Аналіз беззбитковості в роботі підприємств

 

Однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку є аналіз беззбитковості.

Такий аналіз можливий при системі обліку змінних затрат, основою якої є поділ затрат на постійні та змінні, а також при використанні показника маржинального доходу.

Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків.

Синонімами поняття точки беззбитковості є точка рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.

Аналіз беззбитковості використовують при:

1)     започаткуванні нового виду діяльності, наприклад, при організації нового виду виробництва;

2)     при розвитку і розширенні того, що вже існує;

3)     виготовленні нового виду продукції, наданні нового виду послуг.

Аналіз беззбитковості дає змогу відповісти на такі важливі питання:

Чи зростає можливість беззбиткової роботи компанії, або чи зменшується вона протягом певного періоду часу?

Чи покриє збільшення обсягу продажів затрати на проведення маркетингової програми?

Чи збільшиться прибутковість підприємства після впровадження на ринок нового продукту?

Чи окупиться модернізація виробництва?

Отже, цілі, для яких використовують аналіз беззбитковості, слідуючі:

1)     оцінка початкового періоду функціонування нового підприємства;

2)     оцінка прибутковості нового виду послуг або нового виду продукції;

3)     оцінка прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу.

Точка беззбитковості може бути визначена трьома методами:

1)     методом рівняння;

2)     методом маржинального доходу;

3)     графічним методом.

 

Метод рівняння

 

Згідно з цим методом для визначення точки беззбитковості використовують загальну формулу розрахунку доходу від реалізації:

Дохід = змінні  +          постійні          +          прибуток

             затрати              затрати

або

Ціна   =    змінні           +      постійні   +        прибуток           виробу   затрати на           затрати на          на одиницю

                одиницю            одиницю              виробу

                 виробу                  виробу

Звідси, згідно з наведеним правилом, формула розрахунку точки беззбитковості матиме вигляд:

Дохід від реалізації = змінні витрати + постійні витрати + О

Метод маржинального доходу:

 

Маржинальний дохід = постійні затрати + прибуток

У точці беззбитковості:

Маржинальний дохід = Постійні затрати

Формула точки беззбитковості у штуках:

Формула беззбитковості у грошовому виразі:

Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) – це співвідношення суми маржинального доходу і суми доходу від реалізації.

Тепер точка беззбитковості становитиме:

 

Графічний метод

Обсяг продажів, що перевищує точку беззбитковості, забезпечує прибуток. Якщо обсяг продажів нижче від точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків.

Точка беззбитковості, отже, вказує на те, при якому обсязі виробництва дохід від реалізації покриє сумарні (валові) витрати підприємства. Точка беззбитковості залежить від трьох факторів:

 ціни продажу виробленого товару;

 змінних витрат виробництва, реалізації, управління;

 постійних витрат виробництва, реалізації, управління.

Зменшення ціни реалізації продукції вимагає збільшення обсягу продажів. Збільшення змінних витрат на одиницю виробу вимагає збільшення обсягу продажів у точці беззбитковості. Аналогічно збільшення суми постійних витрат вимагає збільшення обсягу продажів у точці критичного обсягу виробництва.

Аналіз беззбитковості для багатономенклатурного виробництва

У тому разі, коли підприємство виготовляє і продає декілька видів продукції, точку беззбитковості можна визначити, виходячи із загального коефіцієнта маржинального доходу і всієї суми доходу від реалізації.

Білет 4

Для обліку нарахування заробітної плати та інших виплат працівникам викорис­товується рахунок 66 „Розрахунки за виплатами працівникам”. За кредитом цього рахунку ві­дображається нарахована працівникам заробітна плата (основна і додаткова, інші нарахування), за дебетом – суми утриманих податків та платежів, виплата заробіт­ної плати, суми інших утримань із заробітної плати.

Рахунок 66 „Розрахунки за виплатами працівникам” має такі субрахунки:

661 „Розрахунки за заробітною платою”;

662 „Розрахунки з депонентами”;

663 „Розрахунки за іншими виплатами”.

Нарахування і виплати заробітної плати проводяться за рахунком 661 „Розрахун­ки за заробітною платою”. За рахунком 662 „Розрахунки з депонентами” ведеться облік нарахованих, але не отриманих персоналом своєчасно сум заробітної плати.

Субрахунок 663 “Розрахунки за іншими виплатами” введено до Плану рахунків наказом Мінфіну від 20.10.05р. № 717. Передбачено, що цей субрахунок використовують при обліку рахунків за виплатами, які не належать до фонду оплати праці, зокрема за виплатами з фонду соц. страхування від тимчасової втрати працездатності.

Аналітичний облік розрахунків із персоналом ведеться за кожним працівником, видами виплат і утримань.

Аналітичний облік розрахунків із працівниками здійснюється за кожним з них за табельними номерами.

Для обліку розрахунків із працівниками використовуються такі форми типових документів:

– розрахунково-платіжна відомість (форма П-49);

– розрахункова відомість (форми П-50, П-51);

– розрахунок заробітної плати (форма П-52);

– платіжна відомість (форма П-53);

– особовий рахунок (форми П-54, П-54а-г);

– нагромаджувальна картка виробітку і заробітної плати (форма П-55).

Нарахування заробітної плати працівникам здійснюється в розрахунковій відо­мості (форма П-50).

У відомості за кожним працівником розраховується: нараху­вання заробітку і виплати за звітний місяць, утримання із заробітної плати і заробі­тна плата до видачі. Визначення відрядного заробітку проводиться з використанням нагромаджувальних карток обліку виробітку і заробітної плати (форма П-55). або в нагромаджувальних картках обліку заробітної плати (форма П-56) За нею здійсню­ється також і виплата заробітної плати.

До розрахункової відомості відкривається платіжна відомість (форма П-53), за якою виплачуються суми до видачі працівни­кам. Якщо у відомості є графа „Підпис в отриманні”, то така відомість називається розрахунково-платіжною (форма П-49).

Для отримання інформації про суми нарахованої заробітної плати за попередні періоди за кожним працівником ведеться особовий рахунок (форма П-54, П-54а), у якому, крім загальних відомостей про працівника, вказуються щомісячні суми на­рахованої заробітної плати.

Особові рахунки (а за їхнього браку – розрахункові або розрахунково-платіжні відомості) зберігаються протягом 75 років з дати їх за­повнення.

Виплата заробітної плати здійснюється з каси підприємства в 3-денний період (включаючи день отримання коштів з банку). Якщо не всі працівники в цей термін отримали заробітну плату, то у відомості ставиться штамп або здійсню­ється вручну запис „Депоновано”.

Депоновані суми повертаються на рахунок у банк і виплачуються працівникам на їх вимогу.

Аналітичний облік де­понованих сум ведеться в Журналі обліку депонованої заробітної плати або в ре­єстрі, синтетичний облік – у Журналі 5 або 5А.

Заробітна плата може перераховуватися працівникам на їх індивідуальні рахун­ки (наприклад, рахунки пластикових карток) в установах банків.

Відображення операцій розрахунків із працівниками в обліку наведено в таблиці.