Екзаменаційний білет №10

1) Україна у 1919-1920. Політика «воєнного комунізму»

Політика «воєнного комунізму» з її соціалістичними експериментами породила масовий опір з боку населення. Значно збільшувалась кількість антибільшовицьких виступів (з 98 у квітні до 328 у червні—липні 1919 р.). Більшовицький уряд контролював тільки міста. Крім селянських повстанських загонів, керівники яких не мали чітких політичних поглядів, боротьбу з більшовиками вели українські соціал-демократи і українські есери, які організували низку повстанських загонів (під керівництвом Зеленого, Струка, Соколовського), що мали на меті ліквідувати окупаційний більшовицький режим і проголосити незалежну Українську радянську республіку. Від співробітництва з більшовиками відмовився Н. Махно, який зі своїм загоном пішов від них на Правобережжя. Боротьба проти повстанського руху відволікала сили більшовиків від боротьби з білогвардійцями на чолі з генералом Денікіним, які влітку 1919 р. почали наступ на Україну і на Москву. У травні 1919 р. денікінці зайняли Луганськ, у червні — Харків та Катеринослав, після чого повели наступ на Київ. Швидкій ліквідації більшовицького режиму на Правобережжі сприяли сили Директорії, які після поразок узимку 1919 р. були реорганізовані С. Петлюрою. До петлюрівців приєдналася Українська Галицька армія. У липні об'єднана українська армія почала наступ на Київ і Одесу, який спочатку розвивався досить успішно. 30 серпня 1919 р. в залишений Червоною армією Київ одночасно увійшли українські сили і війська білогвардійців. Спроби знайти спільну мову з денікінцями завершились невдало і врешті українська армія була витіснена з Києва. Одесу українській армії також не вдалося взяти, і місто перейшло під контроль білих, а українські сили знову були витіснені на Правобережну Україну. На окупованій Денікіним території України були створені три області: Київська, Харківська і Новоросійська. Їх очолювали губернатори, які були призначені Денікіним і мали необмежені повноваження. Українська мова дозволялась тільки в приватних навчальних закладах. Закривалися і забиралися з бібліотек українські друковані видання. Припинила свою діяльність Українська Академія наук. Аграрна політика Денікіна була спрямована на відновлення поміщицької власності на землю. В промисловості був ліквідований 8-годинний робочий день. Профспілки, створені 1917—1918 рр., були розпущені, замість них організовувались нові, лояльні до режиму. Одночасно поширювався опір білогвардійцям в Україні. Тут діяла мережа підпільних більшовицьких організацій, очолених створеним ЦК КП(б)У Зафронтовим бюро. У боротьбу з білогвардійцями включилися представники соціалістичних партій (есери і анархісти). Почалися селянські повстання. Активно діяли проти денікінців махновці, які були об'єднані в Революційну повстанську армію. Вони змогли очистити від білих значну частину території Півдня України. У другій половині 1919 р. трагічно склалася доля української армії. Вона опинилася в «трикутнику смерті». Із заходу вона вела боротьбу з поляками, на сході — з білими, на півночі — з більшовиками і через нестачу сил зазнала поразки, їй не вистачало боєприпасів і військової амуніції. Справу погіршила епідемія тифу. До того ж українські сили були розколоті політично-ідеологічними і соціально-психологічними розбіжностями між західними і східними українцями, що накопичувались протягом століть. С. Петлюра, його найближче оточення, що складалося з лівих соціалістичних елементів, з недовірою ставилися до Є. Петрушевича та його однодумців, звинувачуючи їх у реакційності. Зі свого боку галичани не довіряли вихідцям зі Східної України, вважаючи їх безвідповідальними радикалами і навіть «напівбільшовиками». Це призвело до переходу УГА на бік білих, Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалась, передавши свої повноваження С. Петлюрі. Сам С. Петлюра у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де розпочав переговори з польським урядом про визнання УНР та спільні дії в боротьбі з радянською Росією. Повернення більшовиків в Україну У жовтні 1919 р. під Тулою і Воронежем Червона армія перейшла в контрнаступ проти денікінців, який закінчився новим узяттям під більшовицький контроль усієї України. Залишки білої армії відійшли в Крим, де були очолені генералом Врангелем. Повернувшись в Україну 1920 р. втретє, більшовики врахували помилки політичного курсу 1919 р. Насамперед це стосувалось аграрної політики. 5 лютого 1920 р. був ухвалений новий земельний закон з метою ліквідувати відновлене під час денікінської окупації поміщицьке землеволодіння. Закон передбачав конфіскацію поміщицької землі і безкоштовну передачу її селянам. Перевагу в отриманні землі здобули малоземельні селяни і батраки. На відміну від 1919 р. радгоспи та комуни, вступ до яких був з оголошений як добровільний, отримували менше землі. У березні—квітні 1920 р. в Україні, нарешті, сталися вибори до місцевих рад, але завдяки недемократичним методам їх проведення більшовики здобули в них переважну більшість місць. У соціально-економічній політиці, як і раніше, панували воєннокомуністичні методи. Прокотилася чергова хвиля націоналізації підприємств, збереглася і збільшувалася продовольча розкладка. Держава часто зверталась до позаекономічних методів управління: була створена Українська трудова армія, яку очолив Й. Сталін. Одночасно великих розмірів набув «червоний терор». 1920 р. на території України було створено 18 концентраційних таборів. Розпочалось витіснення більшовиками з політичного життя інших соціалістичних партій. Змушені були самоліквідувати свою партію «боротьбисти», було заарештовано керівництво лівих есерів, почався судовий процес над меншовиками.