1 7. Основні поняття теорії прийняття рішень. Постановка і класифікація задач прийняття рішень.

У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір найкращого рішення з багатьох альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору найкращого варіанта, а й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

У процесі прийняття рішень розв'язується задача пошуку, розпізнавання, класифікації, упорядкування і вибору. Для вирішення цих задач використовують методи аналізу і синтезу" індукції і дедукції.

1. Методи вивчення проблеми (діагностування). Передбачає застосування методів, що дають змогу дос-товірно і повно описати проблему і виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння, аналогії тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві групи методів: методи економічного аналізу та прогнозування, їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану фірми і пе-редбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати». Ці методи опираються на статистичний матеріал минулих періодів у певній сфері діяльності.

2. Методи економічного аналізу. Ґрунтуються на вивченні аналітичних залежностей, що визначають співвідношення між умовами і результатами вирішен-ня задачі, поданих у вигляді формул, графіків, діаграм (наприклад, залежність між ціною на товар та попитом на нього; залежність рівня продуктивності праці від кваліфікації персоналу або рівня оплати праці тощо). Кожен керівник має набір таких залежностей, які він вивів на основі власних спостережень чи отри-мав у процесі навчання. Знання сталих аналітичних залежностей дає змогу менеджеру швидко прийняти правильне рішення.

Розрізняють кілька способів та прийомів економіч-ного аналізу.

3. Метод абсолютних, відносних та середніх величин. Аналіз показників, економічних явищ, процесів, ситуа-цій починається з визначення абсолютних величин. їх використовують як базу для розрахунку середніх та відносних величин. Відносні величини застосовують при аналізі динаміки явищ; вони характеризують зміну показника, явища в часі. Середні величини узагальнюють відповідні сукупності типових однорідних показників явищ чи процесів; зручні при порівнянні досліджуваного фактора за різними сукупностями, дають змогу абс-трагуватись від випадковості окремих коливань.

4. Метод порівняння. Ґрунтується на зіставленні явищ, виділенні в них спільного та відмінного. Порів-нюються звітні і планові показники, кращі та середні дані тощо. В результаті відповідних порівнянь можуть бути виявлені відхилення від заданих показників плану чи показників за минулі періоди від середніх показни-ків по підприємству та висунуті пропозиції щодо їх по-ліпшення.

5. Метод групувань. Дає змогу виявити і вивчити взає-мозв'язки та взаємозалежності різних економічних явищ, найбільш суттєві фактори, закономірності і тенденції, що властиві цим явищам. На основі простих (за однією ознакою) та комбінованих (за декількома ознаками) групувань будуються відповідні групові таблиці, зручні для аналізу.

6. Індексний метод. Базується на відносних показни-ках, які відображають відношення рівня даного явища до рівня його в минулому або до рівня аналогічного яви-ща, який розглядається як базовий. Метод застосову-ють для дослідження складних явищ, окремі компоненти яких не вимірювані. Він дає змогу розкласти за фак-торами відносні та абсолютні відхилення узагальнюю-чого показника, виявити вплив на досліджуваний по-казник різних факторів.

7. Балансовий метод. Використовують за існування балансової узгодженості між показниками; у факторному аналізі -- для перевірки правильності визначення впливу факторів на результативний показник. Загальне відхилення за результативним показником дорівнює сумі результатів впливу всіх факторів.

На процес прийняття управлінських рішень впливає низка різноманітних факторів, до найважливіших із яких належать такі:

1. Ступінь ризику (величина ймовірності, що характеризує можливість невиконання системою своєї цільової задачі з урахуванням впливу небезпечних внутрішніх і зовнішніх дій на систему) - завжди існує ймовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію.

2. Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати всі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

3. Ступінь підтримки менеджера колективом - враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння й підтримки інших менеджерів і підлеглих не достатньо, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які мають сприяти виконанню прийнятих рішень.

4. Особисті якості менеджера - один з найважливіших факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати правильні рішення.

5. Політика організації - суб'єктивний фактор підчас прийняття рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання - усе це може вплинути на прийняття певного рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає як базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування підприємства за рахунок взаємозв'язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

У теорії управління виокремлюють три основні моделі прийняття рішень: класичну, поведінкову та ірраціональну.

Класична модель спирається на поняття "раціональності" у прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення (ОПР), має бути абсолютно об'єктивною і логічною, мати чітку мету. Усі її дії у процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Важливою особливістю рішення є цілеспрямованість і свідомість вибору.

Отже, основні характеристики класичної моделі такі: ОПР має чітку мету прийняття рішення; ОПР має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення і всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації; ОПР має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості; мета особи, котра приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб здійснити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Класична модель передбачає, що умови прийняття рішення мають бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка найкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб'єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики: 1) ОПР не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення або всіх можливих альтернатив; 2) ОПР не здатна передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Саме почуття характеризує суб'єктивний характер прийняття рішень, що знаходить відображення у перевагах ОПР.

Третя - ірраціональна - модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується для вирішення нових нетрадиційних рішень, тобто таких, що важко піддаються розв'язанню; вирішення проблем в умовах дефіциту часу; у випадку, коли менеджер або група менеджерів достатньо владні, щоб нав'язати власне рішення.