Російська імперія 18 ст. Передумови реформ Петра і

Відставання Росії у соціально-економічному розвитку, політичному, культурному та воєнному відношенні від європейських країн

Усвідомлення необхідності реформ відповідно до європейського прикладу. Особиста активність Петра І, орієнтація на перетворення та зміни.

Попередній розвиток Російської держави, спроби реформування у другій половині 17 ст.

Еволюція станово-представницької монархії у абсолютну протягом другої половини 17 ст.

Закордонна подорож Петра І, знайомство із європейським досвідом (велике посольство 1697-98 рр.)

У результаті реформ початку 18 ст. сформувалася складна система державного управління. Для її функціонування була необхідна спеціальна група осіб, які підпорядковувалися тільки верховної владі і залежала від неї в службовому становищі і майновому забезпеченні. Петро I робить ставку на дворянство, якому, як і під час свого виникнення, треба було взяти на себе виконання адміністративно-фінансових і військових обов’язків, але вже на якісно новому рівні. Еволюція дворянства цього періоду забезпечувалася свідомою діяльністю державної влади, що відбилося в появі спеціального дворянського законодавства. Два законодавчих акти петровського періоду мали вирішальне значення – указ про єдиноспадкування 1714 р. та Табель про ранги 1722 р. Перший фактично зрівнював у правах маєток і вотчину, другий – надавав право придбання статусу потомственого дворянина по вислузі (по військовій службі з XIV класу, по цивільній – з VIII. Ні носії родових титулів, ні великі поміщики-землевласники в „Табель про ранги” не потрапили. Родова аристократія опинилася поза головною службовою ієрархією і щоб потрапити в неї повинна була надходитись на службу державі. Петровське законодавство вело до появи безземельного дворянства, що було зовсім новим явищем. З моменту свого становлення дворянин був “служивим землевласником”. Протягом усього 18 ст. відбувається зближення землевласницьких прав вотчинників і поміщиків: перші стали зобов’язані державі службою, другі – юридично закріпили право розпорядження землею.

Дворянство мало істотні переваги перед іншими верствами, але на початку 18 ст. цей прошарок жив за суворим розпорядком. Він мав один всепоглинаючий обов'язок – служити державі. У 60-80 роки 18 ст. при Катерині II завершився процес корпоративного оформлення дворянства і його перетворення в привілейований пануючий прошарок. Таким чином, спочатку, дворяни були представниками неаристократичних родів, тобто в генеалогічному плані не належали до князівських династій. У 18 ст. йшов процес корпоративного оформлення дворянства і злиття двох форм землеволодіння, тоді терміном „дворяни” стали позначати як потомствених, так і жалуваних князів, а також дворян “по вислузі”.

«Табель про ранги»: класи і чини, що дають право на дворянство

Рік	Клас і відповідний по військовій службі	йому чин по цивільній службі
1722	XIV клас, I обер-офіцерський чин (фендрик, мічман, флігель-ад’ютант) – потомствене дворянство	VIII клас, колезький асесор потомствене дворянство
1845	VIII клас, I штаб-офіцерський чин (майор, військовий старшина) – потомствене дворянство; до VIII класу – особисте дворянство	V клас, статський радник; VI-IX клас– особисте дворянство; X-XIV класи – особисте почесне громадянство
1856	VI клас, останній штаб- офіцерський чин – потомствене дворянство; VII-XIV клас – особисте дворянство	IV клас, дійсний статський радник, обер-прокурор, герольд- мейстер; з V класу – особисте дворянство