. Групування витрат за статтями та елементами

Згідно з Рекомендаціями № 65, Міністерство транспорту та зв'язку рекомендує витрати транспортного підприємства групувати за статтями та елементами витрат (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Групування витрат за статтями та елементами

Статті витрат	Елементи витрат
1. Прямі матеріальні витрати	1. Матеріальні витрати
2. Прямі витрати на оплату праці	2. Витрати на оплату праці
3. Інші прямі витрати	3. Відрахування на соціальні заходи
4.Загальновиробничі витрати	4. Амортизація основних фондів та нематеріальних активів
	5. Інші операційні витрати

Групування за статтями збігається зі складом виробничої собівартості, яка наведена в п.11 П(С)БО 16. Тільки в цьому стандарті до складу загальновиробничих витрат включено змінні та постійні розподілені витрати. У Рекомендаціях № 65 такої диференціації немає. Це може бути пояснено відсутністю на транспорті незавершеного виробництва та готової продукції як об'єктів розподілу зазначених витрат.

З іншого боку, щоб визначити тарифи, Мінтрансзв'язку запропонував для автотранспортних підприємств у Методичних рекомендаціях визначення рівня тарифів на послуги пасажирського автотранспорту загального користування (наказ Мінтрансу України від 25.06.2003 р. № 461) (далі - Рекомендації № 461) групування статей та елементів (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Групування витрат за статтями та елементами

Статті витрат	Елементи витрат
1. Заробітна плата	1. Матеріальні витрати
2. Відрахування на соціальні заходи	2. Витрати на оплату праці
3. Паливо	3. Відрахування на соціальні заходи
4. Мастильні матеріали	4. Амортизація основних фондів та нематеріальних активів
5.Автомобільні шини	5. Інші операційні витрати
6. Ремонт і технічне обслуговування автомобілів
7. Амортизація автотранспорту
8. Загальновиробничі витрати

Згідно з пунктом 12 Рекомендацій № 65, під елементом витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється для організації контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових коштів, прийняття управлінських рішень щодо рівня витрат.

З іншого боку, стаття витрат характеризує вид витрат, які групуються з метою калькуляції собівартості послуг. Отже, групування за статтями витрат потрібне для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів перевезень, обчислення витрат у розрізі структурних підрозділів підприємства та розрахунку тарифів на перевезення.

Групування витрат за елементами забезпечується за допомогою 8-го класу рахунків. Втім основним для АТП є варіант обліку із застосуванням 9-го класу рахунків. Відповідно, групування витрат в бухобліку проводиться за статтями калькуляції. Під час комп'ютерного оброблення інформації подвійне групування витрат забезпечується відповідною програмою і не потребує в бухгалтера додаткового часу. Проте в такому варіанті теж є недолік. Оскільки всі витрати з кредиту рахунків зарплати (661), палива (203) та інших витрат "йдуть" на клас 8 рахунків (Дт 80 Кт 661, 203), а з нього - вже на дебет рахунків 23, 91, 92, 93, 94 з кредита рахунка 80, то за такою кореспонденцією важко ідентифікувати конкретний зміст статей витрат. Тому доцільно витрати облікувати в два етапи. На першому етапі застосовується рахунок 23 і рахунки класу 9. При цьому витрати групуються за статтями калькуляції (паливо, зарплата тощо).

Приклад групування наведено в табл. 7.3. На другому етапі в разі необхідності по закінченні місяця (кварталу) статті диференціюються на елементи витрат у довідковому порядку.

2.

абезпеченість підприємства робочою силою перевіряється за звітними даними шляхом зіставлення фактичної середньоспискової чисельності працівників з нормативною, тобто: Отриманий результат називається абсолютним результатом використання робочої сили. Але оскільки чисельність персоналу розраховується з урахуванням випуску продукції в певному обсязі, необхідно, оцінюючи забезпеченість робочою силою, брати до уваги ступінь виконання плану з випуску продукції. З урахуванням цього визначають відносний результат

Робоча сила підприємств, організацій, як і трудові ресурси в цілому, перебувають у русі. Тому поряд з вивченням чисельності і складу працівників статистика відбиває зміни кількості працівників і вивчає рух їхньої чисельності на кожному підприємстві, в об’єднанні, галузі. Для вивчення руху робочої сили окремих підрозділів економіки статистика праці використовує систему абсолютних показників, призначення яких полягає в тому, щоб відбити загальну динаміку чисельності працівників, обіг робочої сили, плинність, змінюваність, сталість кадрів, оборотність робочих місць.

Білет 22

Оскільки товари в підприємствах роздрібної торгівлі протягом місяця обліковуються і списуються за продажними цінами, то для того, щоб визначити реальну (покупну) вартість реалізованих то-варів і виявити фінансовий результат від реалізації, в кінці місяця визначають і списують суму торгової націнки, що відноситься до реалізованих товарів.  Від правильності обчислення торгової націнки значною мірою залежить реальність визначення собівартості реалізованих товарів і фінансового результату від реалізації: завищення реалізованих торгових націнок у кінцевому результаті призведе до необґрунто-ваного збільшення прибутку, а заниження — до його зменшення.  Суму торгової націнки на реалізовані товари визначають, як правило, за середнім процентом націнки. Середній процент тор-гової націнки визначається за таким розрахунком:  1) до суми торгової націнки на залишок товарів на початок мі-сяця (кредитове сальдо рахунку 285 «Торгова націнка») додають суму торгової націнки за звітний місяць (кредитовий оборот ра-хунку 285) та вираховують суму торгової націнки на інші спи-сання товарів (оборот по дебету рахунку 285);  2) одержану суму множать на 100 і ділять на продажну вар-тість реалізованих за звітний місяць товарів (дебетовий оборот рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів») і залишок не-реалізованих на кінець місяця товарів (дебетове сальдо рахунку 282 «Товари в торгівлі») та визначають середній процент торго-вої націнки;  3) шляхом множення вартості нереалізованих на кінець місяця товарів на середній процент торгової націнки і діленням на 100 визначають суму торгової націнки, що відноситься до цього залишку;  4) вирахуванням з усієї суми торгової націнки, що підлягає до розподілу, суми націнки, яка відноситься до залишку нереалізо-ваних на кінець місяця товарів, визначають суму націнки, що відноситься до товарів реалізованих.  Приклад обчислення розподілу торгової націнки на товари ре-алізовані і залишок нереалізованих на кінець місяця товарів на-ведено в табл. 1.  Визначена розрахунком сума торгової націнки, що відносить-ся до реалізованих товарів, списується способом «червоного сторно» з кредиту рахунку 285 «Торгова націнка» на дебет рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів». Цим записом вартість реалі-зованих товарів за продажними (роздрібними) цінами коригуєть-ся до їх реальної покупної вартості.  Сума торгової націнки, що відноситься до залишку нереалізо-ваних на кінець місяця товарів, залишається як кредитове сальдо на рахунку 285 «Торгова націнка». При складанні балансу вона вираховується із залишку рахунку 282 «Товари в торгівлі», що забезпечує відображення в балансі залишку товарів на звітну да-ту за їх покупною (реальною) вартістю

2. важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринкових умов докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями.

Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

• вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

• визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

• перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

• виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

• розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Перевіряючи розрахунки потреб, слід з'ясувати, чи враховані зміни в номенклатурі й асортименті призначеної до випуску продукції, зміни питомих витрат на одиницю продукції, заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва і праці.

Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить

,

де – загальна потреба;

– потреба у виробництві;

– потреба в експериментально-дослідних роботах;

– потреба у ремонті;

– потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

– запас на початок аналізованого періоду.

Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення. Розрізняють джерела зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів.

До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).

Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не беруть участі у виробничому процесі, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.

Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

везення матеріалів ззовні визначають як різницю загальної потреби і внутрішніх ресурсів.

За великої номенклатури матеріалів, які споживають, визначають обґрунтованість потреб за матеріалами, які мають найбільшу частку в собівартості продукції, а також за дорогими і дефіцитними. Тернопільського фарфорового заводу визначимо чи повний облік потреби в матеріалах було здійснено і чи правильно визначено величину потреб

налогічно визначають реальну забезпеченість окремими видами матеріалів з урахуванням внутрішніх ресурсів.

Під час проведення аналізу зіставляють зростання виробництва окремих видів продукції і фактичні виробничі запаси, зростання абсолютних запасів і збільшення їх потреби на добу. Потім установлюють кон'юнктуру, яка склалася на товарно- сировинній біржі та можливості придбати додаткову кількість матеріалів.

У процесі аналізу визначають час простою зумовлений несвоєчасними, неповними чи неякісними поставками, встановлюють, які заходи були проведені для здійснення поставок.

Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов'язані з їх нормуванням.

Білет 23

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій. Кредитний портфель становить, здебільшого, від третини до половини всіх активів банку.

Беручи участь у процесі кредитування, українські комерційні банки, піддаються внутрішнім і зовнішнім ризикам. Навіть за найвиваженішої кредитної політики виникають втрати за кредитами. Репутація банку може бути серйозно підірвана зростанням питомої ваги проблемних кредитів, що призводить до погіршення позиції банку на ринку кредитних ресурсів.

Для успішного кредитування, підвищення дохідності кредитних операцій банки мають здійснювати зрозумілу та гнучку систему управління власним кредитним портфелем. Сьогодні, коли маємо нестабільне й недосконале, а іноді й суперечливе законодавство, успішне вирішення зазначеного питання прямо пов’яза­не з бухгалтерським обліком, що є інформаційною підсистемою управління.

Тема охоплює такі питання:

Загальні принципи бухгалтерського обліку кредитних операцій.

Облік операцій за овердрафтом.

Облік операцій репо.

Облік факторингових операцій.

Облік субординованих кредитів та операцій з дисконту векселів.

Порядок бухгалтерського обліку позабалансових кредитних операцій.

Облік сумнівних кредитів та резервів під кредитні ризики.

Теоретичні відомості

Бухгалтерський облік кредитних операцій грунтується на принципах, загальноприйнятих у міжнародній практиці, зокрема:

безперервності діяльності установи банку;

стабільності правил бухгалтерського обліку;

обережності;

поділу звітних періодів (нарахування доходів та видатків);

дати операції;

переваги змісту над формою;

оцінки активів та пасивів;

окремого відображення активів та пасивів.

Кредити за типами поділяються на овердрафт; факторинг; вра­хування векселів; строкові; субординовані.

До кредитних операцій, враховуючи принцип МСБО — перевага змісту над формою — належать також:

операції фінансового лізингу;

розміщення міжбанківських депозитів;

операції купівлі активів з умовою їх зворотного продажу (операції репо).

Фінансовий облік надання або отримання кредитів, визнання доходів (витрат) за кредитними операціями здійснюються за рахунками Плану розрахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Чітко простежуються такі принципи бухгалтерського обліку кредитів за Планом рахунків.

Кредити поділяються на міжбанківські, які обліковуються за відповідними рахунками класу 1, та кредити суб’єктам господарської діяльності, які обліковуються за рахунками класу 2.

Кредити, видані суб’єктам господарської діяльності, поділяються на дві великі групи:

кредити в поточну діяльність;

кредити в інвестиційну діяльність.

При обліковуванні кредиту за рахунком Плану рахунків враховують насамперед цільове спрямування кредиту, що має перевагу над формою кредиту. Так, кредит за експортно-імпортними операціями у формі обліку векселів буде враховано за відповідним рахунком групи 205 «Кредити суб’єктам господарської діяльності за експортно-імпортними операціями», а кредит на купів­лю обладнання у формі факторингових операцій — на відповід­ному рахунку групи 207 «Кредити в інвестиційну діяльність, які надані суб’єктам господарської діяльності».

У разі зміни початкової дати погашення кредиту основний борг переноситься на рахунок пролонгованої заборгованості за умови підписання відповідної угоди між банком та позичальником.

За умови неотримання платежу за кредитом у визначений угодою термін наступного дня кредит переноситься на рахунок простроченої заборгованості. Такий принцип визнання заборгованості простроченою поширюється не лише на факт погашення номіналу, але і його частини, якщо угодою передбачено поетапну сплату основного боргу.

У разі визначення кредиту безнадійним сума основного боргу починає обліковуватись за відповідним рахунком групи 158 «Сумнівна заборгованість інших банків», групи 209 «Сумнівна заборгованість за кредитами, які надані суб’єктам господарської діяльності», групи 229 «Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам». При визнанні кредиту сумнівним виходять з оцінки фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку. Такий підхід передбачений Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (Постанова Правління НБУ від 27.03.98 р. за № 122).

Виокремлюють три можливі варіанти визначення боргу за кредитами сумнівним.

Допущення прострочки заборгованості за кредитом та відсотків за ним понад 90 днів (ця умова стосується і пролонгованих кредитів) позичальником, фінансова діяльність якого визначається як добра, однак відсутні резерви щодо її підтримки на цьому рівні тривалий час.

Наявність прострочки заборгованості за кредитом та процентів за ним не більше 90 днів за позичальником, фінансова діяльність якого задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення.

На пролонговані кредити ця умова поширюється в разі сплати процентів за пролонгованим боргом.

3. Стосується кредитів, наданих позичальникам, фінансова діяльність яких вкрай неефективна та спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу, зважаючи на те, що заборгованість за кредитом та проценти за ним сплачуються в установлені терміни.

Ця умова поширюється на пролонговані один раз кредити на строк, що не перевищує 90 днів.

Нараховані доходи обліковуються за відповідними рахунками групи, в якій обліковується номінал кредиту; наступного дня після їх очікуваного погашення в разі неотримання платежу переносяться на відповідні рахунки простроченої заборгованості.

За правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банку (затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.09.97 за № 316) банкам дозволяється визнавати доходи за кредитами сумнівними до отримання за однієї з двох обставин:

прострочки позичальником платежу понад 30 днів;

погіршення фінансового стану позичальника настільки, що ке­рівництво згідно з документами, які підтверджують цей факт, має підстави вважати позичальника сумнівним дебітором. Це рішення оформляється протоколом засідання кредитного комітету банку.

Прострочені нараховані доходи, що визнані сумнівними, списуються з відповідного балансового рахунка і переносяться на позабаланс. Подальше нарахування доходів за даною кредитною угодою проводиться позабалансом доти, доки кредитний актив не буде списаний з балансу банку.

Процентні доходи, які отримані авансом, обліковуються за рахунком № 3600 «Доходи майбутніх періодів». Надалі банк посту­пово амортизує доходи майбутніх періодів, тобто відносить на доходи відповідну суму процентів, що відносяться до звітного періоду.

Наведені принципи бухгалтерського обліку кредитів дають підстави поділу цілісної кредитної операції на два елементи:

1) облік номіналу кредиту та зміни основної суми боргу;

2) облік процентних та комісійних доходів.

Облік номіналу кредиту залежить від методу виплати процентів

за період;

на період.

У разі застосування методу «за період», проценти можуть виплачуватися періодично або в кінці терміну, що визначений кредитною угодою, а номінальна сума кредиту і сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку), збігаються.

Облік нарахованих доходів за кредитними операціями — це здебільшого процентні доходи — здійснюється відповідно до затвердженої наказом облікової політики банку. Саме цим документом визначаються критерії щодо застосування при на- рахуванні процентів у даному звітному фінансовому році одного з можливих методів: рівних частин, актуарного або ме- тоду процентного числа. Розгляд принципових різниць за даними методами не входить до методології бухгалтерського  обліку.

Нарахування процентів за кредитами відноситься до функцій кредитного або фінансового підрозділу банку, а до бухгалтерії передається відомість нарахування процентів, на підставі якої здійснюються проведення.

За кожним позичальником щодо суми нарахованих процентів оформляється меморіальний ордер у двох примірниках. Перший залишається в документах банку, що видав кредит, другий передається банку, що обс Використання рахунку «Нараховані доходи» дозволяє банку контролювати правильність та своєчасність отримання своїх доходів. У разі збігу дати нарахування та сплати процентів банк може безпосередньо відносити відповідну суму на рахунки класу 6:

Д-т Каса, кореспондентський рахунок або поточний рахунок клієнта

К-т Процентні доходи.

Облік комісійних доходів за кредитними операціями залежить від природи цих доходів. Розрізняють комісії непроцентного характеру та комісії, що прирівняні до процентів, які розраховуються пропорційно до суми та терміну операції і обліковуються за принципом нарахування.

До таких комісій належать:

комісії за позабалансовими кредитними операціями, що простежують факт прийняття банком кредитних ризиків (різні види гарантій, наданих банком своїм клієнтам);

комісії за взяті зобов’язання з фінансування (комісії за право користування овердрафтом, за підтвердження акредитивів).

До комісій непроцентного характеру, які визнаються в доходах на час та в міру надання послуги (що не завжди збігається з часом фактичної їх сплати) відносять:

комісії за одноразові послуги (наприклад, комісії за посередництво на фінансовому ринку);

комісії за послуги, що надаються протягом певного часу (комісії за надання консультацій, за послуги згідно з річними або безстроковими контрактами).

Доходи за такими послугами обліковуються за принципом нарахування в міру реалізації контракту в частині поточного звітного періоду:

комісії за позабалансовими кредитними операціями, які вважаються комісіями за послуги і визначаються в доходах як послуги щойно надані.

Додержання загальних принципів бухгалтерського обліку кре­дитних операцій можливе за виконання обов’язкового правила: пролонгована заборгованість, прострочена заборгованість, а також нараховані доходи та прострочені нараховані доходи мають обліковуватись за відповідними рахунками тієї групи Плану рахунків, в якій обліковується номінал креди- ту (сума основного боргу за кредитною угодою); сумнівна  заборгованість обліковується за окремими групами рахунків, але в розрізі балансових рахунків, що визначають конкретну групу кредитів, щодо яких заборгованість визнається сумнівною.

2

Виробничо — господарська діяльність та фінансовий стан підприємства багато в чому залежать від забезпеченості основними фондами та іх використання. Основні фонди (засоби) — це матеріальни активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва, постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій. Строк корисного використання (експлуатації) основних фондів перевищує один рік (операційний цикл, якщо останній є тривалішим за один рік). Розвиток виробництва є невіддільним від проблеми ефективного використання основних виробничих фондів.

Задачі аналізу — визначити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними коштами і рівень їх використання по узагальнюючих і приватних показниках, а також встановити причини їх зміни; розрахувати вплив використання основних засобів на обсяг виробництва продукції і інші показники; вивчити міру використання виробничої потужності підприємства і обладнання; виявити резерви підвищення ефективності використання основних засобів.[26, стр 72-73].

Для проведення аналізу основних засобів, як і для проведення будь-якого економічного аналізу необхідні відповідні дані. Джерелами даних для аналізу основних засобів є: план економічного і соціального розвитку підприємства, план технічного розвитку, «Звіт про наявність і рух основних засобів», «Баланс виробничої потужності», «Звіт про запаси невстановленого обладнання», ф№ 1 «переоцінка», «Звіт про виконання плану введення в дію об'єктів основних засобів і використання капитальных вкладень», інвентарні картки обліку основних засобів і інш.

На основі цих даних проводиться аналіз основних засобів у наступних основних напрямах:

• Аналіз наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві Аналіз основних показників використання основних засобів

• Аналіз використання обладнання і виробничої потужності підприємства

• Аналіз забезпеченості підприємства основними коштами

• Аналіз використання виробничих площ

Для того щоб проаналізувати діяльність підприємства за якийсь період роботи проводять вищеперелічений аналіз за декілька років діяльності підприємства. За звітний рік приймають один з років (базовий) роботи підприємства, а інші роки його діяльності називають «що аналізуються». Вироблюваний при цьому аналіз дозволяє чітко визначити ті чинники, які вплинули на результати роботи і виявити резерви підвищення основних продуктивних показників.

Розглянемо більш детально методику проведення аналізу основних засобів.

Аналіз основних засобів починається з аналізу наявності, структури і руху основних засобів на підприємстві. Як було відмічено вище, всі основні засобі діляться на виробничі і невиробничі основні засоби.

Білет 24