1.Другорядні члени речення,їх роль у побудові речень. Додаток прямий і непрямий. Означення як другорядний член речення. Узгоджені і неузгоджені означення.

Додаток – це другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? Кому? Чому? Найчастіше він називає предмет, рідше дію.

Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника.

Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні.

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого?що?

Непрямим додатком є: 1)виражені знахідним відмінком із прийменником, дієприкметником, прислівником.

Непрямі додатки бувають: 1,)безприйменникові(виражені родовим, давальним або орудним відмінком); 2)прийменникові(виражені будь яким непрямим відмінком і вжиті при іменниках, слід відрізняти від неузгоджених означень. При цьому керуємося питаннями,що випливають зі змісту всього речення.

Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним.

Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? Чий? Котрий? У будь – якому відмінку, а також на питання скількох?скільком?скількома?на скількох?(крім називного й знахідного відмінків).

Означення виражається найчастіше прикметником, дієприкметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше – іншими частинами мови.

Означення бувають узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді,відмінку й числі. Узгоджені означення виражаються прикметниками,дієприкметниками, числівниками, займенниками (окрім особових його,її, їх). Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного однакового з називним. Поєднання кількісного числівника в називному (західному) відмінку з іменником виступає як один член речення підмет або додаток.

Неузгоджене означення до означуваного слова приєднується зв’язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражають іменниками,особовими займенниками,неозначеною формою дієслова, словосполученням.

Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку.

Прийменникові неузгоджені означення найчастіше виражаються словоформами з прийменниками з (із),в (у).

Трапляються також неузгодженні означення з прийменниками без, від, для, до, на, через.

2.

Звуковимова дітей має свої особливості. До 4-5 років вчені вважають ці особливості закономірним фізіологічним явищем, властиве усім дітям (швидке, нечітке й невиразне мовлення, тихий голос, неправильне дихання, неправильна вимова звуків і слів при малій рух-ливості зубів і губ).

На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення арти¬куляційного апарату: сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних. Діти почи¬нають правильно вимовляти слова зі збігом двох-трьох приголосних, чіткіше вимовляють свистячі звуки, з'явля¬ються звуки ц, ш, ж, ч, л, р. Проте більшість дітей ще не вимовляють шиплячі та сонорні звуки. Видих дитини стає довшим (3-5 с). У цьо¬му віці діти не завжди можуть керувати своїм голосовим апаратом: змінювати висоту голосу, темп мовлення.

Для дітей молодшого дошкільного віку характерне пом'якшення приголосних звуків, їх спотворення, переставляння звуків і складів (льо- зецька - ложечка).

Типовими помилками для дошкільників є такі: заміна дзвінких глухими; звука р звуком л; звука м звуком н; шиплячих свистячими.

У дітей середнього дошкільного віку різко підвищується інтерес до звукової будови слова, вони намагаються знайти подібність у звучанні слів. Окремі діти помічають неправильну вимову своїх однолітків, проте ще не в змозі помітити порушень звуковимови власного мовлення.

За даними вчених, якщо у звуковикові є дефекти після 5 років – це патологічні дефекти і з дитиною має працювати логопед.

Білет №21