Порядок відкриття, переоформлення і закриття рахунків в установах банків

   Відповідно до Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженої постановою правління Національного банку України № 121 від 27.05.96 р. (із змінами і доповненнями, внесеними постановами правління Національного банку України), банки відкривають своїм клієнтам рахунки: розрахункові, поточні, позикові, депозитні, бюджетні й субрахунки.     Банки відкривають рахунки юридичним і фізичним особам за місцем реєстрації підприємства або в іншому банку України за погодженням сторін.     Якщо банк, в якому відкрито рахунки підприємства у національній валюті, не має ліцензії Національного банку на здійснення валютних операцій, то рахунки в іноземній валюті можуть відкриватися в іншому банку, який має таку ліцензію. Відповідно до Закону України, що набрав чинності 15.01.98 р., "Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків" № 725/97-ВР від 16.12.97 р. до 01.01.99 р. юридичним і фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності дозволено відкривати поточні рахунки не' більше ніж у двох банках. Поточні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, що здійснюють науково-дослідну, виробничу й іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, що володіють основними і оборотними засобами і мають самостійний Баланс.     Інші рахунки відкриваються організаціям І установам, Що не мають вищезазначених ознак, установам і організаціям, Що перебувають на державному бюджеті; постійним уповноваженням різних громадських фондів; підприємствам, які прибули на гастролі, та ін.     Субрахунки можуть бути відкриті підприємствам, що мають філії, представництва, відділи та інші відособлені підрозділи, які перебувають на окремому балансі і є самостійними     платниками податку, а також структурним підрозділам, які відокремлюються у процесі приватизації за клопотанням власника основного рахунка і за погодженням установи банку, в якому відкривається субрахунок. Субрахунки відкриваються для проведення розрахунків за місцем знаходження цих підрозділів.     Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам ('їх відособленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів з метою цільового їх використання.     Позикові рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, що має право видавати позики з додержанням вимог чинного законодавства.     Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка і установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з Розрахункового, поточного рахунків підприємства і після закінчення терміну зберігання повертаються на ці ж Розрахунковий або поточний рахунки.     Проценти по депозитних вкладах перераховуються у такому ж порядку.     Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняються.     Відкриття рахунка з метою акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордон здійснюється згідно з Положенням про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 991 від 8.12.95 р.     Для відкриття поточних та інших рахунків підприємства подають установам банків такі документи:     а) заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;     б) копію свідоцтва про державну реєстрацію;     в) копію рішення про створення, реорганізацію підприємства;     г) копію належним чином зареєстрованого Статуту (Положення), засвідчену нотаріально або реєструючим органом;     д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів. До картки включається також відтиск печатки підприємства.     Право першого підпису належить керівникові підприємства, якому відкривається рахунок, а також службовим особам, уповноваженим керівником.     Право другого підпису належить головному бухгалтерові й уповноваженим ним особам.     Право першого підпису не може бути надано головному     бухгалтерові та іншим особам, що мають право другого підпису.     Право першого підпису по рахунках колгоспів     належить голові колгоспу, який може передовірити розпорядження рахунком своєму заступникові.     Колективні сільськогосподарські підприємства, товариства споживчої кооперації, профспілкової організації, релігійні організації (громади, управління і центри, монастирі, братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади) для відкриття рахунка подають, окрім вищезазначених документів, копію протоколу або виписку з протоколу загальних зборів про створення, засвідчені нотаріально.     Орендні підприємства, крім вищезазначених документів, подають копію договору оренди, засвідчену нотаріально.     Статут для відкриття рахунків в установах банків не подається повним товариством, селянськими (фермерськими) господарствами, підприємствами (без створення юридичної особи), установами й організаціями, що перебувають на державному бюджеті.     Для відкриття тимчасових Поточних рахунків господарським товариствам, у т.ч. банкам для зарахування коштів, що вносяться для формування Статутного капіталу, подається заява про відкриття рахунка.     У разі переоформлення рахунка у зв'язку з реорганізацією (злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням, виділенням) подаються такі ж документи, що й при створенні підприємства.     Поточні та інші рахунки закриваються в установах банку на підставі:     а) заяви власника рахунка;     б) рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;     в) відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;     г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України або договором між установою банку і власником рахунка.     8.3. Облік коштів на рахунках у банках (рах. № зі)     Рахунок № 31 "Рахунки в банках" призначено для     обліку наявності та руху грошових коштів, що знаходяться на рахунках в банках і можуть бути використані для поточних операцій.     Рахунок № 31 "Рахунки в банках" має такі субрахунки:     311 "Поточні рахунки в національній валюті";     16 Бух.     фінансовий облік     № 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті";     № 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті";     № 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті".     На дебеті рахунка № 31 "Рахунки в банках" відображається надходження грошових коштів, на кредиті — їх використання.     Субрахунки № 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті", № 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті" призначені для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в іноземній валюті.     Операції по рахунку № 31 "Рахунки в банках" відображають на підставі перевірених виписок банку і грошових документів, доданих до них. Якщо у виписках банку виявляються операції, помилково проведені на рахунку № 31 "Рахунки в банках", то вони відображаються відповідно на дебеті або кредиті рахунка № 31 в кореспонденції з рахунком № 374 "Розрахунки за претензіями . Про помилки письмово сповіщають установу банку і вимагають їх виправлення. Помилки, допущені в операціях рахунка № 31 "Рахунки в банках", необхідно своєчасно виявляти і слідкувати за їх обов'язковим і точним виправленням установою банку. Не виявлені або не виправлені помилки тягнуть за собою збитки грошових коштів і мають бути зрештою списані на збитки підприємства. На рахунку № 31 "Рахунки в банках" залишок на кожний даний момент часу має відповідати залишку грошей, зафіксованому у виписці банку по рахунку № 31 "Рахунки в банках".     Аналітичний облік на рахунку № 31 "Рахунки в банках" здійснюється за, виписками банку, і лише за наявності на підприємстві розрахункових субрахунків відкривають окремі аналітичні рахунки для обліку відповідних. У разі необхідності деталізація кожного аналітичного рахунка здійснюється за виписками банку.     Виписки банку. Основою для запису операцій на рахунку № 31 "Рахунки в банках" є виписки з цього рахунка. Періодично (частіше кожного дня) банк видає власникам рахунків виписки з відповідного рахунка з копіями розрахункових операцій. Виписка обов'язково подається на 1-ше число кожного місяця. Вона перевіряється підприємством з точки зору відповідності її доданим документам; при цьому встановлюються, чи всі записи належать до підприємства-власника рахунка. Виписка є основою для записів у реєстрах (журналу-ордера № 2 і допоміжної відомості № 2) операцій на рахунку № 31 "Рахунки в банках". Записи банку і підприємства мають бути ідентичними, але потрібно врахувати, що рахунок № 31 "Рахунки в банках" підприємства е активними, а для банку ці рахунки підприємств є пасивними рахунками. Тому на дебеті у Виписці банку буде     показана сума коштів, списана з рахунка підприємства, а на кредиті — зарахована на нього сума, відповідно сальдо у Виписці буде на кредиті рахунка.     Сальдо на рахунку № 31 "Рахунки в банках" завжди має бути однаковим як в обліку банку, так і підприємства.     Виписка банку замінює регістр аналітичного обліку по рахунку, а тому обов'язково має містити дату, номер документа, короткий зміст операцій і суми записів на дебеті і кредиті, а також залишки коштів на початок і кінець періоду. Форма виписки;

2. Браком називається продукція, передача якої споживачеві не допускається через наявність у ній дефектів. Дефект - це кожне окреме невідповідність продукції встановленим вимогам. Дефекти бувають явні, виявлення яких регламентовано відповідною документацією, і приховані, виявлення яких документацією не передбачено. Для однакового і точного визначення ознак допущеного браку на заводах використовуються класифікатори шлюбу, визначають єдину його класифікацію за видами, винуватців та причин. Вміщені в класифікаторі шифри дозволяють спростити всі записи, пов'язані з оформленням шлюбу, і механізувати його облік. Під виглядом шлюбу маються на увазі конкретні дефекти і відступи від встановлених вимог до якості матеріалу, формою, розмірами вироби, які є підставою для його забракованія та відділення від придатної продукції. За видами у виробництві розрізняють поправний і непоправний брак. Поправним шлюбом вважаються заготовки, деталі, вузли або вироби з такими дефектами, усунення яких технічно можливо і економічно доцільно, що дозволяє використовувати їх за прямим призначенням без зниження вимог до якості. Остаточним браком вважаються заготовки, деталі, вузли і вироби з дефектами, усунення яких технічно нездійсненно або економічно недоцільно, оскільки не забезпечує можливості їх використання за прямим призначенням. Крім того, розрізняють шлюб внутрішньозаводської, виявлений в ході виробничого процесу, і зовнішній, виявлений за межами заводу, що проявився в сфері реалізації чи в процесі використання продукції. Зовнішній шлюб свідчить як про погану якість продукції, так і про незадовільну роботу контрольних служб підприємства і називається рекламацією. Поява рекламацій наносить виробнику не тільки матеріальний, а й моральну шкоду, позначаючись на його репутації. З причин розрізняють брак, допущений через порушення технологічної дисципліни (недбале ставлення робітника до своєї роботи), помилок у технічній документації, роботи на несправному або неправильно налагодженому устаткуванні, використання неякісного інструмента, дефектів у вихідному матеріалі, пропуску дефектів ВТК на подальших операціях і ін За винуватцям розрізняють брак, допущений з вини робітника-оператора; робітника - наладчика устаткування; відділів головного технолога, головного конструктора, головного механіка; інструментального цеху; відділу технічного контролю якості. Облік і аналіз шлюбу дозволяє виявити його причини та конкретних винуватців, що є невід'ємною частиною раціональної організації виробництва. Ці заходи мають на меті розробку організаційно-технічних заходів, що забезпечують ліквідацію та попередження шлюбу, облік втрат від браку та віднесення їх за рахунок конкретних винуватців, організацію робіт з виготовлення продукції замість забракованої. Нарешті, дані обліку і аналізу шлюбу і рекламацій використовуються для підготовки статистичних матеріалів, які використовуються для вивчення динаміки шлюбу за окремими календарними періодами і місць освіти. Кожна партія продукції пред'являється на контроль із супровідною документацією, в якій контролер зазначає результати перевірки якості. При виявленні в пред'явленої продукції невиправного браку контролер зобов'язаний оформити його актом. Виправний брак повертається на доопрацювання. Акт є основним і єдиним первинним документом для обліку та аналізу шлюбу. Він повинен містити лише необхідні відомості: найменування виробу, а також операції, на якій утворився шлюб, характеристику шлюбу із зазначенням шифру його виду, причини браку і його винуватця (згідно з класифікатором), суму втрат, що підлягає стягненню з винуватця. Весь виявлений шлюб позначається клеймом, негайно вилучається і надсилається на склад-ізолятор, звідки передається на склад брухту. Якщо шлюб продукції виявляється у споживача, на підприємство надходить рекламація. У ній вказуються причини, внаслідок яких продукція не відповідає вимогам замовника. Підприємство перевіряє обгрунтованість рекламації, і браковану продукцію замінюють придатної, відшкодовуючи споживачеві збитки. Повернення дефектною чи бракованої продукції по кожному виробничому ланці враховується при оцінці ефективності його роботи, підведення підсумків діяльності всього підприємства. Аналіз браку та рекламацій проводиться в розрізі окремих причин, винуватців та видів. Він має на меті відобразити: а) відсоток браку по заводу і його підрозділам; б) втрати від браку у нормо-годинах і в грошовому вираженні. При аналізі браку розраховують абсолютні і відносні показники. Абсолютний розмір браку являє собою суму витрат на остаточно забраковану продукцію і витрат на виправлення поправного браку. Абсолютний розмір втрат від браку одержують шляхом вирахування з абсолютного розміру браку вартості браку за ціною використання, суми утримань з винуватців браку і суми стягнень з постачальників за поставку неякісних матеріалів. Відносні показники розміру браку і втрат від браку розраховуються як процентне відношення абсолютного розміру браку чи втрат від браку до виробничої собівартості товарної продукції.

Білет 11

Питання 11

Статутний капітал акціонерного товариства складається із внесків акціонерів (учасників). Він відображає власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи. Водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій. Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності і закінчується днем вибуття підприємства з державного реєстру (внаслідок припинення діяльності, банкрутства тощо). Згідно з Законом України "Про господарські товариства" акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Статутний капітал акціонерного товариства не може бути менше суми, еквівалентної на момент створення товариства 1250 мінімальних заробітних плат. Сума статутного капіталу, відображена у фінансовому обліку і звітності, повинна дорівнювати загальній номінальній вартості випущених акцій, вказаній в установчих документах. Акція є одиницею власності в акціонерному товаристві. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" визначає акцію як цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими. Всі акціонерні товариства повинні випускати прості акції, яким надасться право голосу. Можуть також випускати привілейовані акції. Сума простих акцій — це залишковий капітал підприємства, тому що власникам привілейованих акцій надається першочергове право при сплаті дивідендів і розподілі активів у разі ліквідації товариства. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Випуск акцій обов'язково повинен супроводжуватись його реєстрацією в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Бланки акцій обліковуються на забалансовому рахунку "Бланки суворої звітності". Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважаються недійсними. Не пізніше, ніж через шість місяців після реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов'язане видати акціонерам акції (сертифікати акцій). Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції. Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку зі збільшенням статутного фонду з товариством. Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником (утримувачем) за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених законодавством. При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах). Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Вони у будь-якому випадку зобов'язані бути утримувачами акцій на суму, не менше 25% статутного фонду і строком, не менше двох років. Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст і порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, де вказуються його фірмове найменування, предмет, цілі та строки діяльності товариства, склад засновників, дата проведення установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається, номінальна вартість акцій, їх кількість і види, переваги і пільги засновників, місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на акції, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі, найменування банківської установи та номер поточного рахунка, на який мають бути внесені початкові внески. За рішенням засновників у повідомлення може бути включена й інша інформація. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося охопити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність. У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхилити зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття або відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій. Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом підприємства, сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом трьох місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства. Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. Зміни статутного капіталу Акціонерне товариство може змінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. У бухгалтерському обліку ці зміни знаходять відображення тільки після державної реєстрації нового розміру статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства не більше, ніж на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що такс передбачено статутом. Зміни статутного капіталу регулюються Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.04.1998 р. №44. . Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного капіталу може здійснюватися шляхом: випуску нових акцій, обміну облігацій на акції збільшення номінальної вартості акцій. При збільшенні кількості акцій встановленої номінальної вартості підписка на додатково випущені акції проводиться у тому ж порядку, що і на акції першої емісії, а статутний капітал збільшується за рахунок: додаткових внесків учасників — у обліку це буде відображатись аналогічно операціям формування статутного капіталу; індексації основних засобів згідно з Положенням про порядок збільшення статутного фонду за рахунок індексації основних засобів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 12. 02 1998 р. №39; реінвестування прибутку; нарахованих дивідендів — у випадку, коли прийняте рішення про виплат дивідендів акціями. При збільшенні номінальної вартості акцій статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткових внесків учасників до встановленого рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексації основних засобів. Обидва ці варіанти вже були нами розглянуті. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися шляхом: зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників з метою анулювання.

Стан ринкової економіки, рівень і механізм її розвитку описують за допомогою таких понять, як попит (demand) і пропозиція (supply), способи їх координації і пристосування один до одного. Величина (обсяг) попиту - це кількість товарів (послуг), яку покупець може і бажає придбати за певних умов. Попит (шкала попиту) - це різна кількість споживчих благ (товарів чи послуг), які споживач може і бажає придбати при різних рівнях цін. Залежність величини попиту від ціни визначають за допомогою закону попиту, який графічно зображають у вигляді кривої з від'ємним нахилом. Таку криву називають лінією попиту. Абциси точок лінії попиту характеризують обсяг попиту, а ординати - ціни попиту1 (рис. 5). Рис. 5. Лінія попиту. При графічному зображенні функції попиту по осі абцис варто було б показати значення цін товару (незалежна змінна), а по осі ординат - обсяг попиту на товар (залежна змінна). Проте традиційним є обернене розміщення осей координат. Фактично на графічному зображенню функції попиту показана функція [Рd (Q)], обернена до функції попиту, яку позначають як: Qd = Qd (Р). Основна властивість попиту полягає у тому, що при постійності всіх інших параметрів зростання ціни призводить до відповідного зниження величини попиту, і навпаки. Таким чином, існує від'ємний або зворотний зв'язок між ціною товару і величиною попиту на нього. Як обґрунтування для закону попиту можна назвати кілька причин. По-перше, з точки зору здорового глузду зниження ціни збільшує кількість покупців. Для покупця ціна -це певний бар'єр, що заважає здійснити покупку. Чим вищий даний бар'єр, тим менше продукту реалізують, тобто ціна послаблює бажання споживача зробити покупку, і навпаки. По-друге, оскільки споживання будь-якого товару підлягає дії принципу спадної граничної корисності, згідно з яким подальші одиниці придбаного товару приносять все менше і менше користі (вигоди, задоволення) покупцеві, споживачі купують додаткові одиниці товару лише за умови, що його ціна спадає. По-третє, закон попиту можна пояснити за допомогою ефекту доходу й ефекту заміщення. Так, ефект доходу пов'язаний з тим, що спад цін розширює купівельну здатність споживачів і, відповідно, вони можуть купити більшу кількість даного товару, ніж до спаду цін. Вища ціна призводить до протилежного результату. Ефект заміщення полягає у тому, що споживачі схильні замінювати дорогі товари дешевшими товарами-аналогами (товарами-субститутами). Насправді ефект доходу й ефект заміщення діють разом і ведуть до виникнення у споживачів здатності та бажання купувати більшу кількість товару за нижчу ціну. Проте є товари, що не підлягають законові попиту, - це товари Гіффена1. Таким чином, якщо змінюється ціна на товар, то (за інших рівних умов) змінюється величина попиту на нього, і рух іде по кривій попиту. У випадку зміни нецінових факторів (детермінант) змінюється сам попит на товар і, відповідно, розміщення кривої попиту. Якщо попит спадає, то крива посувається вниз і вліво. Якщо попит збільшується, зсув кривої попиту відбувається вгору і вправо. До нецінових факторів, що впливають на зміну попиту, як правило, належать наступні. 1. Смаки або переваги споживачів. Сприятливі зміни у перевагах споживачів ведуть 1 Англійський економіст Р. Гіффен (1837 — 1910) звернув увагу на те, що під час голоду в Ірландії у середині ХІХ ст. обсяг попиту на картоплю, ціна на яку зросла, значно збільшився. Пояснення полягало у тому, що саме картопля була основним продуктом харчування ірландських бідняків. Зростання цін на картоплю змусило їх зменшити споживання інших, дорожчих і якісніших, продуктів. А оскільки і при високих цінах картопля залишалася порівняно дешевим продуктом, то обсяг попиту на неї збільшився. Потрібно зазначити, що деякі сучасні закордонні дослідники вважають, що пріоритет відкриття описаного вище парадоксу належить іншому — англійському соціалісту С. Грею (1775 — 1840), який у своїй праці "The Heppiness of States" (1815) описав "парадоксальний факт, що чим вища ціна на хліб і картоплю, тим більший попит" (New Palgrave Dietionary of Economica, 1987 Vol. P. 563).  до збільшення попиту. Дія несприятливих змін протилежна. 2. Рівень грошових доходів споживачів. Тут виділяють товари вищої категорії (або нормальні, повноцінні товари), попит на які прямо залежить від зміни рівня грошового доходу покупців; і товари нижчої категорії (або малоцінні, неповноцінні товари), попит на які обернено залежить від зміни рівня грошового доходу споживачів. 3. Ціни на супутні і подібні товари. Тут виділяють товари-субститути (або взаємозамінні товари) і компліментарні товари (або взаємодоповнюючі товари). Якщо зростає ціна на товар-субститут, то збільшується попит на товар, який розглядають, і навпаки. Таким чином, коли два товари взаємозамінні, між ціною на один з них і попитом на інший існує прямий зв'язок. Якщо зростає ціна на компліментарний товар, то зменшується попит на товар, який розглядають, і навпаки. Інакше кажучи, коли два товари є взаємодоповнюючими, між ціною на один з них і попитом на інший існує зворотний зв'язок. 4. Споживчі очікування, тобто прогнози споживачів стосовно цін на товар, наявності товарів і рівня власного доходу. Очікування споживачів щодо підвищення цін, як і сподівання на збільшення доходу і можливий дефіцит товарів у майбутньому, можуть спонукати їх менше обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування зниження цін, зменшення доходів, більшої різноманітності товарів-субститутів призводить до зменшення поточного попиту. 5. Кількість покупців. Збільшення на ринку числа споживачів веде до підвищення попиту, і навпаки. Варто зазначити, що перші чотири з названих вище факторів впливають на індивідуальний попит, а останній фактор - на ринковий попит. Для одержання кривої ринкового попиту необхідно скласти по горизонталі криві індивідуального попиту всіх споживачів товару, який розглядають. З навчальною метою, як правило, криву попиту зображають у вигляді прямої лінії, описаної за допомогою рівняння: Qd=C-kP або P = C/k - Qd/k. Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю цін (Р) полягає у тому, що це ціна "відмови", тобто при такій ціні (Рвідм. = С/k) попит на купівлю товару проявлятися не буде. Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю величини попиту (Q) виражається за допомогою величини потреби (індивідуальної чи ринкової) у товарі (Qпотр. = С). Величина (обсяг) пропозиції - це кількість товарів (послуг), яку виробник може і бажає виробити та продати за певних умов у конкретний часовий період. Пропозиція (шкала пропозиції) - це різна кількість споживчих благ (товарів чи послуг), які виробникові вигідно пропонувати на ринку за різні ціни.  Залежність обсягу пропозиції від цін фіксується законом пропозиції і зображається кривою з додатним нахилом. Таку криву називають лінією пропозиції. Абсциси точок лінії пропозиції характеризують обсяг пропозиції, а ординати - ціни пропозиції. За аналогією з графічним зображенням функції попиту лінія пропозиції у вказаній вище системі координат - це обернена функція пропозиції [Ps (Q)] (рис. 6). Рис. 6. Лінія пропозиції. Закон пропозиції стверджує, що залежність величини пропозиції від рівня цін має прямий характер, тобто виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість товарів за високою ціною, ніж вони хотіли б це зробити за низькою ціною. Обгрунтування даної залежності полягає, по-перше? у тому, що для виробника чи продавця ціна на товар (по суті - виручка за одиницю товару) є стимулом для збільшення виробництва і реалізації товару на ринку. По-друге, пряму залежність величини пропозиції і рівня цін пояснюють дією закону спадної продуктивності факторів виробництв, згідно з яким витрати кожної наступної одиниці продукту зростають, а, відповідно, для їх покриття виробники повинні реалізовувати дані одиниці товару (які потребують більших витрат) за вищою ціною2. Якщо змінюється ціна товару, то (за інших рівних умов) змінюється величина його пропозиції і рух іде по кривій пропозиції. У випадку зміни нецінових факторів (детермінант) змінюється сама пропозиція товару, що виражається у зміщенні кривої пропозиції. Якщо пропозиція зменшується, то крива пропозиції посувається вгору і вліво. У ситуації збільшення пропозиції крива зміщується вниз і вправо. До нецінових факторів, що впливають на зміну пропозиції, як правило, належать наступні. 1. Ціни на виробничі ресурси. Зниження цін на ресурси, які використовують у виробництві товару, що розглядається, зменшує витрати виробництва і, відповідно, збільшує пропозицію товару, бо існує пряма залежність між витратами виробництва та пропозицією товару (див. обгрунтування закону пропозиції), і навпаки. 2. Зміни у технології виробництва. Вдосконалювання технології дає змогу ефективніше, тобто з меншими витратами, виробляти одиницю товару, що збільшує пропозицію товару, і навпаки. 3. Ціни на інші товари. Тут розрізняють товари-“конкуренти" і товари, які виробляють "спільно" з даним товаром. Зміна пропозиції товару, який розглядають, обернено залежить від зміни цін на товари-"конкуренти" і прямо залежить від зміни цін на товари, які випускають "спільно" з даним товаром. 4. Державна політика у сфері оподаткування. Зниження податку на даний товар (на продаж, на власність тощо), як і введення дотації, зменшує витрати виробника чи продавця, збільшуючи пропозицію товару, і навпаки. 5. Очікування продавців щодо майбутніх цін на товар. Тут відсутня детермінована залежність. Як правило, вважають, що у короткотерміновий період (при незмінній величині капіталу як фактора виробництва) існує обернена залежність між очікуваною ціною на товар і його реальною пропозицією. У довготерміновому періоді (при зміні величини капіталу) дана залежність має прямий характер. 6. Кількість продавців товару. Зростання на ринку кількості продавців веде до збільшення пропозиції, і навпаки. Потрібно зазначити, що перші п'ять із названих вище факторів діють на індивідуальну пропозицію, а останній - на ринкову пропозицію. Для одержання кривої ринкової пропозиції необхідно скласти по горизонталі криві індивідуальної пропозиції, всіх виробників товару, який розглядають.

Білет 12