67. Доктринальна класифікація

За теорією зобов’язального права господарські договори класифікуються за кількома критеріями.

2.1.1. За суб'єктним складом

За суб'єктним складом розрізняють двосторонні і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції, сторонами якого є постачальник і покупець. Прикладом другого договору є перевезення вантажів. Сторонами є перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач. [4]

2.1.2. За юридичною підставою укладення

За юридичною підставою укладення договору розрізняють два різновиди господарських договорів:

– господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням – плановані договори. Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти.

– господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, тобто на основі вільного волевиявлення сторін, юридично виражених істотними умовами договорів – регульовані договори.

За способом виникнення

За способом виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для укладення формального господарського договору необхідні узгодження волі сторін та вираження волі у певній формі. Форма господарських договорів письмова, причому регулюється, як правило, імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладення реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі – об'єкта договору. Консенсуальні договори – це такі господарські договори, які виникають у момент виникнення реальних намірів сторін, які можуть бути виражені словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту договору

За способом оферти і визначення змісту договору розрізняють:

– договори приєднання, тобто господарські договори, в яких одна сторона встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах, а другій стороні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору;

– договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні. За змістом істотних умов розрізняють прості й складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті елементи лише одного виду договору (поставки, міни). У складних господарських договорах поєднуються елементи двох і більше договорів (договір підряду на капітальне будівництво).

За регулятивними функціями

За регулятивними функціями розрізняють попередні й основні та генеральні й поточні господарські договори.

При здійсненні підприємницької діяльності бувають випадки, коли сторони зацікавлені в укладенні певного договору та досягають згоди щодо його істотних умов, але через якісь обставини цей договір не може бути укладено одразу. У такому разі функцію гарантії укладання договору може виконувати попередній договір.

Генеральні і поточні господарські договори. Генеральний договір укладається на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на короткі проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий договір.

Нормативна класифікація

Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Господарський кодекс як основний закон про господарські договори (розділ VI “Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання”). Деякі види господарських договорів не увійшли до ГК, а регулюються нормами Цивільного кодексу, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

68. Ст. 181, ст. ст. 182-186 ГК.

69. Однією з характерних рис господарського договору є його особливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. ISO ГК України). Умови господарського договору можуть належати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог законодавства) та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандартів, норм і правил, технічних умов та інших, зазначених у статті 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК у господарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзеркалюють закріплений у ст. 627 ЦК України принцип свободи договору); встановлення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед державних цін - частини 1-3 ст. 191 ГК України); сторони також, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у господарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5ст. 180 ГК України);

державні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (з встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

комунальні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регульовані (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комунальними підприємствами (ч. 4-6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам антимонопольно-конкурентного законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимопопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку), розрізняють проміжні договірні строки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням і помешканням на час виконання робіт за договором підряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

70. Ст. 181 ГК.

71. Ст. 188 ГК.

72. Ст. ст. 216-217 ГК.

73. Ст. 218 ГК.