2)Досягнення української освіти,науки та мистецтва на сучасному етапі (2005-2012)

Після розвалу СРСР і здобуття Україною державної незалежности стан науки і освіти погіршився принципово². В країнах пострадянського простору відбулася хижацька приватизація. Фінансові ресурси і економічні потужності опинилися в руках колишньої номенклатури. Основна маса населення виявилася пограбованою. Під час вакханалії особистого збагачення представникам влади не було діла ані до науки, ані до освіти. Припинилося або різко обмежилося фінансування великої кількости науково-дослідних інститутів. Наукові співробітники опинялися поза сферою науки, заради виживання йшли навіть в торгівлю. Найбільш енергійні пробивалися на заробітки за кордон, особливо обдаровані і молоді науковці зберегли і примножили свої професійні знання, але вже за кордоном. Окремі ентузіасти терпіли злидні та приниження, однак не покидали своєї роботи. Катастрофічним стало положення вчителів, особливо сільських. Вчителям не платили або затримували виплату зарплати. Аби вижити, вони вдавалися до різних підробітків, не пов'язаних з основною професією. В багатьох школах почала розвиватися система поборів у батьків учнів, оскільки держава не забезпечувала ремонту, поновлення обладнання тощо. Деякі вчителі, особливо в містах, стали на шлях нібито додаткових занять з учнями, за що вимагали грошей від батьків. Без такої додаткової оплати часом здібний учень не міг отримати найвищого бала. Хабарництво у вназах також зросло. Разом з тим завжди зберігався певний відсоток викладачів та вчителів, які продовжували жити чесно.

В науці неухильно падав рівень наукових робіт, що було зумовлено низкою причин: мізерним фінансуванням науки, припиненням надходжень до бібліотек закордонних журналів, розпорошенням наукового потенціялу, відривом від актуальної проблематики тощо. Знизилися вимоги до наукових робіт, які подаються до публікації. Ще більшого поширення набула практика безвідповідальних некритичних відгуків на роботи, виконувані в Україні.

Мисте́цтво.Серед напрямків, що з'явилися в другій половині XX століття і відтак можна умовно назвати сучасними, є такі: Мистецтво стосунків, Стріт-арт, Стакізм, Суперплощина, віджей-арт, Живопис і поезія.

!Екзаменаційний білет №16

1)суспільно-політичне становище українських земель у складі Польщі,Румунії та Чехословаччини у 20-30 рр ХХ ст

Українські землі під владою Польщі. З 1919 р. під польською окупацією опинилася Східна Галичина та Західна Волинь. Офіційна польська політика в українському питанні пройшла у своєму розвитку кілька етапів. І етап - «невизначеності» (1919-1923). З погляду міжнародного права і держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. На Паризькій мирній конференції Польща зобов''язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. II етап — «тиску» (1923-1926). При владі в Польщі перебували народові демократи (ендеки), які в українському питанні відстоювали «інкорпораційну» програму - окупувати західні землі України, Білорусії і Литви, домогтися визнання нових східних кордонів Польщі і створити однонаціонільну польську державу. III етап — «пошуку компромісу» (1926-1937). Ю.Пілсудський виношує плани відновлення Польщі «від моря до моря», в умовах стабілізації внутрішнього становища в країні. Відбувається зміна акцентів офіційної політики в українському питанні. Приходить гнучкіша політика поступок, пошуку компромісів. «Інкорпораційна» політика ендеків витісняється «федералістичною» програмою пілсудчиків, відомою в 20-30-х рр. ХХ ст. як доктрина польського прометеїзму.

б)Українські землі під владою Румунії.За офіційною статистикою, 1920 р. на території Румунії проживало майже 790 тис. українців (або 4,7% усього населення) у Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії. Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства. На Буковині за 1922-1929 pp. було закрито 85 підприємств і майстерень. Окупанти демонтували і вивезли в Румунію обладнання Аккерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики, Ізмаїльського та Ренійського портів. В перші роки окупації майже третину працездатного населення становили безробітні. Погіршила ситуацію економічна криза, яка охопила Румунію 1928 р. Складною була і ситуація в сільському господарстві. Після аграрної реформи розміри селянських володінь в українських повітах Бессарабії зменшились майже втричі. На початку «реформи» орендна плата за гектар становила 1160 лей і незабаром зросла до 2 тис. лей. Це спричинило хвилю розорень.

Ці ж процеси були характерними і для Північної Буковини. У квітні 1932 p. міністр сільського господарства Міхалакі визнав, що «сільське населення Буковини перебуває під загрозою голодної смерті». 22 роки під владою Румунії поділяють на три періоди: 1918-1928 pp. і 1937-1940 pp. - періоди реакції, 1928-1937 pp. - період відносної лібералізації. У перший період реакції у провінції запроваджено воєнний стан, українські землі активно роздавалися офіцерам румунської армії. в)Українські землі під владою Чехословаччини (Закарпаття) .Після розвалу Австро-Угорської імперії постало питання про долю Закарпаття. 23 жовтня 1918 р. карпатські русини, за порадою президента США В.Вільсона, приєдналися до емігрантської організації «Середньоєвропейська демократична унія», що представляла емігрантів з колишньої Австро-Угорщини. За русинами було визнано право на самовизначення. Голова унії Т. Масарик обіцяв їм автономію та вигідні кордони. Саме за таких умов 12 листопада 1918 р. на засіданні Ради в Скрентоні (США, штат Пенсільванія) і було вирішено приєднати русинські землі до Чехословацької республіки. Це рішення було невдовзі закріплено Тріанонським мирним договором (червень 1920 р.) і до Чехословаччини приєднувалося Закарпаття під назвою «Підкарпатська Русь». Вона мала одержати найширшу автономію.

В 30-х рр. ХХ ст. у Закарпатті існували майже 30 політичних партій, що репрезентували погляди на суспільний розвиток. Зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. їх збільшилося з 525 до 851, а гімназій - з 3 до 11). Велике значення мав дозвіл користуватися мовою на власний вибір. Вільно діяли українські громадські організації: «Просвіта», «Асоціація українських учителів», «Пласт» тощо. Чехізація йшла й у Закарпатті. За 20 років чеські власті відкрили 213 самостійних чеських шкіл та 191 чеський філіал при українських та угорських школах.

Отже, характерні риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного (особливо промислового) розвитку, репресивні акції, національний гніт тощо) були в пом''якшеному вигляді притаманні внутрішній політиці Чехословаччини в українському питанні, й у більш жорсткій формі виявлялися в українській політиці Румунії..