Церковний розкол у Росії

Значним явищем середини 17 ст. стала церковна реформа патріарха Никона (в миру Микита Мінов), яка призвела до розколу Руської православної церкви. Реформи Никона, які були підтримані царем та почалися у 1650 р., включали до себе правку богослужебних книг за грецьким зразком, зміни обрядів Руської православної церкви. Нововведення Никона головним чином стосувалися обрядів і не торкались догматів церкви та основ православного віроучення. Однак, значна частина віруючих та духовенства їх не прийняла. Ревні тели деревних порядків звали Никона антихристом. Реформи привели до загострення протиріч, існуючих у церковний середі із 40-х років 17 ст., наслідком яких стало не признання реформ та поява старообрядництва. Тобто, відбувся розкол Руської православної церкви на офіційну та старообрядницьку (протопоп Авакум).

Церковні проблеми на цьому не скінчилися. У 1658 р. патріарх Никон пішов на конфлікт із державною владою та царем. Він претендував на вищу світську владу нарівні із царем, питався добитися свого шляхом відмови від патріаршества. Церковний Собор 1666-1667 р. за участю представників грецької православної церкви осудив Никона, лишив його сану, вислав до Ферапонтова монастиря під Вологду. Його реформи були збережені, зберігся і розкол церкви.

Географічні відкриття у середині – ІІ половині 17 ст.

Особливістю етнотериторіального розширення Росії у 17 ст. був мирний характер, господарська колонізація. Видатну роль у цьому процесі зіграли російські дослідники Північного Сходу. Перелічимо відомі географічні відкриття, що стали основою колонізації Сибіру (корінні народи евенки, якути, буряти, чукчі, ітельмени; основні заняття: рибна ловля, полювання, скотарство; панування родоплемінних відносин).

1643-46 рр. – Василь Поярков на чолі загону козаків пройшов з Якутська по рікам Лена, Алдан, вийшов по р. Амур в Охотське море та повернувся до Якутська.

1648 р. – Семен Дежньов пройшов по р. Колима і вийшов у Північний Льодовитий океан, відкрив протоку між Аляскою і Чукоткою.

1649-53 р. – Єрофій Хабаров дійшов з Якутська до р. Амур, пройшов по ній, склав карту, підкоривши Російській короні землі і народи, що їх населяють.

1696-1697 рр. – Володимир Атласов здійснив експедицію на Камчатку, яка потім була приєднана до Росії.

У наслідок цих відкриттів у першій половині 17 ст. у Сибіру створюються остроги – руські укріплені поселення, які водночас були одиницею адміністративно-територіального розподілу: Єнісейський (1618 р.), Красноярський (1628 р.), Ілімський (1630 р.), Братський (1631 р.), Якутський (1632 р.), Іркутський (1652 р.), Селенгінський (1665 р.). У 1637 р. був утворений Сибірський приказ, Сибір поділена на 19 повітів, якими управляли воєводи, прислані з Москви.

Росія вийшла до берегів Тихого океану. На світовій арені складалася нова геополітична обстановка. У 1689 р. був підписаний Нерчинський трактат – перший мирний договір з Китаєм, що установив кордони.

Таким чином, кордони Росії наприкінці 17 століття простиралися від Дніпра до Тихого океану, від Білого моря до кримських володінь, Північного Кавказу і казахських степів. Незважаючи на значне розширення територій і ріст військово-політичної могутності, Росія до кінця 17 століття не мала виходів до морів за винятком замерзаючого Білого моря, на березі якого здавна знаходилася морська гавань в Архангельську. Подальший економічний розвиток, зміцнення міжнародних зв’язків і ріст військово-політичного авторитету Росії були неможливі без рішучої зміни геополітичної обстановки. Визначається два основних напрямки: на північному заході боротьба зі Швецією за Балтику; на півдні боротьба з Туреччиною та її васалом Кримським ханством за Азов і Чорноморське узбережжя.