Як правильно відобразити в обліку операції зі здійснення виїзної торгівлі?

Як і за іншими напрямами реалізації готової продукції і товарів, реалізація на ринку є одним із джерел поповнення доходу підприємства, а тому для відображення операцій зі здійснення виїзної торгівлі використовуються перш за все рахунки 90 "Собівартість реалізації"", 93 "Витрати на збут", 70 "Доходи від реалізації". Особливістю є те, що готова продукція та товари до моменту їх реалізації на ринку і надходження готівки в касу підприємства або зарахування її на рахунки в банках вважається власністю підприємства. Пройде деякий час з моменту відправки продукції на ринок і до моменту передачі покупцеві ризику і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію. Існує імовірність, що продукція (товари), передана однією матеріально відповідальною особою іншій матеріально відповідальній особі (продавцю), через деякий час може повернутися на підприємство, не будучи реалі30ваною. Необхідно враховувати і те, що після реалізації продукції дохід у вигляді готівки певний час перебуває у продавця, який фактично перетворюється з матеріально відповідальної особи, за передані йому для реалізації продукцію або товар, у підзвітну особу з невідомою для підприємства до моменту здачі Звіту про продаж сільськогосподарської продукції сумою доходу.

Невідомо також, яка сума одержаного авансу або доходу буде витрачена на витрати зі збуту. Всі ці обставини необхідно враховувати при організації бухгалтерського обліку реалізації продукції на ринку.

Які особливості обліку реалізації товарів ?

Деякі сільськогосподарські підприємства поряд з виробництвом і реалізацією сільськогосподарської продукції займаються роздрібною торгівлею товарами. Для обліку реалізації товарів застосовуються субрахунки 902 "Собівартість реалізованих товарів" і 702 "Дохід від реалізації товарів". Витрати на збут товарів відображуються на рахунку 93 "Витрати на збут".

2. Аналіз трудомісткості продукції

Порядок визначення трудомісткості продукції. Взаємозв'язок показників трудомісткості продукції і продуктивності праці. Методика аналізу трудомісткості продукції. Фактори змін її рівня. Визначення резервів зниження трудомісткості виробів.

Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник - обернений середньогодинному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукції - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Із табл. 4.7 видно, що планове завдання зниження трудомісткості продукції загалом по підприємству значно перевиконано. Планове завдання зниження трудомісткості продукції до минулого року:

2,915 : 2,94 o 100 - 100 = -0,85 %; фактичне зниження трудомісткості до рівня минулого року: 2,681: 2,94 o 100 - 100 "-8,8 % o

Між змінами загальної трудомісткості і середньогодинного виробітку є обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи приросту середньогодинного виробітку:

Фактична трудомісткість нижча від планового рівня на 8 %. Знайдемо темпи зростання продуктивності праці:

8,0100 __Я7",

І навпаки, знаючи темпи зростання продуктивності праці, можна визначити процент зниження трудомісткості продукції:

_АТм у АГВ %Ю0 _ 8,7 100

^АГЛ /о-100₊ДЛВ %" 100+8,7-^8>° ^/о-

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці є обернено пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих само факторів, що й середньогодинний виробіток робітників.

Питому фактичну трудомісткість у зіставних з базою порівняння умовах можна подати як алгоритм:

у ФРЧ_х-ФРЧ_в+ФРЧ_е ^М ВПі +АВП_СТР +АВП_КП ⁹

де ВПі - фактичний обсяг валової продукції звітного періоду;

ДВЯстр* ДВЯкп - зміна обсягу валової продукції за рахунок структури відповідно виробництва і кооперованих поставок;

ФРЧ - фактичні витрати робочого часу на випуск продукції у звітному періоді;

ФРЧв - непродуктивні витрати часу;

ФРЧ* - економія робочого часу у зв'язку з упровадженням інноваційних заходів.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня трудомісткості продукції можна виконати за методикою, описаною у параграфі 4.4.

У процесі наступного аналізу необхідно вивчити показники питомої трудомісткості за видами продукції (табл. 4.8).

Як видно із табл. 4.8, витрати праці на виробництво продукції знизилися на 9570 людино-годин. У зв'язку зі збільшенням обсягу виробництва продукції і зміною її структури витрати часу зросли на 17 880 людино-годин (297 720 - 279 840), а за рахунок зниження питомої трудомісткості продукції вони скоротилися на 27 450 людино-годин (297 720 - 270 270).

Значно знизилася і питома трудомісткість: виробу А - на 3,5 %, виробу В - на 6,25 %, виробу С - на 10,0 %, виробу D - на 17,0 %, а в цілому по підприємству її середній рівень знизився на 5,85%.

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції ( Тм _t) і структури виробництва (Чі). Зі збільшенням частки більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки:

Білет 16

У бухгалтерському обліку під терміном „запаси” розуміють активи які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва (з метою подальшого продажу продукту виробництва)

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Одиницю бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група.

Для цілей бухгалтерського обліку виробничі запаси включають:

сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

У зв’язку з виникненням різних господарських операцій стосовно обліку виробничих запасів слід враховувати:

- знос малоцінних та швидкозношуваних предметів;

- переоцінку товарно-матеріальних цінностей;

- заготівлю і придбання матеріальних цінностей;

- транспортно-заготівельні витрати.

Основними завданнями обліку виробничих запасів

- контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення;

- відображення витрат на закупівлю й транспортування запасів (матеріалів), результатів постачання;

- виявлення відхилень від планової собівартості придбаних матеріалів;

- контроль за залишками і рухом матеріалів на складах наявністю і рухом матеріалів в процесів їх заготівлі;

- спостереження за станом складських запасів, за відповідністю їх нормативам, контроль за їх зберіганням;

- контроль за лімітом відпуску матеріалів на виробничі потреби, витрати і списуванням їх вартості у витрати виробництва;

- контроль за дотримуванням норм;

- правильний розподіл матеріалів за об’єктами калькуляцій;

- виявлення непотрібних матеріалів, що підлягають реалізацій.

Для забезпечення безперебійної роботи виробництва на складах підприємства завжди мають бути виробничі запаси в межах норм, передбачених потребою підприємства. У складських приміщеннях підприємства здійснюються операції по збереженню виробничих запасів, що надходять, а також відпуску їх у виробництво. Бухгалтерський облік має забезпечити контроль за залишками, надходженням і витратами виробничих запасів на складі, що є важливою умовою для забезпечення збереження власності підприємства.

Важливою умовою обліку матеріалів є розробка номенклатури матеріалів.

На підприємстві кожна група матеріалів може складатися із сотень і тисяч назв, сортів, розмірів. Для раціонального обліку матеріалів, який би сприяв оперативній роботі, плануванню та бухгалтерському обліку, необхідно розробити деталізоване групування матеріалів. З цією метою на підприємствах перелік найменувань окремо видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою.

Матеріали поділяються на групи. Кожна група поділяється на підгрупи. У межах кожної підгрупи матеріали групуються за профілем, маркою, сортом, а потім за розміром та ін.

За кожною назвою, сортом, розміром матеріалів закріплюються постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов’язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.

Особливістю запасів є те, що вони у процесі виробництва використовуються повністю і для кожного нового процесу виробництва їх потрібно змінювати новими.

Інформацію про виробничі запаси можна отримати у фінансовій звітності, а саме:

а) облікові помітки, прийняті підприємством для оцінки запасів, включаючи використані формули собівартості;

б) загальну балансову вартістю запасів та балансову вартість окремих груп запасів згідно з їх класифікацією підприємством;

в) балансову вартість запасів, відображених за справедливою вартістю за вирахуванням витрат на збут;

г) суму запасів, визнаних упродовж звітного періоду;

ґ) суму списання запасів до чистої вартості реалізації;

д) раніше списаної вартості запасів у результаті збільшення їх чистої вартості реалізації;

е) обставини або подій, що призвели до сторнування раніше списаної вартості запасів;

є) балансову вартість запасів, переданих у заставу для забезпечення зобов’язань.

Під час обліку і проведення аудиту виробничих запасів утворюються цілі і окреслюються коло питань щодо:

- їх нормативно-правового забезпечення;

- організації обліку виробничих запасів;

- характеристики даного підприємства;

- їх документального оформлення;

- обліку надходження і вибуття їх інвентаризацій;

- методики проведення аудиту та складання підсумкових аудиторських документів

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

абзац пункту 16 виключено 

2. Згідно з П(С) БО2 “Баланс” активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Активи підприємств поділяються на необоротні та оборотні. Оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначенні для реалізації та споживання протягом операційного циклу. Оборотні активи включають запаси матеріальних цінностей, векселі одержані, дебіторську заборгованість (поточну), поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти тощо Усі активи, що не є оборотними, класифікуються як необоротні. До них відносяться нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. У відповідності з класифікацією активів на оборотні та оборотні, будується актив балансу. Аналізуючи співвідношення між необоротними і оборотними активами, можна зробити висновки про прискорення чи сповільнення засобів підприємства у досліджуваному періоді. Аналіз активів підприємства передбачає вирішення наступних завдань: - вивчення динаміки валюти балансу і з’ясування причин її зміни; - загальну оцінку складу, структури і динаміки активів; - аналіз використання необоротних активів підприємства; - аналіз стану і використання виробничих запасів; - аналіз дебіторської заборгованості. Аналіз розпочинають з оцінки динаміки валюти балансу та вивчення його структури. Збільшення валюти балансу в цілому характеризується позитивно, особливо, якщо вона зросла за рахунок збільшення власного капіталу. Негативно розцінюється значне збільшення зобов'язань підприємства. Зменшення валюти балансу сигналізує про згортання діяльності підприємства. Наступним етапом аналізу є вивчення складу, структури, динаміки активів і пасивів. Такий аналіз дозволяє з'ясувати причини зміни валюти, дати оцінку, співвідношення відповідних активів і пасивів у загальному підсумку балансу, зробити інші загальні висновки щодо фінансового стану підприємства. Для аналізу використовують горизонтальний та вертикальний методи аналізу фінансової звітності. За допомогою горизонтального аналізу вивчаються абсолютні та відносні відхилення по розділах, статтях балансу, відповідних групах активів і пасивів. Вертикальний аналіз дозволяє охарактеризувати структуру балансу та її зміну. Здійснимо аналіз активів та пасивів, використовуючи дані таблиці 11.1. Валюта балансу порівняно з початком періоду зросла на 897тис.грн. (на 24 %), що за умов стабільної економіки характеризується позитивно. На дане відхилення вплинуло відповідне збільшення необоротних активів на 364тис.грн. (17,3 %) і оборотних активів на 533 тис.грн. (32,5 %). Приріст активів за рахунок збільшення необоротних активів складає 40,5 % (364 : 897 х 100), а за рахунок збільшення оборотних активів  59,4 % (100  40,6 %). Приріст основних засобів на 344 тис.грн. або 17,4 % може свідчить про розширення виробничого потенціалу підприємства. Необоротні активи зросли в основному внаслідок збільшення основних засобів на 20 тис.грн. (38,5 %), збільшились також нематеріальні активи. Величина довгострокових фінансових інвестицій на кінець періоду не змінилась. Найбільшу частку в складі необоротних активів займають основні засоби, найменшу нематеріальні активи. Структура необоротних активів на кінець періоду зазнала суттєвих змін (зменшилась питома вага основних засобів) і збільшилась частка нематеріальних активів. Розрахувавши показники зношуваності основних засобів (на початок періоду 0,6 = 78:130, на кінець 0,53 = 82:154), можна зробити висновок про здійснюване на підприємстві оновлення засобів праці. Характеризуючи динаміку оборотних активів, можна спостерігати суттєвий вплив на їх збільшення зміни величини запасів (приріст на 288 тис.грн.) і збільшення дебіторської заборгованості на 160 тис.грн. має місце також збільшення грошових коштів на 65тис.грн. (41,7 %), наявність грошових коштів і їх збільшення на кінець періоду є однією з умов платоспроможності підприємства.

Білет 17

Під структурою собівартості спід розуміти співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної їх суми.

Групування витрат за статтями кальку-і ляції докладно охарактеризовано нижче. Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за статтями так, як це було визначено в попередньому параграфі.

Для внутрішньовиробничої економіки підприємства укрупнена класифікація витрат за економічними елементами не дає можливості здійснити детальний аналіз витрат, а також виявити причини, які викликали відхилення від нормального перебігу подій. Калькуляція витрат за калькуляційними статтями попягає в тому, що всі витрати формуються за ознакою виробничого призначення.

Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства.

Собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певного принципу, який носить умовний характер внаслідок комплексності і стохастичності процесу формування сукупних витрат.

Найбільш складною стадією визначення точної собівартості одиниці виробу є визначення величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції.

Розрахунок накладних витрат спочатку базувався на прямих витратах праці. Останні легко піддавалися підрахунку з урахуванням погодинних ставок, і тому були базою при підрахунку собівартості продукції. Перевагою на користь цього методу була їх значна частка у собівартості продукції завдяки низькому рівню автоматизації.

Однак розвиток ринкових відносин призвів до необхідності розширення асортименту виготовлюваної підприємствами продукції. Товари стали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, де перестала спостерігатися кореляція між ними і прямими витратами праці.

На зміну моделі оцінки за прямими витратами праці в масштабах усього підприємства прийшла інша модель - модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції. При цьому величини нормативів установлювалися виходячи з особливостей виробничого циклу і залишалися незмінними протягом тривалого часу. Сутність моделі попягапа в тому, що спочатку накладні витрати нараховувалися на так звані оцінювані одиниці (на окремі цехи і операції), потім - розподілялися в кожному цеху на окремі види робіт.

Проте ця модель також мала недоліки. При великій варіації видів продукції відбувалася їх систематична переоцінка з високим рівнем виробничих витрат і недооцінка продуктів з низьким рівнем виробничих витрат.

У такій ситуації виникла необхідність у застосуванні більш точного методу, яким виявився метод поопераційного обліку, ABC-метод (англ. Activity Based Costing). Істотним поняттям ABC-методу є поняття провідників витрат (носіїв витрат). Провідник (носій витрат) - будь-який' процес (технологічна операція, угода тощо), що призводить до появи певного виду витрат підприємства і розглядається як укрупнено (для всього підприємства), так і деталізовано (в межах конкретного підрозділу підприємства). Він описується за допомогою кількісного показника, який є базовим і використовується як кількісний вимірник відповідного носія витрат.

АБС-метод представляє собою двохстадійний процес розподілу витрат.

На першій стадії накладні витрати співвідносяться з визначеними базовими показниками (часом роботи технологічного устаткування, кількістю операцій контролю якості тощо). На другій стадії витрати визначаються за кожним видом виробничої діяльності відповідно до носіїв витрат. Прикладами операцій-носіїв витрат є переналагодження устаткування, контроль якості, замовлення на виробництво (складання графіків), робота технологічного устаткування, споживання енергії тощо.

ABC-метод іноді називають операційною оцінкою. Його головна перевага полягає в тому, що він дозволяє точно відстежити причини виникнення накладних витрат і тим самим точно визначити собівартість одиниці продукції.

Процедура ABC-методу включає чотири етапи:

1) аналіз бізнес-процесу виробництва продукції;

2) визначення операційних центрів;

3) відстеження витрат за операційними центрами;

4) вибір провідників (носіїв) витрат.

Перший етап полягає в систематичному вивченні операцій, які утворюють виробничий процес, на цьому етапі ідентифікують виробничі операції. З точки зору управління витратами слід розподілити всі операції на дві групи: операції, що додають цінність продукції (безпосередньо пов'язані з виробництвом) і операції, що не додають цінності продукції (інші операції, включаючи переміщення продукту від однієї до іншої дільниці тощо).

Процедура цього етапу здійснюється в такій послідовності:

а) будується діаграма процесу з деталізацією кожного кроку за операціями від моменту одержання сировинно-матеріальних ресурсів до виготовлення готової продукції. Для кожної операції повинен бути задокументований час обробки, очікування, кількість перероблюваних сировини і матеріалів тощо. Час операції вказується в діаграмі як індикатор споживання ресурсів продуктом;

б) кожна операція аналізується на приналежність до першої чи другої групи;

в) визначаються шляхи виключення операцій, що не додають цінності продукції.

Другий етап передбачає визначення операційних центрів.

Операційний центр - частина виробничого процесу, для якої складається звітність за витратами при виконанні окремих операцій. Операції доцільно розподіляти на чотири групи:

1. Операції на рівні одиниці продукції (наприклад, споживання енергії, обслуго-вування, непрямі витрати праці).

2. Партіонні операції - операції, здійснювані щоразу при переміщенні чи виготовленні партії продукції (наприклад, переналагодження устаткування, доставка продукції споживачу).

3. Операції для окремих видів продукції - операції, які здійснюються при необхідності і охоплюють бізнес-процеси, направлені на випуск широкого асортименту продукції.

4. Загальновиробничі операції (наприклад, управління підприємством, страхова діяльність тощо) - операції, виконувані на рівні усього випуску продукції.

Необхідність групування операцій за операційними центрами обумовлена збільшенням розходжень між видами продукції і бажанням одержати більш точну інформацію про виробничі витрати з виготовлення продукції.

Третій етап передбачає відстеження витрат за операційними центрами. З метою уникнення отримання недостовірних даних підприємство надає перевагу прямому відстеженню витрат за кожним операційним центром.

Четвертий етап передбачає вибір провідників витрат.

Як вже визначалося, витрати розподіляються за видами продукції. Це відбувається через вибір провідників витрат, які повинні бути описані за допомогою відповідного показника.

2. Комерційна діяльність будь-якого підприємства з збуту є складовою всієї системи його функціональної діяльності, комплексної функцією підприємства.

Збутова діяльність (збут) представляється сукупністю всієї функціональної діяльності, здійснюваної після завершення виробничої стадії (після закінчення виготовлення продукції) до безпосередньої продажу товару покупцю, доставки його споживачеві і післяпродажного обслуговування. Це уявлення збуту трактує його з позицій системного і комплексного підходів у сенсі, на відміну вузького трактування збуту як безпосередньо продажу товару.Логистический підхід до організації функціональної діяльності виробничого підприємства обумовлює такі визначення мети, предмета, суб'єктів та, характеру та змісту збуту.

Мета збуту — доведення до конкретних споживачів конкретного товару необхідних споживчих властивостей (якості, ціни, і т. буд.) у необхідному кількості (обсязі), в точний час (в точний термін), у певному місці, з припустимими (мінімальними) витратами.

Предмет збуту — продукція, послуги виробничого підприємства (товар, цінність).

Суб'єкти збуту — виробниче підприємство й нам посередницькі збутові (торгові) організації.

Об'єкти збуту — покупці (споживачі) товару виробничого підприємства. Слід зазначити, що означає визначення об'єктів збуту у разі дається з кінцевої спрямованості (адресності) збутової діяльності (і його предмета).Субъектов та збуту годі було ототожнювати з суб'єктами угоди (зокрема, купівлі-продажу, оренди).

Характер збуту — адресний, визначається метою і спрямованістю всієї діяльності виробничого підприємства, похідною споживання, на конкретних споживачів його товару (цінності).

Отже, збут окреслюється розмах підприємства-виробника (або фірми, яка надає послуги), має за мету реалізацію своєї продукції ринках.

Збут продукції підприємствам важливий за низкою причин: обсяг збуту визначає інші показники підприємства (величину доходів, прибуток, рівень рентабельності). З іншого боку, від збуту залежать виробництво і матеріально-технічне забезпечення. Отже, у процесі збуту остаточно визначається результат роботи підприємства, направлений замінити розширення обсягів роботи і отримання прибутку /1/.

Система збуту — ключове ланка логістики збуту і свого роду фінішний комплекс в усій діяльності фірми зі створення, провадження й доведення товару до споживача.

Планування збуту доцільно здійснити за напрямами:

1) на відомому ринку;

2) на вільний ринок.

Під відомим ринком маються на увазі замовлення державних організацій, військові замовлення і постачання товарів за контрактами. Головним у плануванні збуту на відомому ринку є розробка портфеля замовлень підприємства.

Основним змістом планування збуту на вільний ринок є прогнозування збуту, розробка планів збуту, вибір найефективніших каналів збуту, розподіл обсягу збуту товарів у регіонах

Рекламна діяльність складається з таких етапів: — вивчення споживачів та покупців, товарів та ринків прода­жу цих товарів; — стратегічне планування; — прийняття тактичних рішень; — оперативне планування; — контроль ефективності прийнятих з питань реклами рішень. Рекламна політика торгових підприємств тісно пов'язана з їх­ньою торговою політикою. Стратегія торгового підприємства зумовлює рекламну страте­гію: Імідж торгового підприємства в рекламній кампанії, можли­вість та необхідність використання тих чи тих засобів та носіїв реклами. До рекламної стратегії входить і створення належного Іміджу торгового закладу. Що саме рекламувати, як і скільки давати рекламних звернень, якого обсягу, в якому оформленні, як часто оновлювати реклам­ний інтер'єр торгового закладу, скільки грошей використати на рекламу — все це становить рекламну тактику торгового закладу. До оперативного (поточного) планування належить розробка конкретного рекламного звернення та плану його показу. Вибір конкретних засобів та носіїв реклами залежить від фі­нансових можливостей торгового підприємства, його цілей, а та­кож від номенклатури товарів, які воно реалізує, форми організа­ції торгівлі, регіону тощо. У деяких регіонах споживачі більше довіряють телебаченню, в інших — пресі.

Білет 19

Активи програми - активи фонду і кваліфікований страховий поліс.

Активи фонду - активи (окрім фінансових інструментів без права передачі, що емітовані платником внесків) юридичної особи (далі - фонд), діяльність якого спрямована на здійснення виплат його учасникам, які призначені тільки для довгострокових виплат його учасникам, на які не може бути звернене будь-яке стягнення відповідно до закону та які не повертаються платнику внесків, крім випадків, якщо залишки активів фонду перевищують зобов'язання за програмою з визначеною виплатою або повертаються платнику внесків для погашення вже здійснених ним виплат учасникам фонду.

Актуарні прибутки (збитки) - прибутки (збитки), які є різницею між попередніми актуарними припущеннями і тим, що фактично відбулося, з урахуванням зміни актуарних припущень.

Актуарні припущення - демографічні та фінансові припущення, що використовуються для обчислення теперішньої вартості зобов'язання за програмою з визначеною виплатою.

Вартість поточних робіт, виконаних працівником, - збільшення теперішньої вартості зобов'язання за програмою з визначеною виплатою в результаті виконання робіт працівником у звітному періоді.

Вартість раніше виконаних робіт працівником - збільшення теперішньої вартості зобов'язання за програмою з визначеною виплатою щодо робіт, виконаних працівником у попередніх періодах, яке виникає у звітному періоді в результаті запровадження виплат по закінченні трудової діяльності чи інших довгострокових виплат працівникам або в результаті їхніх змін.

Виплати за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню, - виплати за невідпрацьований час, право на які не поширюється на майбутні періоди.

Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, - виплати за невідпрацьований час, право на отримання яких працівником може бути використано в майбутніх періодах.

Виплати інструментами власного капіталу підприємства - виплати працівнику, за якими йому надається право на отримання фінансових інструментів власного капіталу, емітованих підприємством (або його материнським підприємством), або сума зобов'язань підприємства працівнику залежить від майбутньої ціни фінансових інструментів власного капіталу, емітованих підприємством.

Виплати по закінченні трудової діяльності - виплати працівнику (окрім виплат при звільненні та виплат інструментами власного капіталу підприємства), які підлягають сплаті по закінченні трудової діяльності працівника.

Виплати при звільненні - виплати працівнику, які підлягають сплаті за рішенням підприємства про звільнення працівника до досягнення ним пенсійного віку або за рішенням працівника про звільнення за власним бажанням до досягнення ним пенсійного віку.

Витрати на відсотки за програмою - збільшення протягом звітного періоду теперішньої вартості зобов'язання за програмою з визначеною виплатою в результаті наближення остаточного розрахунку.

Гарантовані виплати працівнику - виплати працівнику, які не залежать від майбутньої трудової діяльності.

Інші довгострокові виплати працівнику - виплати працівнику (окрім виплат по закінченні трудової діяльності, виплат при звільненні та виплат інструментами власного капіталу підприємства), які не підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні місяця, у якому працівник виконував відповідну роботу.

Кваліфікований страховий поліс - виданий страховиком, який не є пов'язаною стороною страхувальника, страховий поліс, на який не може бути звернене будь-яке стягнення відповідно до закону, страхові виплати (надходження) за яким (полісом) використовуються для виплати працівникам страхувальника за програмами з визначеною виплатою та не повертаються страхувальнику, крім випадків, якщо такі виплати (надходження) перевищують зобов'язання працівникам за умовами полісу або повертаються страхувальнику для погашення вже здійснених ним виплат працівникам.

Остаточний розрахунок за програмою з визначеною виплатою - дія підприємства, якою анулюються всі подальші зобов'язання щодо частини або повного обсягу виплат за програмою з визначеною виплатою, зокрема одноразова сплата грошовими коштами учасникам програми.

Поточні виплати працівнику - виплати працівнику (окрім виплат при звільненні та виплат інструментами власного капіталу підприємства), які підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні місяця, у якому працівник виконував відповідну роботу.

Прибуток від активів програми - дохід, отриманий від активів фонду, за вирахуванням витрат на його управління, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачуваних безпосередньо цим фондом.

Програми виплат за участю кількох роботодавців - недержавні програми з визначеним внеском або з визначеною виплатою, які використовують сукупність унесених різними підприємствами активів, що не перебувають під спільним контролем, для здійснення виплат працівникам більше ніж одного підприємства.

Програми виплат інструментами власного капіталу підприємства - угоди, за якими підприємство здійснює виплати працівникам підприємства інструментами власного капіталу.

Програми виплат по закінченні трудової діяльності - угоди, за якими підприємство здійснює виплати працівникам по закінченні ними трудової діяльності.

Програми з визначеним внеском - програми виплат по закінченні трудової діяльності, за якими підприємство сплачує визначені відрахування фонду і не матиме зобов'язання сплачувати подальші внески, якщо фонд не матиме достатньо активів для сплати всіх виплат працівникам, пов'язаних з виконанням ними робіт у звітному та попередніх періодах.

Програми з визначеною виплатою - усі програми виплат по закінченні трудової діяльності, крім програм з визначеним внеском.

Робота, виконана працівником, - виконання обов'язків працівником відповідно до угоди з підприємством.

Скорочення програми з визначеною виплатою - дія підприємства, що призводить до суттєвого скорочення кількості працівників, охоплених програмою, або до змін умов програми з визначеною виплатою, унаслідок яких виконання робіт теперішніми працівниками в майбутньому не враховуватиметься під час визначення виплат або враховуватиметься лише при визначенні зменшення таких виплат.

Теперішня вартість зобов'язання за програмою з визначеною виплатою - теперішня вартість (без вирахування активів програми) очікуваних майбутніх платежів, необхідних для погашення заборгованості, що виникає в результаті виконання робіт працівниками у звітному та попередніх періодах.

4. Виплати працівникам включають поточні виплати, виплати при звільненні, виплати по закінченні трудової діяльності, виплати інструментами власного капіталу підприємства, інші довгострокові виплати.