Фурьєризм

Франсуа Шарль Фур'є (Francois Charles Fourier) народився в 1772 р. в Безансоні. Освіту він здобув у Безансонскій єзуїтському коледжі. У нього були відмінні здібності до наук, літературі, музиці. Фур'є ніколи спеціально не вивчав праць англійських і французьких економістів, він познайомився з їх ідеями досить пізно і з других рук - по журнальних статей і з бесід зі знаючими людьми. У 18 років Фур'є почав службу учнем у великому торговому домі в Ліоні. У цьому промисловому місті йому судилося провести значну частину життя, а з спостережень над суспільними відносинами в Ліоні в чому зросли його соціально-економічні ідеї. Крім того, йому вже в дуже молоді роки довелося у справах фірми бувати в Парижі, Руані, Бордо, Марселі. У 1792 р., отримавши частку спадщини батька, Фур'є відкрив у Ліоні власне торгова справа. Фур'є був самим буржуазним з соціалістів, якщо тільки можна дати йому назву соціаліста, якого він сам ніколи не брав. Дійсно, чи можна назвати соціалістом людини, який говорив про Оуена наступне: «Що ж до його догм, то догма про спільність майн так жалюгідна, що не заслуговує спростування»; а про сенсимонистами: «Це чудовиська, які викличуть в XIX столітті знизування плечима , а не проповідь знищення власності і спадщини »; який у своїй системі розподілу ставить майже в один ряд працю, капітал і талант, приписуючи першому 5/12, другому - 4/12 (тобто, ймовірно, більше, ніж він отримує нині) і третього - 3/12; який, залишаючи далеко позаду самі безцеремонні реклами ділків, обіцяє дивіденди в 30 і навіть у 36 відсотків для тих, хто віддасть перевагу фіксовану прибуток в 81/3; який робив з очікування і навіть пошуків спадщини одне з привлекательнейших розваг в майбутньому фаланстерском суспільстві, і, нарешті, який заявляв, що нерівність між багатіями і бідняками «входило в наміри Бога» і, отже, в його власні, бо «треба зрозуміти, що Бог зробив добре все те, що він зробив »?І незважаючи на це, Фур'є представлявся людям його часу і представляється ще нині всім тим, хто його не читав, тобто майже всьому суспільству, ультрасоціалістом, комуністом. Це пояснюється не стільки екстравагантністю його мрій і мови, про які щойно йшлося, скільки чудернацькою назвою «фаланстер», яке він дав своєї асоціації і яке викликало уявлення про якусь таємничу і неспокійною громаді, де все було б загальним - майно і жінки .З цього треба почати виклад його економічної концепції; в цьому вона полягає цілком.

Утопічний соціалізм

У першій половині XIX століття рух за здійснення соціалістичних ідеалів очолили інтелектуали, з середовища яких вийшли великі утопісти К. А. Сен-Симон, Ш. Фур'є, Р. Оуен - «засновники соціалізму», за визначенням Ф. Енгельса, вперше розвинули самостійну теорію утопічного соціалізму в справжню науку, що замінила збанкрутілу революційну метафізику теорії «природного права». У питанні про перетворення суспільства на перше місце було поставлено створення великого суспільного виробництва, яка застосовує новітні досягнення науки і техніки. Долаючи звичні уявлення про зрівнялівки і загальній аскетизмі при комунізмі, утопісти висунули принцип розподілу «за здібностями», зображували майбутнє суспільство як суспільство достатку, забезпечує задоволення людських потреб, безмежне зростання продуктивних сил і розквіт особистості. Утопісти-соціалісти говорили про прийдешнє знищення різниці між розумовою і фізичною працею, між містом і селом, про планування виробництва, про перетворення держави з органу управління людьми в орган управління виробництвом і так далі.У той же час сумний результат Великої Французької революції свідчив про неспроможність дій революційних мас, про визначальну місії думаючого меншини і вольових рішень окремих особистостей. Не заперечуючи впливу на суспільне життя раціоналістичних ідей духовного світу, водночас соціалісти-утопісти відроджували релігійні ідеї-«нове християнство» Сен-Симона; пантеїстична метафізика і містичне пояснення природи людських пристрастей і потягів у Фур'є; новий моральний світ, перевиховувати людей за допомогою раціональної соціалістичної релігії в Оуена.У цей час в середовищі послідовників соціалізму виникають руху - сен-сімонізму (Б. П. Анфантен, С. А. Базар та інші), фурьерізм (В. Консідеран), оуенізм. Вжиті в 20 - 40-ті роки XIX століття спроби створення в Англії і США оуеністскіх комуністичних колоній, як і більш численні досліди з освіти фурьерістской асоціацій-фаланг в США, після короткочасних успіхів закінчувалися незмінним крахом. Та ж доля спіткала і «Ікарійські» колонії Е. Кабе. Всього ж було більше 40 спроб створення в США фурьерістской фаланг. Найбільш відома - Брукфарм, поблизу Бостона, проіснувала з 1841 по 1846 рік.У 1830 - 40-х року в середовищі соціалістів викристалізовується декілька течій. Одне розробляло проекти продуктивних асоціацій (Б. Бюше, Л. Блан, К. Пеккер, П. Леру та інші) або асоціацій еквівалентного товарообміну (Дж. Грей, П. Ж. Прудон) і розглядало їх як основний засіб боротьби проти великого капіталу і перебудови суспільства мирним шляхом на основі співробітництва класів. Інше протягом, англійських соціалістів-рікардіанцев (У.Томпсон, Д. Ф. Брей та інші) оголосили додаткову вартість плодом несправедливого обміну між працею і капіталом, і для усунення цієї несправедливості висунули економічно необгрунтовану теорію отримання робітниками «повного продукту їх праці». Проте в Англії це протягом побічно сприяло розвитку чартистского руху.У середовищі таємних революційних товариств Європи 30-40-х років XIX століття створювалися вчення необабувістского комунізму, з його вимогою негайного комуністичного перевлаштування шляхом революційного перевороту і введення революційної диктатури, що вводить спільність майна. У Франції ці погляди поділяли Т. Дезамі, Ж. Ж. Пійо, О. Бланки, А. Лаппонере та інші. Використання теоретиками соціалізму і комунізму цього часу деяких ідей утопічного соціалізму дозволило їм зробити важливий крок від зрівняльних принципів до комуністичного принципом «від кожного по здібності, кожному по потребі». У творах Дезамі і В. Вейтлінга теорія утопічного комунізму досягла своєї вершини.Близьку форму до утопічного соціалізму представляли погляди китайського революційного демократа Сун Ят-сена.

Висновки

Отже:що до анархістів кінця 21 століття .Ніяких перспектив у нинішнього ліворадикального руху в Україні немає . Немає жодних ознак того, що вони можуть не тільки створити інші, більш життєздатні організаційні структури, а й розробити самі принципи створення таких структурі, ідеологія анархізму перебуває зараз у стадії формування.

Анархія

У силу різних історичних, політичних та економічних даних, а також в силу уроків новітньої історії, у анархістів склався, як ми вже сказали, свій погляд на суспільство, зовсім інший, ніж у всіх політичних партій, що прагнуть до захоплення державної влади у свої руки. Ми уявляємо собі суспільство у вигляді організму, в якому відносини між окремими його членами визначаються не законами, спадщиною історичного гніту і минулого варварства, що не якими б то не було володарями, обраними або ж отримали владу у спадок, а взаємними угодами, вільно відбулися, одно як і звичками і звичаями, також вільно визнаними. Ці звичаї, однак, не повинні застигати в своїх формах і перетворюватися на щось непорушне під впливом законів або забобонів. Вони повинні постійно розвиватися, застосовуючи до нових вимог життя, до прогресу науки і винаходів і до розвитку суспільного ідеалу, все більш розумного, все більш піднесеного. Таким чином - ніяких властей, які нав'язують іншим свою волю, ніякого панування людини над людиною, ніякої нерухомості в житті, а замість того - постійний рух вперед, то більш швидке, то уповільнене, як буває в житті самої природи. Кожній окремій особі надається, таким чином, свобода дій, щоб воно могло розвинути всі свої природні здібності, свою індивідуальність, тобто все те, що в ньому може бути свого, особистого, особливого. Іншими словами - ніякого нав'язування окремій особі яких би то не було дій під загрозою громадського покарання або ж надприродного містичного відплати: суспільство нічого не вимагає від окремої особи, чого це особа сама не згодне добровільно у даний час виконати. Поряд з цим - цілковите рівність у правах для всіх.  Ми уявляємо собі суспільство рівних, що не допускають у своєму середовищі ніякого примусу; і, незважаючи на таку відсутність примусу, ми аніскільки не боїмося, щоб у суспільстві рівних шкідливі суспільству вчинки окремих його членів могли б прийняти загрозливі розміри. Суспільство людей вільних і рівних зуміє краще захистити себе від таких вчинків, ніж наші сучасні держави, які доручають захист суспільної моральності поліції, сищикам, тюрмах - тобто університетам злочинності, - тюремникам, катам і судам. Особливо зуміє воно попереджати саму можливість протисуспільнихних вчинків шляхом виховання і більш тісного спілкування між людьми. Ясно, що досі ніде ще не існувало суспільства, яке застосовувало б на ділі ці основні положення. Але в усі часи в людстві було прагнення до їх здійснення. Кожен раз, коли деякої частини людства вдавалося хоч на час повалити гнітили його владу або ж знищити вкорінені нерівності (рабство, кріпосне право, самодержавство, панування відомих каст або класів), всякий раз, коли новий промінь свободи і рівності проникав у суспільство, завжди народ , завжди пригноблені намагалися хоча б частково провести в життя тільки що зазначені основні положення. Тому ми маємо право сказати, що анархія являє собою відомий громадський ідеал, істотно відрізняється від усього того, що до цих пір возвеличувалося більшістю філософів, вчених і політиків, які всі хотіли керувати людьми і давати їм закони. Ідеалом панівних класів анархія ніколи не була. Але зате вона часто була більш-менш обізнаної ідеалом мас. Однак було б помилково сказати, що анархічний ідеал суспільства являє собою утопію. Усякий ідеал являє прагнення до того, що ще не здійснено, тоді як слову "утопія" в повсякденній мові надається значення чогось нездійсненного. 162 По суті, слово "утопія" мало б застосовуватися тільки до таких уявленням про суспільство, які засновані лише на тому, що письменникові представляється теоретично бажаним, і ніколи не повинно додаватися до уявлень, заснованим на спостереженні того, що вже відбувається в суспільстві. Таким чином, до числа утопій повинні бути включені: Республіка Платона, Всесвітня Церква, про яку мріяли папи, наполеонівська Імперія, мріяння Бісмарка, месіанізм поетів, які очікують появи Спасителя, який сповістить світові великі ідеї оновлення. Але зовсім помилково застосовувати слово "утопія" до передбачень, які, подібно анархії, засновані на вивченні напрямів, вже позначається в суспільстві в його теперішньому розвитку. Тут ми виходимо з області утопічних мрій і вступаємо в область позитивного знання - наукового передбачення. У даному випадку тим більше помилково говорити про утопію, що відмічені нами прагнення грали вже не раз надзвичайно важливу роль в історії людства, бо саме вони послужили підставою для так званого звичайного права - права, що панував в Європі серед мільйонів людей з п'ятого по шістнадцяте століття . Ці прагнення стали тепер знову проявлятися в освічених суспільствах, після того як протягом трьох століть Європа виробляла у себе досліди з державною формою гуртожитку. І на цьому спостереженні, важливість якого не вислизне від уваги всякого, хто вивчав історію цивілізації, грунтується наша впевненість в тому, що анархія являє собою ідеал можливий, здійсненний. Нам, звичайно, говорять, що від ідеалу далеко до його здійснення. Безсумнівно, так. Але не заважає пам'ятати, що наприкінці XVIII століття, в той самий час, коли творилися Сполучені Штати Північної Америки, серед дуже розумних людей в Європі бажання створити відомої величини товариство з республіканським ладом правління вважалося безглуздям: республіка, говорили тоді, може існувати тільки маленька , як Швейцарія або Штати Голландії [1]. А між тим республіки Північної і Південної Америки, а потім Франція довели, що "утопісти" були не з боку республіканців, а з боку монархістів. 1 Ця думка була поширена навіть серед французьких республіканців в 1792 р., під час Великої Революції. 163 "Утопістів" були завжди ті, хто в силу своїх особистих бажань не хотів брати до уваги нові, вже намечавшиеся тенденції, нові напрямки; ті, хто приписував занадто більшу стійкість того, що вже стало надбанням минулого, не помічаючи, що це минуле було наслідком минущих історичних умов, замінені новими умовами життя. Ми вже сказали на початку цього нарису, що, вивчаючи походження анархічного течії думки, ми завжди натрапляємо на два головних його джерела: з одного боку, критика державних, ієрархічних організацій та уявлень про владу взагалі, а з іншого боку, розбір тих напрямів, які постійно намічалися і намічаються в поступальному русі людства в минулому і особливо в даний час. З найвіддаленіших часів кам'яного століття дикуни мали бачити, які відбуваються плачевні наслідки, як тільки люди дозволяють заволодіти владою комусь зі свого середовища, хоча б те був найрозумніший, найхоробріший, наймудріший з них. Ось чому наші предки вже в найвіддаленіші часи намагалися виробити такі установи, які заважали б окремим особам захоплювати владу. Їх племена, їх пологи, а в більш пізній період сільська громада, середньовічні цехи (цехи доброго сусідства, цехи ремесел і мистецтв, купців, мисливців і т. п.) і, нарешті, вільні міста або "народоправства" (як їх цілком правильно називав Костомаров) з XII по XVI в. - Все це були установи, що виникли серед народу. Вони встановлені не були ватажками і не ватажками, а самим народом, щоб протидіяти захопленню влади іноземними завойовниками або окремими членами свого ж роду, племені чи міста. Те ж напрямок народної думки проявилося в релігійних рухах народних мас у всій Європі під час руху гуситів в Богемії і анабаптистів в західній частині Європи. Ці рухи, що носили в собі зачатки анархічної противудержавні думки, послужили, як відомо, предтечами, підготуванням протестантської Реформації і селянських повстань XVI ст. 164 Набагато пізніше, в 1793-1794 рр.., У Франції ми знову бачимо прояв такого ж народної творчості і такий же незалежно народний образ дій в дивно плідної діяльності "секцій", тобто "Відділів" міста Парижа та інших великих міст, так само як і цілого ряду маленьких громад під час Великої Революції (див. докладно про це в моїй книзі про Французької революції). І нарешті, ще пізніше ми зустрічаємо той самий дух в робочих спілках, що утворилися в Англії і Франції, як тільки стала розвиватися в цих країнах сучасна промисловість, причому ці союзи складалися і діяли, незважаючи на драконівські закони, спрямовані проти них. І тут ми знову натрапляємо на той же народний дух, який намагається захистити себе - цього разу від насильства капіталістів і їх посібників - церкви і держави. Поняття анархізму у стародавніх; в середні століття; в кінці XVIII і в середині XIX ст.: Годвін. - Прудон. - Штирнер. Народні рухи - плід народної творчості - не могли не відбитися в літературі. Дійсно, ми зустрічаємо анархічні думки вже у стародавніх філософів, а саме у Лаоцзи в Китаї і у деяких найдавніших грецьких філософів, які Аристипп і циніки, а також в Зенона і деяких стоїків. Втім, так як анархічна думка народжувалася головним чином серед мас, а не серед нечисленної аристократії вчених, і ці останні відчували мало симпатії до народних рухів, то мислителі звичайно і не намагалися з'ясувати ту глибоку думку, якої завжди надихалися народні рухи. У всі часи філософи і вчені воліли протегувати державним направленням думки і духу ієрархічної підпорядкованості. Ще в ті часи, коли тільки займалася зоря науки, їх улюбленим предметом вивчення було мистецтво управління людьми, а тому нема чого дивуватися, що так рідкі були філософи з анархічним напрямком думки. 165 Проте одним з таких був грецький стоїк Зенон. Він проповідував вільну громаду без уряду і протиставляв її утопії державного напрямки - Республіці Платона. Зенон вже вказував на інстинкт громадськості в людині, який, за його словами, природа розвинула як противагу егоїстичному інстинкту самозбереження. Він передбачав той час, коли люди з'єднаються, незважаючи на кордони, і складуть "Космос", Всесвіт, не потребуючи більше ні в законах, ні в судах, ні в храмах, ні в грошах, щоб обмінюватися взаємними послугами. Навіть його вираження, мабуть, разюче схожі з виразами, вживаними тепер анархістами. Єпископ Альбскій, Марк Джироламо Віда, сповідував в 1553 р. подібні ж погляди проти держави, проти його законів і його "вищої несправедливості". Ті ж думки ми зустрічаємо також у гуситів (особливо у Хоєцького в XV столітті) і у перших анабаптистів, так само як і у їхніх попередників IX століття, вірменських раціоналістів. Рабле у першій половині XVI ст., Фенелон до кінця XVII століття і, головним чином, енциклопедист Дідро в другій половині XVIII в. розвивали ті ж думки, які, як ми вже сказали, почали застосовуватися до деякої міри в незалежній діяльності відділів (секцій) і комун (громад) під час Великої Французької революції. Але першим виклав політичні та економічні положення анархізму англієць Вільям Годвін в 1793 р. у своєму "Дослідженні щодо Політичної Правди та її впливу на загальну моральність і щастя". Він не вживав слова "анархія", але дуже добре викладав її основні положення, нападаючи на закони, доводячи непотрібність держави і кажучи, що тільки з знищенням судів буде досягнуто справжнє правосуддя - єдине справжнє підставу якого суспільства. Що стосується власності, то він прямо вимагав комунізму.

Анархізм - ідея про те, що суспільство може і повинно бути організовано без державного примусу. При цьому існує безліч різних напрямків анархізму, які часто розходяться в тих чи інших питаннях: від другорядних, і аж до основоположних (зокрема - щодо поглядів на приватну власність, ринкові відносини, етнонаціональний питання)Анархізм - політична філософія, яка грунтується на волі і має своєю метою знищення всіх типів примусу й експлуатації людини людиною. Анархізм пропонує замінити співпрацею індивідів влада, існуючу за рахунок придушення одних людей іншими і завдяки привілеям одних по відношенню до інших. Це означає, що, на думку анархістів, суспільні відносини та інститути повинні грунтуватися на особистій зацікавленості, взаємодопомоги, вільній згоді та відповідальності (вихідної з особистої зацікавленості) кожного учасника, а всі види влади (тобто примусу й експлуатації) повинні бути ліквідовані. Прудон перший вжив слово "анархія" в сенсі суспільного ладу без уряду і перший піддав суворій критиці марні зусилля людей дати собі уряд, який завадило б багатим пригнічувати бідних і разом з тим залишалося б під контролем керованих. Марні спроби, що робилися у Франції починаючи з 1793 р., щоб дати собі конституцію, яка відповідала б цій двоїстої мети, і невдача революції 1848 р. доставили йому, звичайно, багатий матеріал для такої критики.

 166

 Прудон був ворогом всяких форм державного соціалізму; комуністи ж того часу (тридцяті і сорокові роки XIX ст.) Були одною з різновидів державного соціалізму; а тому Прудон нещадно розбирав і заперечував усі плани подібної революції. Беручи за основу "чеки праці" [1], запропоновані Робертом Оуеном, він розвивав поняття про взаємність (мютюелізма), яке зробило б зайвим всяке політичне уряд.

 Так як, говорив Прудон, мінова цінність всіх товарів може бути вимірювана тільки кількістю праці, необхідної в даний час у суспільстві для виробництва кожного товару, то весь обмін товарів у суспільстві може проводитися при посередництві Національного банку, який брав би на сплату за товари "чеки праці ". Clearing House, тобто особлива рахункова контора, як це тепер робиться банками, визначав би кожен день різницю між приходом і следуемое платежами всіх відділень Національного банку.

 Послуги, якими таким чином обмінювалися б різні особи, були б равнозначащіе, тобто представляли б однакові цінності. Крім того, Національний банк був би в змозі дати в борг виробникам, об'єднаним в продуктивні спілки, суми, необхідні для їх виробництва, - але не грошима, а чеками праці. У результаті за цими позиками не доводилося б платити відсотків, тому що замість приватного капіталіста позикодавцем була б нація, весь народ, який надає один одному кредит при посередництві Національного банку. А щоб покрити витрати з управління Банком, достатньо було б платити один відсоток на рік з позиченої суми або

 1 Чеки праці - по-англійськи labour cheques, по-французьки bans du travail - це чеки, або асигнації, які позначають один, два, три, десять і т.д. годин праці (з їх підрозділом на хвилини), які видавалися б робітникові на сплату за його працю. Банк міг би приймати їх абсолютно так само, як тепер приймаються чеки або грошові знаки (дзвінка монета або асигнації).

 167

 навіть менше піввідсотка. За таких умов безвідсоткових позик капітал втратив би свій шкідливий характер; він перестав би бути засобом експлуатації. Додамо, що Прудон докладно розвинув свою систему взаємності, доводячи фактами свої думки про непотрібність і шкоду держави та уряду. Ймовірно, він не знав своїх англійських попередників, але факт той, що економічна частина його програми була ще раніше, в 1829 р., розвинена в Англії Вільямом Томпсоном, дуже відомим економістом, який проповідував взаємність раніше, ніж зробився комуністом. Ту ж думку розвивали потім англійські продовжувачі Томпсона - Джон Грей (John Gray, 1825-1831), Ходжскін (Hodgskin, 1825 - 1832) та І. Т. Брей (J. Т. Bray, 1839). Хоча названі автори не формулювали анархії, як це зробив Прудон і його продовжувачі, проте вірно - як зауважив англійський професор Фоксвелл (Foxwell) у своєму введенні до англійського перекладу чудової книги А. Менгера "Право на цілісний продукт праці" (Droit au produit integral du travail. Vienne, 1886), - що протягом анархічної думки дає себе відчувати в усьому англійською соціалізмі цих років.

 У Сполучених Штатах той же напрям був представлений Джошуа Уорреном (Joshua Warren), який, бувши спочатку членом колонії Оуена "Нова Гармонія", нам противником комунізму і заснував в 1826 р. в Цинциннаті "склад", де продукти обмінювалися на підставі цінності, вимірюваної годинами праці і "чеками праці" (трудовими марками). Подібні установи існували ще в 1865 р. під назвою справедливих складів, справедливих будинків і справедливих сіл.

 Ту ж думку про обмін вироблених корисностей, вимірюючи цінність кожної з них кількістю праці, потрібного для її виробництва, проповідували в Німеччині в 1843-1845 рр.. Мойсей Гесс і Карл Грюн, а в Швейцарії - Вільгельм Марр. Вони, таким чином, боролися проти вчення про державний комунізмі, яке проповідував Вейтлінг у своїх гуртках, очевидно що були наступниками французьких послідовників Бабефа (бабувістов).

 168

 З іншого боку, в Німеччині, на противагу державному комунізму Вейтлінга, знаходиться досить численних прихильників серед робітників, один німецький гегеліанец, Макс Штірнера (його справжнє ім'я було Іоанн Каспар Шмідт), опублікував в 1845 р. свою роботу "Єдиний і його надбання", яка кілька років тому була, так би мовити, знову відкрита Маккал (Mackay) і справила великий шум в наших анархічних колах, де деякі дивилися на неї як на свого роду маніфест анархістів-індивідуал істів.

 Робота Штірнера являє собою обурення проти держави і нової тиранії, яка встановилася б, якщо б державному комунізму вдалося восторжествувати. Міркуючи як справжній метафізик-гегельянець, Штирнер проповідував відродження людського "Я" і "Верховенство" окремої особистості. Таким чином він приходив до проповіді "а-моралі", тобто відсутності моральності, і "співтовариства егоїстів".

 Ясно, однак, як на це вже вказували письменники-анархісти і ще недавно французький професор В. Баш (Basch) у своєму цікавому працю "Анархічний індивідуалізм: Макс Штірнера" ​​(Париж, 1904 р.), що цей рід індивідуалізму, вимагаючи "повного розвитку "- не для всіх членів суспільства, але тільки для тих, які будуть визнані самими здатними, не піклуючись про розвиток всіх, є прихованим поверненням до існуючої тепер монополії дозвілля, забезпеченості та освіти на користь невеликої кількості людей під заступництвом держави. Це не що інше, як "право на повний розвиток" для привілейованої меншості, тобто право, яке тільки й може існувати за умови забезпечення цього права державою.

 Дійсно, допустивши навіть, що подібна монополія бажана - що було б зовсім безглуздо, - вона не могла б існувати без покровительства належного законодавства, без влади, організованої в державі. Таким чином, вимоги індивідуалістів кшталт Штірнера обов'язково приводять їх назад до ідеї держави і влади, яку вони самі так добре критикують. Їх положення - подібно положенню Спенсера

 169

 або школи буржуазних економістів, відомої під ім'ям манчестерской, які також починають з суворої критики держави, але кінчають визнанням його відправлень для підтримки монополії власності, якою найкращим покровителем завжди була держава. Без держави монополія особистої власності і всяких "Я", воображающих себе "надлюдинами", неможлива.

 XI

 АНАРХІЯ (ПРОДОВЖЕННЯ)

 Подальше її розвиток. - Способи дії. - Міжнародний союз робітників (Інтернаціонал). - Комуністи-державники і мютюелісти (прудопіанци). - Сенсімонізма.

 Ми коротко познайомилися з розвитком анархічної думки починаючи з Французької революції і Годвіна до Прудона. Її подальший розвиток відбувався в Міжнародному союзі робітників, союзі, вселивши стільки надій робітникам і стільки страху буржуазії в 1868-1870 рр.., Якраз перед початком франко-німецької війни.

 Що цей союз не був заснований Марксом, як це люблять стверджувати марксисти, - це ясно. Відомо, що він був наслідком зустрічі делегації французьких робітників, які приїхали в 1862 р. до Лондона для огляду Другої Всесвітньої виставки, з представниками англійських професійних спілок (тред-юніонів), які разом з приєдналися до них кількома англійськими радикалами зустрічали цю делегацію. Зв'язок, що встановилася з цих відвідин, ще більше зміцніла з нагоди мітингу співчуття Польщі в 1863 р., і у вересні наступного 1864 на мітингу в Сент-Мартінс Холлі Союз був заснований остаточно. Марксу доручили скласти відозву Союзу, яке було надруковано в кінці року особою брошур, разом з Тимчасовим Статутом Інтернаціоналу, виробленим особливим комітетом.

 170

 Вже в 1830 р., в той час, коли грунтувався в Англії Великий Національний Союз всіх ремесел (The Great National Trades Union), Роберт Оуен намагався влаштувати Міжнародний Союз всіх ремесел.

 Але скоро цю думку довелося залишити, оскільки англійське уряд став люто переслідувати Національний Союз. Проте думка Інтернаціоналу не була втрачена; вона тліла під попелом в Англії, знайшла прихильників у Франції, і після поразки, якої зазнала революція 1848 р., та ж думка була перенесена французькими вигнанцями в Сполучені Штати і поширювалася там французька газета "Інтернаціонал".

 Французькі робітники, які відвідали Лондон в 1862 р., були більшою частиною прудоністи, тобто мютюелісти; англійські ж члени робочих спілок належали, головним чином, до школи Роберта Оуена. Англійська оуенізм таким чином з'єднався з французьким мютюелізма, поза впливом політичної буржуазії; і наслідком цього союзу було заснування сильної міжнародної організації робітників з метою вести боротьбу, головним чином на економічному грунті і раз назавжди порвати з усякими радикальними, суто політичними партіями [1].