька делегація під керівництвом Християна Раковского й Дмитра Мануильского підписала тимчасовий мир, відповідно до якого Україна була визнана незалежною державою. Важка ситуація зложилася на окраїнах України. 13 січня 1918 року Румунія окупувала Бессарабію. На Холмщину австрійкою владою не допускалися представники українського уряду. Улітку й восени 1918 року на Україні проводилися широкі просвітні акції. Були відкриті - Український Державний театр, Національна Галлерея, Національний музей, Український Державний архів. 14 листопада була відкрита Українська Академія Наук, першим президентом якої став відомий учений Володимир Вернадський.
Німецька окупаційна влада, а з нею й гетмансое уряд, підтримуючи великих землевладеьцев, початок изьятие в селян захопленої тими помещицкой землі. Була розгорнута політика репресій, що викликало протидію з боку селян, які почали вести збройну боротьбу проти німців і гетьмана. Викликало також збурювання дія німецьких військ, які реквізували в селян продукти й фураж.
Очутившись у політичній ізоляції, гетьман спробував знайти підтримку серед українських соціалістів. 24 жовтня до складу українського уряду ввійшли чотири соціалісти, однак це вже не допомогло. німці терпіли поразки, і 14 листопада Павло Скоропадських, під тиском проросійськи настроєних членів уряду видав указ про федерацію з майбутньою небільшовистською Росією. У відповідь на це українські опозиційні партій почали підготовку повстання проти гетьмана. Для керівництва був створений керуючий орган - Директорія, до складу якої ввійшли - Володимир Винниченко - голова, Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко - члени. Їх головною військовою силою стали Січові Стрільці під керівництвом полковника Євгенія Коновальца, які перебували в Білій Церкві. Незабаром до них стали приєднуватися повсталі селяни. Почалося настання на Київ. 18 листопада в бої під Мотовилкою повстанці розгромили гетьманські частини. Німці в обмін на безпрепятственный пропуск на батьківщину оголосили про свій нейтралітет. 14 грудня гетьман відрікся від влади й передав її своєму уряду, що у свою чергу передало її Директорії. 19 грудня війська Директорія ввійшли в Київ. Була створена заново УНР.