5.1 Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використання праці та обладнання ((капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг . Виробничі послуги праці ,капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим,виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний( бригадир- робітник, директор підприємства – начальник цеху, робітник - робітник тощо) або соціально економічний ( власник – невласник, акціонер – акціонер, кредитор – позичальник тощо) характер. Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис..

Фактори виробництва – продуктивні послуги праці,капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей

Результати виробництва – матеріальні продукти та послуги

Продуктивна система

Виробництво

Система відносин

Організаційно – економічні відносини( визначаються передусім технологією,що використовується у виробництві)

Соціально – економічні відносини( визначаються передусім відносинами власності, що панують у суспільстві)

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається передусім технологією,що використовується у ньому( зазначимо,що саме під впливом технології формуються насамперед організаційно – виробничі відносини). Технологія – це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг.вона матеріалізується:

• У нових зразках обладнання;

• У нових методах виробництва;

• У організації праці;

• У підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється,що приводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить об’єкт пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обґрунтовано припустити,що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів , що використовуються у виробничому процесі , та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція – це відношення між будь – яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції,виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q= f( L, K , M ),

При незмінній технології виробництва функція має ряд властивостей , що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів.

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва , яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у користуванні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді,ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період – це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені ( найчастіше капітал) Довготерміновий період – це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію ,аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу , то можна скласти виробничу сітку – таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва.

Затрати параці	Обсяг виробництва,шт.,при затратах капіталу, маш-год
	100	200	300	400
100 200 300 400	20 30 55 65	30 85 150 180	35 150 210 250	38 210 270 315

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при K=300; L=200 та при K200; L=300; 210 шт. при K=400; L=200 та при K=300; L=300 тощо. Можна графічно показати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантовою.

K

K 1 M

K 2 N

Q=200

L1 L2 L

Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінації ресурсів,які можуть біти використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само,як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького виробу, що забезпечують певний рівень корисності , ізокванти відображають альтернативні витрати комбінацій затрат ресурсів виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванти показують , що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок та, забезпечують обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку,як і через будь-яку іншу , можна провести свою Ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант.

Карта ізоквант – це ряд ізоквант,що відображає максимальний випуск продукції за будь якого набору факторів виробництва. Як і крива байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються . Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат , відповідає більшому обсягу продукції . Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

K

L

Карта ізоквант…