2)Наш край у роки Великої Вітчизняної війни.

22 червня 1941 року – розпочалась Велика Вітчизняна війна.

Війна – це страшне лихо, смерть і сльози, втрати близьких, знущання над живими.

У грізні роки всенародної боротьби проти німецько-фашистських загарбників трудящі Новотроїцького одразу включилися у суворий ритм воєнного життя. Багато жителів селища стали на захист Вітчизни.

Доросле населення працювало на будівництві оборонних укріплень, для боротьби з диверсантами у селі було сформовано винищувальний батальйон. З періодичної населення Новотроїцького вже знало, що означає так званий новий порядок, введений гітлерівцями на окупованій території. Тому колгоспники намагалися евакуювати основне майно колгоспів і державних підприємств.

12 вересня 1941 року фашисти окупували Новотроїцьке. Смерть і руїни принесли вони людям. Щоб залякати населення, на вулицях селища гітлерівці поставили шибениці. Окупанти  закрили школи, а їх приміщення використали під казарми. Жителів щодня примусово  гнали на сільськогосподарські роботи та на видобуток солі з Сиваша.

Населення чинило опір фашистським загарбникам, форми боротьби були найрізноманітнішими – від прихованого саботажу до псування і знищення сільськогосподарських продуктів та механізмів. Гітлерівці жорстоко розправлялися  з патріотами.  Вони розстріляли 14 жителів села. Окупанти заарештували та відправили до Генічеська всіх колишніх партизанів, активістів, ударників праці, які не  встигли евакуюватися. 300 юнаків і дівчат насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

31 жовтня 1943 року  частини 10-го стрілецького корпусу 51-ї армії 4-го Українського фронту визволили Новотроїцьке від німецько-фашистських загарбників.

Новотройчани віддають шану 40 солдатам і офіцерам Радянської Армії, які загинули при звільненні селища. Серед тих, хто звільнив район, були і наші земляки – С.С. Новак, І.П. Фролов.

Понад 1000 чоловік наших земляків захищали рідну Вітчизну, з них 502 нагороджено  орденами й медалями Радянського Союзу, а Ляпота С.К., Шевченко М.Л., Польовий І.С., Лишаков Г.І., Антипенко Й.С. удостоєні найвищої нагороди – Героя Радянського Союзу.

Більш як 560 чоловік не повернулося до рідних домівок. Тож нехай їх подвиг, героїзм ніколи не будуть забутими!

Екзаменаційний білет №13

1)Історичне значення боротьби за незалежність укр. Народу протягом 1917-1920 рр.

Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло. Становлення української державності відбувалось у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, та навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями. Протягом короткого часу визначились прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою. Українська революція показала, що ідея незалежності України живе у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стало переконання в необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами. Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці і більшовики, їм протистояла українська інтелігенція і селяни, в меншій мірі — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити у 1920-х роках конкретні кроки на шляху українізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія по суті не відмовилась від імперських амбіцій царизму. Історичне значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття. Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.