1.Поняття про пряму мову. Розділові знаки при прямій мові. Заміна прямої мови на непряму. Розділові знаки при цитаті.

Пряма мова — це чуже мовлення, передане точно (не змінно), з дотриманням інтонації від імені того, хто це сказав або написав. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Пряма мова може стояти після слів автора або перед ними, а може розриватися словами автора.Розділові знаки при прямій мові:1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви. У кінці речення ставиться потрібний за змістом розділовий знак: знак оклику, знак питання, три крапки2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире. Слова автора пишуться з малої букви. 3. Якщо пряма мова розірвана словами автора, то на початку і в кінці прямої мови ставляться лапки. Інші розділові знаки ставляться так:- якщо слова автора розділяють пряму мову, яка є одним реченням, то вони з обох боків виділяються комами і тире: «П, — а, — п». «Іди, доню, — каже мати, — не вік дівувати». - якщо слова автора розділяють пряму мову на межі двох речень, то після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а після слів автора — крапка і тире. Друге речення прямої мови пишеться з великої букви. Лапки закриваються в кінці прямої мови: «П! — а. — П...». «Воскресни, Україно! — пристрасно молив Я. Гоян. — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом...»; коли одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, пряма мова продовжується з великої літери: «П! — а: — П.». «Я чув про це, — сказав він і додав: — А хто не чув...»; 4. Якщо слова автора розірвані прямою мовою, після слів автора ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки)

Заміна прямої мови непрямою

Під час заміни прямої мови на непряму слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним.

Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала: «Багато років я була його слухом і мовою».

Ніна Саєнко, згадуючи про батька, сказала, що багато років вона була його слухом і мовою.

Непряма мова ведеться не від імені того, хто її висловив, а від імені автора. Тому, замінюючи пряму мову непрямою, змінюють форми всіх особових та присвійних займенників відповідно до того, як їх має вживати автор, що передає чиюсь мову. Іноді доводиться переміщувати деякі слова, замінювати іншими, часом пропускати.

Якщо пряма мова є питальним реченням (пряме питання), то в непрямій мові буде непряме питання, тобто підрядне речення з питальними словами:

Мама запитала: «Сину, ти вже виконав своє завдання?»

Мама запитала сина, чи він виконав уже своє завдання.

Якщо присудок прямої мови виражено наказовою формою дієслова, то пряма мова замінюється підрядним реченням зі сполучником щоб або простим реченням із неозначеною формою дієслова.Пряма мова:

«Ану, Васильку, йди до дошки», — сказав учитель.

Сестра просила брата: «Заграй на скрипці».Непряма мова:

Учитель сказав, щоби Василько йшов до дошки.

Сестра просила брата заграти на скрипці.

Однак не всяку пряму мову можна замінити непрямою. Важко (або й неможливо) замінити пряму мову, насичену звертаннями, вигуками, вставними словами, словами і зворотами, характерними для усного мовлення. У такому випадку всі такі слова випускаються, а зміст прямої мови переказується приблизно:

Пряма мова:

«Ох, ох, ох! Бідна моя головонько!» — голосила сусідка. «Га, та як твоя Наталка, Ясенихо? — ще здалеку запитав голова. — Одужала?»

Непряма мова:

Сусідка бідкалася й голосила.

Голова ще здалеку запитав Ясениху, чи одужала Наталка.

Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов’язково береться в лапки. У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. 1. Цитати з вказівкою, кому вони належать, ви¬ді¬ля¬ють¬ся лапками. Інші розділові знаки ста¬в¬лять¬ся так, як при прямій мові:

«Шевченко, Пушкін, Міцкевич — люди, що вті¬лю¬ють дух народу з найбільшою красою, си¬лою й повнотою»,— відзначив Максим Горь¬кий.

2. Якщо цитата наводиться з пропуском, то він позначається трьома крапками:

Ще Добролюбов писав колись: «...Кожен із лю¬дей, які записують і збирають твори на¬род¬ної поезії, зробив би річ дуже корисну, якби... передав і всю обстановку,.. при якій вдалося йому почути цю пісню чи казку».

3. Посилання в тексті на слова автора або дже¬ре¬ло цитати подається в дужках:

«Є межі між народами, але немає поміж се¬р¬ця¬ми». (Р. Гамзатов)

4. Якщо цитата входить в авторський текст як ча¬с¬ти¬на речення, то вона у цьому випадку ви¬ді¬ля¬єть¬ся лапками, але пишеться з малої бу¬к¬ви:

Вони, мов ярмаркові лірники, заведуть, бу¬ва¬ло, на дозвіллі з братом Денисом тільки їм са¬мим відому пісню про «пісочок, що загортає ми¬ло¬го слідочок». (О. Г.)

5. При цитуванні віршів з точним збереженням рядків і строф лапки не ставляться:

Діти нудяться хатині, Нудять, нарікають: «Нащо зима та люта» – Все вони питають.

(Л. Українка)

6. Епіграф у лапки не береться. Вка¬зівка на дже¬ре¬ло або автора дається у наступному рядку без дужок:

Він (Т. Г. Шевченко) — поет цілком на¬род¬ний.

2.

У дошкільному віці діяльність дитини урізноманіт¬нюється, вдосконалюються рухи руки, пов'язані з вико¬ристанням інструментів і знарядь праці (ножиці, моло¬ток, пензлик, олівець тощо).

Для того щоб у дитини формувалася графічна навич¬ка, в неї мають утворитися потрібні умовні рефлекси, асоціації між тим, що вона чує, уявляє, говорить, і тим, що відтворює (складом, словом, звуком). Щоб написати тільки одне слово, дитина повинна виконати цілий ряд операцій: проаналізувати звуковий склад слова, встано¬вити послідовність звуків у слові, уточнити звукофонеми, відокремити їх від близьких за звучанням, диференцію¬вати збіг приголосних. Якість написання букв багато в чому залежить від того, як дитина орієнтується в завданні, наскільки вона вміє аналізувати рисунок букви на зраз¬ку, знаходити в зошиті ті місця, де лінія букви різко змінює свій напрям.

В оволодінні навичкою письма, як і будь-якою іншою руховою навичкою, важливого значення набувають під-готовчі вправи. Основна мета таких вправ — підготувати руку дитини до письма, сформувати руховий стереотип, допомогти дитині позбутися тих труднощів, які виника¬ють на початкових етапах оволодіння навичками письма.

Так, уже в молодшій групі використовують дидак¬тичні ігри, спрямовані на розвиток дрібних м'язів паль¬ців руки та формування вміння діяти за вказівкою до¬рослих. Дидактичні ігри типу «Кожну намистину — на свою нитку», «Прокоти кульку», «Склади башту», «По¬будуємо будинок» учать дитину виконувати дії за зраз¬ком, розвивають дрібні м'язи руки.

У середній групі широко використовують ігри з мо¬заїкою, розбірними дидактичними іграшками, декоратив¬не малювання.

У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м'язів руки: «Знайди такий самий малюнок», «Відгадай на дотик», «Виклади фігуру», «Підбери па¬лички» та ін.

Отже, підготовка руки дитини до письма передбачає розвиток: п'ясті руки й дрібних м'язів пальців; координації рухів руки, пальців, очей, передпліччя; окоміру (вміння визначити центр, середину, підпоряд¬кувати рухи руки, очей контролю свідомості); просторових уявлень (зліва, справа, внизу, над і під лінією, між лініями); плавності, точності й ритму рухів; уміння провод

17