4.Переклад у стародавньому світі.

Перевод в Древнем Египте

Раннее царство (до 28века)

Древнее царство (28в – к.2го тысячелетия)

Среднее царство (к.2го тысячелетия – 1600г до н.э.)

Новое царство – слово «переводчик», школа писцов, умеющих писать на аккадском языке (клинопись), Амарнский архив – архив египетских фараонов XVIII династии, обнаруженный в 1887 в Эль-Амарне местными жителями. Архив представляет собой клинописные таблички, содержащие часть дипломатической переписки, главным образом на аккадском языке, адресованной фараонам Аменхотепу III и Аменхотепу IV царями Митанни, Ассирии, Вавилонии и др., а также мелкими подвластными Египту правителями Сирии и Палестины. Этот архив – важнейший источник по истории Египта и др. стран Ближнего Востока 2-й половины 15 - начала 14 вв. до н. э.

С сер.11в до н.э. – перевод – средство международного общения

С 527г до н.э. Цель перевода – передать содержание, стиль не важен, перевод анонимен. Художественных переводов нет. Перевод – необходимость, по заказу.

332г – 30г – Птолемеи. Александрийская библиотека (500 тыс. манускриптов). Птолемей V – Розеттский камень (декрет Птолемея). Найден в 1799 г. в Розетте, неподалеку от Александрии – записи в трех системах письма: иероглифической, демотической и на греческом языке. Сопоставляя греческий и иероглифический тексты, Ж.Ф. Шампольон сумел разгадать тайну иероглифов (1822 г.). Последовавший затем перевод письменных документов дал огромное количество информации о Древнем Египте.

3в до н.э. – «История Египта»

Культуросберегающая функция – перевод внутри языка.

Устный перевод – наиболее ранний.

Перевод в Древней Греции, Древнем Риме, Англии

Греция:

13в до н.э. – конец Крито-Микенской цивилизации

5в до н.э. – расцвет греческой цивилизации

к.1в – римская литература

395г распад

Полибий, Диадор Сицилийский, Апиан, Кассий Дион, Иосиф Флавий

Перевод Библии, светских произведений на греческий с других языков (астрономия, медицина, философия)

«Книга премудростей Иисуса, сына Сирахова» - распространение христианства.

Ослабление связей между восточной и западной частями Римской империи.

Списки трудных слов ~ словари.

Греция – начало научной лексикографии

1в. – Рим вытесняет Грецию из Египта

Аристофан – глава библиотеки Александрии (греческий филолог, основатель научной лексикографии)

Аристарх – этимологический словарь греческого языка.

В Греции перевод носил подсобный характер.

753г – Рим, к 3в до н.э. становится столицей всей италийской державы

3в н.э. – война на территории нынешней Италии, Пирр – один из самых могущественных эллинских властителей: случаи переговоров (по свидетельству Плутарха).

Первые римские историки писали по-гречески.

Гай Ациллий – первый устный переводчик

Луций Ливий Андроник – зачинатель художественного перевода, перевел Одиссею, заменив греческий богов на римских.

Британия:

The Venerable Bede – перевод Евангелие от Иоанна – начало письменного перевода в Англии.

Кэдмен – 1ый христианский поэт в Англии, ему приписывают переводы Genesis, Exodus, Daniel (Книга Бытия, Исход, пророка Даниила). Перевод сопровождался элементами национальной культуры (~ эпос), много эпитетов.

Cunewulf – поэт, перевел поэму Phoenix – аллегория рождения и смерти Христа. Элементы импровизации, мотив кельтских сказаний о земле вечной молодости.

Альфред – перевел Consolation of Philosophy; книгу монаха Орозия «Истории о язычниках» - перевод местами буквальный. => культуроформирующий фактор перевода.

Устное народное творчество.

7.Перекладацька дiяльність у Древній Русі.Початок перекладної діяльності на території сучасної України та Росії починається ще у 9 сторіччі, коли у 864 році імператор Візантії надіслав грецьких монахів Кирила та Мефодія для проповідування християнства серед слов’янських народів. Вони почали свою діяльність зі створення алфавіту, відомого усьому світові як кирилиця, за допомогою якого переклали з грецької на церковнослов’янську декілька релігійних текстів, в тому числі Новий Завіт, Псалтир та молитовник. Після офіційного хрещення Русі у 998 році з’явилася інша перекладна література, що мала на меті ознайомити нових християн з основами цієї релігії, її філософським підґрунтям, обрядами та звичаями. В ранній період існування Київської Русі, що підтримувала досить тісні торгівельні та культурні відносини з іншими європейськими державами середньовіччя, головним посередником та передавачем перекладної літератури була Болгарія, однак вже в перші десятиліття 11 століття князь Ярослав Мудрий усвідомив необхідність мати власні перекладені книги. Досить велика кількість перекладів, датованих 11, 12 і початком 13 століть, виділяє Київську Русь не тільки серед слов'янських держав, але й у середньовічній Європі взагалі. Перекладні твори цього періоду відносяться переважно до релігійної літератури.Більшість перекладів у розглянутий період носило буквалістський характер, що не дивно, приймаючи до уваги релігійний характер першоджерел, однак їхня мова проте була тісно пов'язана з народною мовою Київської Русі. У Київській Русі не робилися прямі переклади класичної античної літератури, але в різних збірках були представлені фрагменти висловлень античних авторів. Переклади, датовані другою половиною 13 і 14 століттями, цілком відповідають настроям підмонгольної Русі (1228 – 1480). Це були твори утопічного та есхатологічного (тобто такі, що оповідають про кінець світу) характеру. Серед них відомі «Сказання про Індійське царство», «Повість про Макарія Римського». Більшість перекладів виконувалися з грецької, але деякі перекладачі вочевидь користувалися латинськими та давньоєврейськими джерелами. З кінця 13 століття в зв'язку зі значним послабленням значення Києва як культурного та політичного центра відбувається відтік багатьох культурних цінностей, у тому числі і книг, на північ. У цей же період у народів, що населяли східнослов'янські землі, завершується формування трьох чітко виділюваних мов та культур – російської, української (малоросійської) та білоруської. Однак основною мовою книжності залишається церковнослов'янський.

9.Розвиток перекладу в ХХ столітті. Після революції 1917 року у Росії, перекладацька діяльність набуває піднесення. Дуже відповідальний і досить непростий напрям в усному перекладі, а саме синхронний переклад, з'явився в 20-х роках ХХ століття. Новий спосіб отримав колосальну популярність, завдяки своїй практичності і раціональності, першими його переваги оцінили політики під час міжнародних переговорів та конференцій. Але саме цей вид перекладу вимагає від перекладача багато професійних навичок та якостей, яким навчаються протягом довгого часу. Це також важливий період в історії українського художнього перекладу. Серед перших перекладачів ми бачимо письменників і поетів, які у своїх перекладах намагаються повною мірою відобразити мову та стиль оригіналу. Перекладається багато класичної літератури.

  У другій половині бурхливого двадцятого сторіччя надзвичайно інтенсифікувалися міжнародні контакти в усіх галузях політичного, економічного, культурного та суспільного життя. Науково-технічний прогрес супроводжується так званим "інформаційним вибухом". Світ охоплений різноманітними конференціями, симпозіумами, форумами за участю сотень і тисяч осіб. Першим наслідком "інформаційного виверження" став "перекладацький вибух". Нові течії у всьому світі були б немислимі без перекладачів. Водночас, дуже змінився сам характер їхньої праці. Значно зросла кількість науково-технічних перекладів (з підрозділами: технічні, медичні, економічно-комерційні, юридично-законодавчі та iн.), виділилися окремо усні та письмові перекладачі конференцій, без яких були б неможливі будь-які міжнародні зв'язки. У вік науково-технічної революції і складних фінансово-економічних відносин, перекладачу нерідко доводилося перекладати матеріали, розібратися в яких було б нелегко і фахівця. А багатьом перекладачам, наприклад тим, хто працював в ООН, постійно доводилося переключатися з одної галузі знань на іншу. Технічний переклад дуже цінується, але є важким для виконання.

Додатковим стимулом для розвитку лінгвістичної теорії перекладу послужили спроби створити різні системи машинного перекладу. Ідея машинного перекладу стимулювала розвиток досліджень у теоретичному і прикладному мовознавстві в усьому світі. З'явилися теорії формальних граматик, велика увага стала приділятися моделюванню мови та окремих її аспектів, мовній та розумовій діяльності, питанням мовної форми і кількісних розподілів лінгвістичних явищ.

   У другій половині XX століття відзначається стрімкий розвиток мовознавства: з'являються нові лінгвістичні дисципліни та галузі досліджень: когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика, біолінгвістіка, лінгвістика тексту, теорія мовних актів, нейролінгвістики. У полі зору лінгвістики потрапили і проблеми перекладу. Порівняльний аналіз декількох перекладів одного і того ж тексту може розглядатися як природний експеримент із зіставлення мовних одиниць у двох або декількох мовах в реальних актах міжмовної комунікації. У цьому випадку переклад виступає в якості лакмусового папірця, вказуючи на принципові відмінності між мовними та мовними одиницями різних мов. Саме в другій половині XX століття виникає гостра необхідність міжмовного спілкування, а, отже, й потреби в масовій підготовці професійних перекладачів. При лінгвістичних кафедрах університетів та інститутів створювалися численні перекладацькі школи та відділення, і саме філологи і лінгвісти поряд з перекладачами-практиками опинилися в ролі викладачів перекладу.