Активи банку, що згруповано за ступенем ризику групи та види активів

Групи та види активів	Коефіцієнт ризику
1	2
1. банкноти, монети, дорожні чеки	0
2. банківські метали	0
3. кошти до запитання в НБУ	0
4. строкові депозити в НБУ	0
5. боргові зобов'язання, що рефінансуються НБУ	0
6. боргові цінні папери центрального уряду	0
7. кредити, надані центральним органам державного управління	10
8. кредити, надані місцевим органам влади	20
9. боргові цінні папери центральних органівдержавного управління та місцевих органів влади	20
10. кошти до запитання в інших банках	50
11. строкові депозити, розміщені в інших банках	50
12. операції з цінними паперами	100
13. інші кредити та фінансовий лізинг, надані банком (крім пролонгованих, прострочених і сумнівних)	100
14. пролонгована заборгованість	100
15. прострочена заборгованість	100
16. сумнівна заборгованість	100
17. дебітори	100
18. основні засоби та товарно-матеріальні цінності	100
19. нараховані і прострочені нараховані доходи	100
20. надані кредитні зобов'язання	100
21. гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти	100
22. зобов'язання по операціях з валютою, банківськими металами та цінними паперами	100

Дані приведеної табл. 1.1 свідчать, що, перш за все в першу групу включені активи, вільні від ризику. Дійсно, готівка і залишки на кореспондентському рахунку та інших рахунках в Національному Банку України на першу вимогу можуть бути спрямовані на виплату вкладів, покриття боргів і витрат банку.

А в другу і третю групи входять активи з мінімальним ризиком. До них відносяться, як кредити, надані центральним і місцевим органам влади, так і боргові цінні папери центральних і місцевих органів влади. Втрата таких коштів для банку є малоймовірною.

До четвертої групи, як показує досвід, відносяться найменш ліквідні активи.

А в п'яту групу вже включено активи з підвищеним ризиком. І щоб домогтися високої платоспроможності, комерційний банк повинен постійно стежити за якістю своїх активів. Перш за все, йому слід домагатися ліквідності зменшення статей з високим коефіцієнтом ризику. Правда, наведені коефіцієнти ризику не зовсім об'єктивні. Навряд чи у всіх випадках дебіторська заборгованість є об'єктом підвищеного ризику. Очевидно, завищена ступінь ризику і в четвертій групі. Адже зарубіжний досвід показує, що такі активи є гарантованими і високо ліквідними.

В умовах ринкової економіки, де головна мета діяльності комерційних банків - це одержання максимально великого прибутку, забезпечення ліквідності як головного чинника стійкості та надійності функціонування комерційних банків - завдання складне як для самих банків, так і для всієї державної банківської системи.

Причини цих проблем, зокрема для комерційних банків України, полягають в наступному:

1) ліквідність банку і його прибутковість пов'язані обернено пропорційною залежністю - чим вища ліквідність балансу банку, тим нижче його прибутковість і, навпаки, - що явно суперечить основному підприємницькому інтересу банку - отримання прибутку від своєї діяльності;

2) досягнення і тим більше підтримання необхідного рівня ліквідності балансу банку являє собою досить складне завдання, вирішення якої потребує від працівників банку професійних знань, умінь, наявності у сфері банківської справи відповідних грошово-фінансових інструментів та нормативно-законодавчих актів. Все це сьогодні в Українській банківській системі перебувають у становленні та розвитку.

Для державної банківської системи в цілому важливість і необхідність управління ліквідністю комерційних банків полягає в тому, щоб через регулюючі функції Національного банку України забезпечити:

- підтримка стабільності функціонування банківської системи в цілому;

- виключення порушень функціональних обов'язків у діяльності комерційних банків як структурних ланок всієї державної системи без втручання у їхню оперативну підприємницьку діяльність;

- захист інтересів держави, вкладників і кредиторів;

- реалізацію державної грошово-кредитної і фінансової політики.

У плані вирішення проблем управління і регулювання ліквідністю комерційних банків позиція і роль держави мають першорядне значення. Зриви в їх роботі через втрату ліквідності, через неплатоспроможність, банкрутства, необґрунтованості проведення ризикованих операцій нерідко пов'язані з відсутністю чітких і професійно грамотних нормативно-правових інструментів та інститутів. А це знижує практичну значимість банків у якнайшвидшому становленні і розвитку ринкових відносин у фінансово кредитній системі, а також завдає непоправної шкоди всій державної банківській системі та економіці народного господарства в цілому.

Проблема ліквідності комерційних банків, регулювання з боку держави та управління з боку самих банків виникла з моменту зародження банків і існує до теперішнього часу у всіх країнах світу, де є свої національні банківські системи.

В умовах складних ринкових відносин, коли головним економічним інтересом, якому підпорядкована вся активна діяльність комерційних банків – “добування грошей на будь-яких банківських операціях”, - дотримання вимог ліквідності балансу і способи її підтримки з метою забезпечення надійності і стійкості їх роботи набувають особливого значення.

Необхідність управління ліквідністю самих банків доповнюється державним регулюванням в інтересах макроекономіки. За допомогою встановлення центральними банками держав показників і норм ліквідності, контролю за дотриманням цих вимог і загального нагляду за діяльністю банків держави управляють операціями комерційних банків, забезпечуючи цим підтримка стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів і по суті реалізуючи державну грошово-кредитну політику.

З метою забезпечення стабільності фінансового стану комерційних банків, підтримки ліквідної структури їх балансу, а також захисту інтересів вкладників у 1997 р. Національним банком України розроблено низку економічних показників і нормативів, які регулюють діяльність комерційних банків. Відповідно до Інструкції № 10 “ Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків ” НБУ встановив такі обов'язкові економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків.