37.Характеристика Генуеської валютної системи:ознаки, переваги, недоліки.

Генуезька валютна система (1922—1929 рр.) основувалася на золотодевізному і золотозливковому стандартах. Її основними прин­ципами були такі: 1) здійснення міжнародних розрахунків не тільки за допомогою золота, а й національних валют провідних країн (США, Великобританії, Франції); 2) збереження золотих паритетів і вільного коливання валютних курсів; 3) забезпечення розміну на золото долара США, французького франка та англійського фунта стерлінгів; 4) розмін валют інших країн на золото через валюти провідних країн, розмінні на грошовий метал — девізи. Генуезька валютна система зберігала відносну стабільність до світової економічної кризи, з початком якої більшість країн запровадили жорсткі заходи валютного контролю. Після цього єдина валютна система припинила своє існування, а на її основі утворилися три валютні зони: доларова, стерлінгова і зона франка.

Переваги:

- забезпечення стабільності у внутрішній та зовнішній політиці; транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси та створили сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;

- стабільність курсів валют.

недоліки:

- залежність грошової маси від видобутку та виробництва золота та як наслідок – можливість виникнення транснаціональної інфляції;

- неможливість здійснення незалежної грошово-кредитної політики, яка була б спрямована на вирішення внутрішніх проблем країни.

38.Характеристика інтегр. Угрупування «Європейський союз»

Європейський Союз - союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

Мета ЄС

Створення економічного союзу, монетарного і політичного союзу, а також впровадження спільного громадянства.

Важливою віхою в розвитку ЄС з'явився вступивший у чинність із 1 липня 1987 р. Єдиний європейський акт, схвалений і ратифікований всіма членами співтовариства. Цим актом внесені і юридично закріплені глибокі зміни в договори про утворення ЄС.

В області економічної інтеграції передбачене було створення Європейського союзу, що повинен забезпечити не тільки високий ступінь економічного, валютно-фінансового, гуманітарного співробітництва країн-учасниць, але й узгодження зовнішньої політики й забезпечення безпеки.

По-друге, у Єдиному європейському акті було поставлене завдання створення в рамках ЄС єдиного внутрішнього ринку «як простору без внутрішніх границь, у якому забезпечується вільний рух товарів, капіталів, послуг і цивільних осіб», що й було досягнуто.

Для реалізації ідеї «єдиного ринку» Комісія ЄС розробила приблизно 300 програм по усуненню перешкод у торгово-економічному обміні між країнами ЄС. До середини 90-х років ці перешкоди в основному усунуті.

7 лютого 1992 р. у голландському місті Маастрихт був підписаний Маастрихтский договір, що передбачав поступовий перехід від уже створеного єдиного ринку до повного економічного й валютного союзу (ЭВС), створення Європейського центрального банку (ЕЦБ) і заміну національних грошових знаків єдиною валютою євро, установа громадянства Європейського союзу. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтских угод Європейське угруповання одержало офіційну назву Європейський союз (ЄС). У рамках ЄС буде здійснюватися загальна політика в ряді нових областей - дипломатії, юстиції, поліції, оборони.

Наприкінці березня 1998 р. Європейська комісія оголосила остаточний склад економічного й валютного союзу - у нього ввійшли 11 держав Євросоюзу (за винятком Великобританії, Швеції, Данії й Греції). З 1 січня 1999 р. правління монетарною політикою в цих країнах перейшло до Європейського центрального банку.

У цей час повноправним членами ЄС є 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція. Стратегічні плани ЄС передбачають розширення його складу в найближчі 10-15 років до 30 країн. Ці плани знаходять своє втілення в інтеграційній діяльності ЄС. Уже з 1998 р. Комісія ЄС (КЕС) веде переговори з офіційно визнаними кандидатами на вступ у ЄС - це 8 держав, що ставляться до «кандидатів першої черги» (Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Кіпр, Мальта, Туреччина) і 5 держав - «кандидатів другої черги» (Латвія, Литва, Словаччина, Румунія й Болгарія).