2. Шуми. Робота радіожурналіста

2.1. Шуми

Створюють відповідну атмосферу і викликають ілюзію реальності шуми, на фоні яких веде свою репортажну розповідь журналіст [5, 261с.]. Шум є своєрідною звуковою декорацією, яка допомагає описати місце, час та передати особливості того, що відбувається [6]. Це можуть бути виробничі шуми, наприклад гул порожнього театрального залу, стук диригентської палички об пюпітр, гуркіт від встановлення декорацій тощо. Це можуть бути природні шуми – шум прибою, гуркіт грому, дзюрчання струмка, пташиний спів тощо. За допомогою шумів можна відтворити звукову картину будь-якого фрагмента дійсності. Так у репортажі із стадіону можемо почути крики обурених болільників, різкий свисток, напружену тишу на трибунах, вибухи радості, масове скандування. Шуми допомагають передати атмосферу і драму спортивних змагань [5, 261с.]. Для журналіста важливо чути звуки, виокремлювати їх, знати «секрети» для кращого запису. [6]

Радіо використовує все багатство звуків навколишнього світу. "Розмовляють" поле і ліс, море і струмок, село і місто, заводи і будови, пароплави і поїзди, трактори й автомобілі, тварини,птахи і навіть комахи. Свої, особливі, голоси мають снігова завірюха і весняна громовиця, залізничний вокзал і морський порт, концертний зал і телеграф. Мовою звуків розповідає квартира про життя своїх господарів: рипнуло крісло, пробив годинник, потекла вода з крана, зашелестіли штори, запрацював вентилятор. Отже, радіо відкриває

перед слухачем світ у всьому багатстві його звуків. Звук засвідчує достовірність зустрічі слухача з дійсністю, надає інформації більшої переконливості і життєвості [4, 215с.].

Часто шуми в репортажі говорять красномовніше будь-яких слів. Свого часу, наприклад, радіо журналісту вдалося записати на плівку биття здорового і хворого серця. На порівнянні їх роботи був побудований весь репортаж.

У репортажі після землетрусу в Скопле повторювалась репліка офіцера рятувальної команди, який на руїнах кожного будинку запитував через мегафон: «Чи є тут хто живий?», а у відповідь була мертва тиша [5, 261с.].

Приклад «шумового» сценарію святкової демонстрації:

Гул натовпу людей (загальний план) - сирена міліцейської машини - команди, гомін кількох людей (ближній план) - репліка дитини - шум руху колони - гасла - музика - пісня - насувається шум ніг (віддаляється поступово).

Вдало записані і використані шуми справляють сильне психологічне враження, в репортажі вони виконують приблизно ту ж саму роль, що й фотографії у газетному репортажі. [6]

2.2. Особливості роботи радіожурналіста

Методика підготовки репортажу зобов’язує журналіста робити записи на місці події і в момент перебігу події. У цьому головна відмінність підготовки радіорепортажу від газетного. Газетяр починає працювати над ним після завершення подій, радіожурналіст, навпаки виконує основну роботу до моменту її завершення незалежно від того, йде репортаж безпосередньо в ефір чи попередньо записується на плівку для наступного монтажу у студії. Проведення репортажу вимагає від журналіста попередньої ґрунтовної підготовки. Досвідчений радіо журналіст завжди йде на репортажну подію з готовим планом. Він наперед знає не лише те, що йому треба сказати, а й те, як він це скаже, як за допомогою звукових ефектів зробить своє репортажне повідомлення виразнішим [5, 262с.]. Крім того, готуючись до репортажу, журналіст заздалегідь виїжджає на місце події, щоб уявити собі майбутнє дійство, вибрати відповідне місце. Йому необхідно подбати про своє пересування, про зміну точок запису. При цьому передбачити, де буде найбільш яскраве, вдале місце. Також репортер повинен продумати де і як він буде обирати співрозмовників, як їх краще представити, про що запитувати. Імпровізація хороша тоді, коли вона вдало підготована. [6]

Якщо радіо журналіст має провести репортаж, скажімо, про державний візит генерал-губернатора Канади, він зобов’язаний зібрати в бібліотеці всю інформацію про гостя, про історію україно-канадських зв’язків і їх сучасний стан, ознайомитися з програмою візиту і доступними для журналіста заходами. Можливо, навіть, йому варто навести довідки у диспетчерській аеропорту про порядок прибуття і прийом літака.

Звичайно, журналіст не зобов’язаний бути експертом у Північно-Американських справах і україно-канадських відносинах, але він повинен знати все, що міг би запитати непоінформований, але допитливий слухач, і навіть більше того. Лише з такою базою він буде впевнений у собі. Лише попередня ґрунтовна підготовка дозволить бути йому перед мікрофоном розкутим – говорити вільно, описувати перебіг подій цікаво, не боятися того, що виникнуть паузи, які він не знатиме, чим заповнити.

Оскільки сюжет репортажу журналіст завжди запозичує у події, він повинен заздалегідь ознайомитись із сценарним планом чи протоколом наступної події. Йому також доцільно зробити «заготовки», мати при собі записи на окремих картках, які він у разі потреби може використати під час ведення репортажу. Іноді варто попереджати людей, яких журналіст планує залучити до участі в репортажі, про що він їх запитає, і вказати, оскільки часу їм буде відведено для відповідей. Ґрунтовна підготовка до репортажу – вже половина успіху.

Увімкнувши мікрофон на місці події, журналіст має описувати її як очевидець. Слухач повинен відчувати справжність ситуації, вірити не лише словам репортера, а й його настрою, живим враженням, відтінкам голосу. Тому не можна, здійснивши рейс на підводному човні, провести репортаж про це зі студії на записаних шумах. Слухач у нас досвідчений, він прекрасно розбирається і завжди відрізняє живе безпосереднє слово очевидця події від описового «спогаду».

У процесі ведення репортажу журналіст має виявляти кмітливість, миттєву реакцію на зміну ситуації. Він також повинен швидко переводити своє зорове бачення у словесне з тим, що слухач мін робити зворотне перетворення – «акустичного» в «оптичне». Лише тоді у свідомості слухачів оживає сцена, яку побачив репортер. Особливо необхідні ці якості журналістові, який веде прямі ефірні репортажі. Як правило, виходячи в ефір, він уже має необхідні «заготовки»,іноді аж надто детальні. Та вони, звичайно, не рятують, якщо журналіст не виявляє належної здатності до імпровізації. Слухачам подобається, коли, зіткнувшись із непередбачуваною ситуацією, журналіст виявляє винахідливість, може не лише змалювати нові обставини, а й тут же, «на очах слухача», знайти їм правильну оцінку, дотепно прокоментувати перебіг подій. У цьому, до речі, полягає ще одна відмінність роботи радіорепортера від роботи газетяра. Останній завжди має можливість подумати над словом, написати, а потім відредагувати фразу. Радіо журналіст повинен це робити одразу ж у готовому вигляді. Але в цьому ж притягальна сила живого мовлення: радіо журналіст змальовує подію і тут же, вдивляючись у неї, дає їм оцінку. Своїм словам, розумом, талантом, попереднім поглибленим ознайомленням з подією, своїм ставленням до неї, емоціями він допомагає слухачам збагнути справжній зміст того, що зараз відбувається на певній відстані від них.

Ведучи репортаж, журналіст має чергувати описи події з їх аналізом, періодично міняти темп і тон мовлення, монолог з діалогом. Він повинен уміти робити паузи, ілюструвати свою розповідь заздалегідь зробленими звукозаписами, узагальнювати і повторювати. Усе це поліпшує темпоритм викладу інформації, дає можливість слухачеві співпереживати зображуване.

Репортаж – емоційна, суб’єктивна форма інформування про подію. Тому журналіст з повним правом уживає тут слово «я» і може говорити від свого імені, чого, як правило, в журналістиці прагнуть уникати. [5, 262 – 263с.]