Соціально-економічні наслідки колективізації.

Насильницька колективізація і голодомор призвели до руйнування продуктивних сил на селі, що зумовило глибоку кризу в сільському господарстві. Це змусило до певної міри змінити політику уряду: перейти від примусу і репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного укріплення колгоспів, а також посиленню репресивного апарату. Протягом, принаймні, чверть століття після колективізації, в тому числі в періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував або був нижче обсягів, досягнутих в роки НЕПу.

Тільки поголів'я худоби зменшилося в ході колективізації вдвічі - з 60 млн. у 1928 р. до 33 млн. у 1933-34 рр.. До 1953 р. воно піднялося до 58 млн., але так і не досягло доколхозного рівня. Головні завдання колективізації були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічної та соціальної катастрофою, деякі наслідки якої не подолані до сьогоднішнього дня.

2)Приєднання західноукраїнських земель до складу урсз та процеси радянізації протягом 1939-1941

Приєднання західноукраїнських земель до СРСР 23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад, що містив у собі таємний протокол про розподіл сфер впливу в Європі. Згідно з цим таємним протоколом Східна Галичина разом з іншими територіями, згаданими в цьому документі, відходили до СРСР. 1 вересня 1939 р. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Саме тоді, коли польські сили були майже розгромлені німецькими військами, Радянський Союз завдав удару Польщі зі сходу. 17 вересня війська сформованого спеціально для цього Українського фронту перейшли радянсько-польський кордон і майже без опору почали просуватися вглиб Східної Галичини. За кілька днів вона була окупована Червоною армією. Це робилося під приводом того, щоб врятувати "братів-українців" від безладдя, яке могло розпочатися з падінням Польщі. Така ж сама доля спіткала й українські землі у складі Румунії. У червні 1940 р. уряд СРСР висунув перед Румунією вимогу очистити від її військ Бессарабію та Північну Буковину, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки Німеччини, румунський уряд вивів свої війська із зазначених в ультиматумі земель, які також були приєднані до Радянського Союзу. Для легітимізації радянського режиму у Східній Галичині 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади були проведені вибори в Народні Збори за безальтернативним списком кандидатів. У кінці жовтня Народні Збори ухвалили рішення про "возз'єднання" Східної Галичини з Українською РСР. Законодавче закріплення нових територій, приєднаних за рахунок Румунії, відбулося шляхом створення нової союзної республіки – Молдавської РСР та входження Південної Буковини і Придунав'я до складу Української РСР.

Радянізація

– процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади.

Складові радянізації: юридичне оформлення входження до складу УРСР,зміна держапарату, формування радянських органів влади, націоналізація,аграрні перетворення, початок колективізації, „культурна революція”,обмеження впливу церкви, репресії проти незгодних з радянською владою і потенційних противників, індустріалізація. Рішення про радянізацію західноукраїнських земель було прийняте на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 1 жовтня 1939 р.