
- •1.Лексикологія, її розділи. Пряме і переносне значення слова. Багатозначні слова. Синоніми, антоніми, їх стилістичне використання.
- •1.Поняття про фразеологію. Фразеологізми, їх класифікація. Джерела, стилістична роль фразеологізмів.
- •1.Прикметник, його значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Лексико-граматичні групи прикм.Ступені порівняння якісних прикм. Відмінювання прикм., тверда і м'яка група. Правопис складних прикм.
- •1.Займенник. Розряди займенників. Правопис неозначених і заперечних займенників. Особливості відмінювання особових займенників.
- •1.Числівник, його значення. Розряди кількісних числівників за значенням і будовою. Особливості відмінювання числівників 40,90,100.
- •Головні члени речення. Підмет, способи його вираження. Присудок, способи його вираження. Простий і складений дієслівний присудок.
- •1.Другорядні члени речення,їх роль у побудові речень. Додаток прямий і непрямий. Означення як другорядний член речення. Узгоджені і неузгоджені означення.
- •1. Обставина, як другорядний член речення. Способи вираження обставин. Поділ обставин за значенням.
- •1.Звертання форми вираження звертання в українській мові розділові знаки при звертанні. Вставні слова і речення.
- •1.Поняття про складносурядне речення. Принципи класифікації складнопідрядних речень. Головна і підрядна часини. Сполучники підрядності, сполучні слова.
- •1. Загальна характеристика складнопідрядних речень. Складнопідрядні речення з підрядними означальними частинами, і підрядно з’ясувальною частиною.
- •1.Складнопідрядне речення з підрядними обставинами. Складнопідрядні речення з підрядними місця і часу, допустовими, наслідковими, способу дії, мети, умови, причини.
- •1.Складні безсполучникові речення. Розділові знаки у складних безсполучникових реченнях.
- •1.Поняття про пряму мову. Розділові знаки при прямій мові. Заміна прямої мови на непряму. Розділові знаки при цитаті.
1.Складнопідрядне речення з підрядними обставинами. Складнопідрядні речення з підрядними місця і часу, допустовими, наслідковими, способу дії, мети, умови, причини.
СКЛАДНОПІДРЯДНИМИ-називаються речення,частини яких нерівноправні за змістом,поєднуються відповідною інтонацією та сполучниками підрядності і сполучними словами. Одна з частин є незалежною,її називають головним реченням. Від головного речення ставиться питання. На поставлене питання відповідає залежне речення. Його називають підрядним. Наприклад: Не дві ночі карі очі Любо цілувала(до якого часу?).
Підрядні речення:поєднуються з головними за допомогою сполучників підрядності(що,щоб,як,якби,бо,мов,немов,хоч,тому що,через те що,дарма що, незважаючи на те,що,ніж,хай)та сполучних слів(хто,що,який.чий,котрий.де,куди,звідки,чому). Підрядні речення можуть стояти після головного речення(частіше),всередині головного,а також перед головним.
Види складнопідрядних речень
1)ОЗНАЧАЛЬНІ-речення виконують функцію розгорнутого означення до якогось члена головного речення,вираженого іменником або іншим словом,вжитим замість іменника. Вони відповідають на питання який? І приєднується до головного речення за допомогою сполучних слів який,що,де,коли,звідки,куди та сполучників що,наче,ніби,як,щоб: Я єсть народ,якого правди сила ніким звойована ще не була.
2)З`ЯСУВАЛЬНІ- основною ознакою є те ,що підрядні речення відносяться до дієслів(іменників та прикметників) зі значенням мовлення ,мислення,сприймання,почування,волевиявлення тощо і розкривають їх зміст,тобто з`ясовують. Такими відносними словами у головному реченні можуть бути говорити,казати,розповідати,думати,слухати та аналогічні. Підрядні з`ясувальні речення з головними поєднуються за допомогою сполучників хто,який,чий,котрий,де,куди,як.коли.
1 способу дії-вражають спосіб дії головного речення і відповідають на питання як?яким способом? Вони поєднуються до головного речення сполучниками як,ніби,наче,мов.
2порівняльні-речення утворюють дію,виражену в головному р
2.
Дослідження психологів і педагогів аргументовано до-вели, що п'ятий і шостий роки життя є періодом най¬вищої мовної обдарованості, зокрема особливої спри¬йнятливості до звукової діяльності мови. Тому знайомити дошкільників із звуковою системою рідної мови необ¬хідно з молодшого і середнього віку. Сенсорною осно¬вою цієї діяльності е добре розвинене «фонематичне сприймання» (Д. Б. Ельконін). Фонематичне сприймання — це здатність сприймати на слух, пізнавати, точно диференціювати та відтворювати всі звуки, встановлю¬вати наявність та послідовність звуків у словах.
Фонематичний мовний слух починає формуватися у дитини досить рано. Уже на третьому-четвертому тижні життя дитина виділяє мову людини з інших звукових подразників. Спочатку вона реагує на інтонацію, потім особливого значення для дитини набуває ритм, і тільки після цього, в кінці першого року життя, вона починає розрізняти слова за їх звуковим складом.
Раціональне навчання дітей читанню і письму на ос¬нові звукобуквеного принципу вимагає вміння дітей роз¬кладати слова на звуки і встановлювати порядок звуків у слові, тобто піддавати аналізу звукову структуру сло¬ва. Високий рівень розвитку фонематичного слуху у ді¬тей уже в ранньому віці не приводить, однак, до такої дії, хоч є її основою. Елементарної сенсорної мовно-слу¬хової функції досить для практики мовного спілкування і недосить для оволодіння читанням і письмом.
Рівень розвитку мовного слуху в грамотної людини інший, ніж у неграмотної. У ході навчання грамоти мов¬ний слух перебудовується.
Підготовча робота до оволодіння звуковим аналізом слова проводиться на 4-5 році життя. На 4-му році навчання спрямовано на розвиток мовного слуху (вміння чути, впізнавати, розрізняти і ро¬зуміти слова і речення, розрізняти і впізнавати звуки мо¬ви), на практичне ознайомлення з термінами «слово», «звук».
Діти п'ятого року життя виявляють більший інтерес до звуків і звукових слів. Дітей залучають до звукового аналізу слів. Вони мають вміти визначати кількість звуків у словах, інтонацією виділяти ії в ігрових вправах, знати, що слова складаються з звуків.
Білет №29