1. Обставина, як другорядний член речення. Способи вираження обставин. Поділ обставин за значенням.

Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?Серед другорядних членів речення обставина виділяється най¬більш розгалуженою сукупністю значень і тісни¬ми взаємозв'язками зі структурою складного речення. Вона має такі диференційні семантичні і формальні ознаки:

1.виступає другорядним членом речення;

2.передає обставинні відношення;

3.виражається прислівниками, дієприслівника¬ми, відмінковими і прийменниково-відмінкови¬ми формами іменників, інфінітивом;

4.може підпорядковуватися дієслову, прикметникові й предикативному прислівникові (словам категорії ста¬ну), а також предикативному центрові (підметово-присудковій основі двоскладного речення або головному членові односкладних речень із залежними від нього прислівними другорядними членами);

5.поєд¬нується з опорним словом або предикативним центром речення підрядним зв'язком, способом (формою) підрядного зв'язку — приляганням;

6.виступає у різних позиціях, частіше — на початку речення і в постпозиції;

7.при актуальному членуванні ре¬чення виявляє позиційну незакріпленість .Обставини виражаються:

1 прислівниками: Спросоння він голосно закричав.

•іменником (із прийменником або, рідше, без нього): Він поїхав поїздом.

•дієприслівником, дієприслівниковим зворотом: Він зрадів, побачивши сина.

•неозначеною формою дієслова: Він прийшов послухати.

•словосполученням: Люди стоять у три ряди.

•Відповідно до значення видокремлюють такі види обставин:

•місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.

•часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).

•мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);

•причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).

•умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).

•допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).

•способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом. Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький).

•міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказка). Перелічені основні різновиди обставини можна об'єдна¬ти у дві групи:

1. власне-обставинну, з якою пов'язані значення часу, причини, мети, умо¬ви й подібне;

2.обставинно-означальну, побудо¬вану за прикметниковою моделлю (характеризується ат-рибутивним значенням).

2.

На початку року в дошкільних закладах у кожній віковій групі вихователі обов'язково перевіряють стан звуковимови дітей. Результа¬ти записують у спеціальний зошит з метою правильного планування роботи з виховання звукової культури мовлення. Перед цим вихова¬тель має ознайомитися із загальним станом здоров'я, розвитком мов¬леннєвого та слухового апарату дітей. Це допоможе виявити причини можливих вад звуковимови у дитини і накреслити шляхи їх усунення. Навесні проводять повторну перевірку мовлення дітей для підведення підсумків роботи за рік.

Детальне обстеження мовлення дітей триває протягом місяця. Прийо¬ми й методи обстеження слід добирати обережно, а звуковимову пере¬віряти так, щоб діти не помічали цього, оскільки можуть соромитися, не виявляти бажання розмовляти. Рекомендується використовувати здебіль¬шого ігрові прийоми: велика красива лялька або ведмедик (лисичка, заєць тощо) може запитувати у дитини: «Що це?», «Як називається?». Можна використати знайомі предмети, іграшки, картин-ки, одяг самої дитини, у словах-назвах яких є важкі для вимови звуки, що стоять на початку, в середині та в кінці слова, а також розмову з дитиною на близькі, знайомі теми: «Хто в тебе є вдо¬ма?», «З ким ти прийшла в д\з?». З маленькими дітьми можна погратися, знайти контакт, тему для розмови, прихилити їх до себе. Старшим дітям слід запропонувати про¬читати напам'ять знайомий віршик, розповісти казку. Використовуючи дидактичні вправи на зразок «Відгадай, що це?», «Що в мішечку?», вихователь спонукає дитину до відповіді, розмови і таким чином перевіряє мовленнєві вміння. Результати перевірки зано¬сять у таблиці.

Білет №22

1.Поняття про однорідні члени речення. Однорідні і не однорідні означення. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення.

Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну роль, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.

У реченні однорідні члени можуть поєднуватися за допомогою: 1) сполучників сурядності (Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі); 2) інтонації, що на письмі позначається комою або крапкою з комою (В один день затопило ліси, сінокоси, городи); 3) обох цих способів (Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу). Однорідними можуть бути будь-які (і головні, і другорядні) члени речення.

Однорідні члени речення бувають непоширені й поширені (Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому (У. Самчук)). У реченні може бути не один, а кілька рядів однорідних членів (Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці і закривали подекуди воду).

Однорідні й неоднорідні означення

Кілька означень, виражених прикметниками або дієприкметниками, можуть бути однорідними й неоднорідними.Однорідні означення пов'язуються між собою перелічувальною інтонацією та сполучниками сурядності або тільки перелічувальною інтонацією.Неоднорідні означення характеризують предмет з різних боків і вимовляються без перелічувальної інтонації.

1. Між однорідними означеннями ставиться кома. Означення-епітети, як правило, бувають однорідними:Знов настала прозора, спіла осінь (А. Малишко).

2. Між неоднорідними означеннями кома не ставиться: Чотириповерхова біла башта височіла над околицями. У цьому реченні перше означення характеризує предмет (башта) — за розміром, друге — за кольором.

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ СЛОВА ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

УЗАГАЛЬНЮЮЧІ СЛОВА ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ.

Такими словами бувають компоненти речення, які виконують об’єднуючу функцію по відношенню до однорідних членів:

“Все зникло, наче в казці: місто, гори, поле, гай” (Леся Українка).

Узагальнюючим може бути будь-який член речення:

1)підмет:“Усе було: сучасні й давні пісні, відомі й записані Нечуєм-Ле-

вицьким, журливо-ліричні та з вогнем, з “дригом» (Є. Ко- лодійчук);

2)присудок:“Довкола життя вирувало: росло, цвіло, спиналося до сонця”

(журн.);

3)означення:“Усякі дерева були в саду: молоді й старі, знайомі і незнайомі,

високі й низькі” (журн.);

4)додаток:“Вона мала трьох синів: Івана, Павла і Василя»‘,

5)обставина:“Скрізь: і у хаті, і на подвір’ї’, і у коморі був порядок».

При узагальнюючих словах можуть вживатися слова: наприклад, а саме, як-от:

Ми знаємо багато людських чеснот, наприклад: добро, любов, самопожертва заради іншого.

Розділові знаки при узагальнюючих членах речення

1. Якщо узагальнююче слово стоїть після однорідних членів ре-чення, то перед ним ставиться тире:

“Сонце, ліси, поля, води, повітря — все це святиня, яку маємо

берегти, а не нищити, топтати” (Є. Колодійчук);

2. Якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними члена-ми речення, то після нього ставиться двокрапка:

“Всі її (весну) щиро кохають: і люди, і пташки, і дерева, і комаш¬ки, і ніжна травиця» (П. Гай);

3. Якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнюючим сло-вом, але речення ними не закінчуються, то після узагальнюючого слова ставиться двокрапка, а після однорідних членів-тире:

“Все навколо: дерева, птахи, люди-сповнене весняної, пружної,

нестримної сили” (В. Собко).

2 .

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1-4 дітей).

За характером заняття поділяються на комплексні, тематичні, підсум¬кові та контрольні. На заняттях реалізуються такі завдання виховання звукової культури мовлення: 1)розвиток артикуляційного апарату (м'язів мовленнєвого апа¬рату); 2)ознайомлення дітей з будовою мовленнєвого апарату; 3)розвиток мовленнєвого дихання; 4)розвиток фонематичного слуху; 5)оволодіння правильною вимовою усіх звуків рідної мови; 6)удосконалення дикції; 7)розвиток інтонаційної виразності мовлення (інтонація, темп, тембр, сила голосу, мелодика, наголос); 8)робота над усвідомленням дітьми звукового складу рідної мови.

Завдання з виховання звукової культури мовлення плануються у складі комплексних (групових) занять двічі на місяць у всіх вікових групах. На таких заняттях використовують методи і прийоми виховання звукової культури. Вони можуть поєднуватись зі змістом попе¬редніх структурних частин як змістове чи тематичне їх продовження, а можуть бути і цілком самостійною, незалежною від інших складовою мовленнєвого заняття.

Білет №23