Білет №1

1.Вченя про мову як суспільне вище. Функції мови. Мова і мовлення. Українська мова – державна мова українського народу. Становлення і розвиток української літературної мови. Закон по мови Конституція України про українську мову.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства.

Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови.

Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова.

Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує.

Функції мови:

1. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій,технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства).

2. Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах.

3. Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

4. Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу.

5. Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами.

6. Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

7. Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації.

8.Номінативна - Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості.

Мова та мовлення: спільне й відмінне.

У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова — знакова система; знаки — це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення — це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова — потенційна система знаків. Мовлення — це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване — викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови — індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення — індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж — лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова — це категорія сутності і загального, мовлення — виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову — ні.

Українська мова – державна мова українського народу

Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова

Найвищою формою організації суспільства, яку виробило людство в процесі свого розвитку, є нація. Одна з основних ознак нації – її мова (поряд із культурою, спільною історичною долею, територією, економічним життям). Національна мова українського народу – українська.

Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного.

Розвиток

Літературна мова – це особлива форма національної мови (поряд з просторіччям, діалектами, жаргонним мовленням, народними говорами). Літературна мова усвідомлюється носіми національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури.

Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревськийтворами "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник". В цих творах письменник використав київсько-полтавську селянську говірку.

Вирішальна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Т. Шевченкові.

2.

В. І. Тихєєва вважається основоположником радянської методики розвитку мови дітей дошкільного віку. Свої погляди на навчання дітей рідної мови виклала у книзі «Рідна мова та шляхи її розвитку», в якій наголошувала на необхідності починати навчати дітей рідної мови задовго до школи. Розробляючи теоретичні основи мет розвитку мови, Тихєєва центральне місце відводить наочності. На 1 місце вона ставить реальні предмети, іграшки, а на 2 – картинки. Вона вимагала, щоб у д\с була дидактична лялька. Однією з умов розвитку мови дітей автор називає правильну мову оточуючих, адже розвивати мову дітей може тільки вихователь, який постійно працює над її удосконаленням. Розробила методи навчання дітей рідної мови, найбільшого значенню надавала спостереженню. Тихєєва є автором місцевих екскурсій-оглядів, які проводяться в межах д\с, а екскурсії за межами д\с, на думку автора доступні дітям усіх вікових груп. У її книзі знаходимо вказівки щодо використання усної народної творчості та худ літ.

В.О. Сухомлинський питання розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови виклав у низці статей і праць («Серце віддаю дітям», «Слово рідної мови», «Рідне слово» та ін.). Першочергове місце посідає принцип нерозривності держави, батьківщини і рідної мови. Найголовнішою ознакою держави є рідна мова, одне з основних завдань – прищепити з дитинства любов до рідної мови. 2-ге завдання – наукові знання дитина має здобувати з природи, з довкілля, яке він сам реалізував у «школі під блакитним небом», у своїх щоденниках «Подорож у природу», «Подорож у світ праці». Приділявв багато уваги розповіддям на лоні природи. 3-тє – використання казки. Сухомлинський стверджував, казка – це духовні багатства народної культури, пізнаючи які дитина пізнає серцем рідний народ. 4-те – педагог має володіти бездоганно рідною мовою.

Білет № 5

1.Лексикологія, її розділи. Пряме і переносне значення слова. Багатозначні слова. Синоніми, антоніми, їх стилістичне використання.

Лексикологія (від грецьких lexikos

~ пов’язаний зі словом і logos — ученя) — це розділ науки про мову, який вивчає лексику, тобто словниковий склад мови й слово як його основну одиницю.

Терміном «лексика» також прийня­

то позначати всю сукупність слів у

Мові та всю сукупність значень, які

закріпились за словами в процесі багатовікового користування мовою.

Лексикологія розглядає словнико­

вий склад мови в таких аспектах:

• лексика споконвічна і лексика за­

позичена;

• загальновживана і професійна;

• нейтральна і стилістично забарвлена;

• активна і пасивна;

• нова і застаріла тощо.

У лексикології вивчаються одно­

значні й багатозначні слова, омо­

німи, пароніми, синоніми, антоніми,

діалектизми й жаргонізми.

Лексикологія поділяється на такі

розділи:

1. Семасіологію — учення про семан­

тику (лексичне значення) слів.

2. Етимологію — учення про похо­

дження слів.

3. Ономастику — учення про власні

назви людей та географічні назви

(топоніми).

4. Термінологію — учення про

терміни (однозначні слова в галузі

науки, техніки, мистецтва).

З лексикологією тісно пов’язані

суміжні лінгвістичні дисципліни:

• Фразеологія — наука, що вивчає

фразеологізми.

• Лексикографія — наука про спо­

соби укладання й види словників.

• Діалектологія — наука, що вивчає

територіальні говірки, зокрема

словниковий склад діалектів.

Більшість слів в українській мові може вживатися в прямому і в переносному значеннях. Коли слово означає звичайну назву предмета або якого-небудь значення, то це пряме значення; воно не залежить від контексту. Переносне значення виявляється лише в контексті. Наприклад, слово вік може вживатися у таких значеннях: Вік прожить — не поле перейти. Вік означає вік життя людини. Тому сидіти доведеться, гляди, і цілий, може, вік.

На перенесенні значення слів за певною ознакою формуються художні засоби мови: тропи, метафора, епітет, метонімія, порівняння, синекдоха.

Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які се­мантично протилежні одне одному.

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, пове­дінки особи тощо з метою посилення враження від мов­леного — сказаного чи написаного. Тому антоніми ши­роко використовуються в художньому, науковому, пуб­ліцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а та­кож і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський); Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мов у раю. Пан гуляв у себе в замку, у яр­мі стогнали люди (Леся Українка); Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. творчість).

Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, вод­ночас широко вживаних і стилістично виразних, зде­більшого наснажених очевидною емоційністю.

синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, напри-клад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштов-ний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний– – родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить – про ґрунт) – плідний, плодючий, плодовитий, до-рідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.

Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.

Білет №6