2. Вища освіта та її значення в процесі культурного відродження

Інтелектуальний потенціал українського народу значною мірою залежить від рівня розвитку системи вищої та середньої спеціальної освіти. На час проголошення незалежності в Україні діяло 156 вищих і 735 середніх спеціальних закладів освіти. Розташовані вони були нерівномірно по території України, концентруючись переважно в найбільших індустріальних та науково-культурних центрах.

На початку 1990-х рр. шляхом об’єднання Міністерства народної освіти та Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти було створено Міністерство освіти України. У 1999 р. до нього приєднали й Міністерство у справах науки та технологій. На основі Закону України "Про освіту" (1991) була реорганізована вся структура вищої та середньої спеціальної освіти для наближення її до реальної практики суспільного життя. Здійснено перехід на триступеневу підготовку – бакалавр, спеціаліст, магістр. Почалось інтенсивне розроблення та впровадження нових навчальних планів і програм. Поряд із державними з'явилися навчальні заклади, базовані на інших формах власності [2.73, 438].

Вже на початку 1990-х рр. у системі вищої освіти України виникло близько 500 недержавних навчальних закладів, 100 з яких мали юридичний статус. Наступними роками були врегульовані такі важливі питання, як порядок створення та ліквідації навчальних закладів; структура закладу та управління ним; порядок прийому на роботу й звільнення керівників і працівників; порядок організації навчального процесу, працевлаштування випускників. У перебігу реорганізації вузівської системи були ліквідовані малопотужні навчальні заклади, створено вищі та професійно-технічні навчальні заклади через об'єднання й перепрофілювання малопотужних та однопрофільних. Важливим заходом стало включення до складу вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації технікумів і коледжів із правами структурного підрозділу [2.8, 40].

У нове тисячоліття Україна вступила з розвиненою системою освіти. В її арсеналі 48 тис. закладів та установ, у яких навчається майже 15 млн. учнів та студентів, працює понад 2 млн. фахівців. Понад 20 провідних закладів освіти держави мають статус національних. Протягом 1990-х рр. зроблено такі важливі кроки в царині освіти, як відкриття в Києві Національної академії управління, Міжрегіональної академії управління персоналом, Академії фінансистів у Донецьку, ряду нових університетів [2.55, 23-25].

Вагомим внеском у процес національного й інтелектуального відродження України стало відкриття в 1992 р. Національного університету "Києво-Могилянська академія". Національний університет "Києво-Могилянська академія" заснував власну мережу навчальних закладів різних рівнів: Острозький колегіум як вищий навчальний заклад, середні навчальні заклади – Києво-Могилянській колегіум, Запорізький січовий колегіум, колегіум "Берегиня" в Черкасах, Феодосійський колегіум у Криму. До участі у викладанні в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" запрошуються провідні вчені, найкваліфікованіші викладачі [2.47, 1-2].

За розвитком вищої освіти, на думку колишнього міністра освіти В.Кременя, Україна здебільшого не поступається розвиненим європейським країнам. ЇЇ якісний рівень забезпечує значною мірою Міністерство освіти й науки, здійснюючи науково-організаційну, адміністративну та методичну роботу, провадячи такі акції, як ліцензування та акредитація. Професійний рівень діяльності та юридичний статус навчального закладу будь-якої форми власності став визначатися шляхом акредитації, яка провадиться за чотирма рівнями. Найвищий, IV рівень акредитації, отримують в основному університети та академії. Акредитація навчальних закладів розширила можливості інтегрування освіти України в міжнародну систему, міжнародної відповідності українських дипломів. Вона дістала позитивну оцінку ЮНЕСКО та Ради Європи [2.8, 70].

На початок 2000 р. в Україні діяло 298 університетів, академій, інститутів; 206 із них – державної власності. Того самого року було розведено в часі вступ до вищих навчальних закладів різного типу. Вступникам дозволено здавати не оригінали атестатів, а копії, що дає можливість складати іспити одночасно в кілька закладів, а це, в свою чергу, загострює конкуренцію між закладами, підвищує якісні показники студентства. При цьому важливо, що переважна більшість студентів навчається за рахунок бюджетних асигнувань. Поряд з цим і комерційні заклади освіти створюють умови для безплатного або пільгового навчання талановитих юнаків і дівчат.

69. значення черкащини в культурі України

Унікальній и самобутній Черкаський край має свою багата и невичерпний скарбниця пісенно-Музичної творчості, жівотворні Витоки якої сягають сівої давнини. Пісні и Музичні твори, які вініклі на землях Подніпров'я но в давньослов'янські часи, відбівалі Звичаї и вірування людей, їх Прагнення до кращої долі, боротьба з поневолювачамі. У пісні и музіці відображався характер народу, проявлялися людські мрії, надії, сподівання. У благословенний час відродження української духовної культури, до нас повертаються найдавніші календарно-обрядові пісні - веснянки и Гаївки, Купальські и петрівочні, обжінкові и весільні співання, колядки и щедрівки, з їх неповторним, відовіщно-захоплюючім мистецтвом, Що Узагальнює в собі весь Веселкова- Барвистої букет народної творчості. В історічніх думах и піснях ХVІІ ст. часто зустрічаються ІМЕНА народних проводірів, життя и ДІЯЛЬНІСТЬ якіх Була пов'язана з Черкащини - Самійла Кішкі, Івана Богуна, Максима Кривоноса, Нестора Морозенка, Михайла Кричевського.Частими є згадка про Чигирин, Черкаси, Жаботин, Канів, Корсунь, Трахтемірів, Умань. Виконавці пісенно-музичний творів, Переважна дум - кобзарі, відзначаліся НЕ Тільки талантом творення та Поширення героїчного епосу, а й булі носіямі вісокої культури взагалі. Переборюючі переслідування з боку шляхетської Польщі та царської России, кобзарі донесли до нащадків думи героїчного характеру, які є для українців живе джерело їхньої Історії. Пісенно-Музичні Традиції на землях Черкащини продовжувана и в наступні часи.Народна пісня оповідала и про чумацькі валки, и про нелегку долю рекрутів та заробітчан, и про тяжкі будні селян-хліборобів, и про Веселі, радісні Події в їхньому жітті. А скількі краси, душевної вітонченості, ніжного кохання и щирості увібралі в собі Ліричні пісні ... Їх по праву назівають "золотими перлина" світової пісенної культури. Незважаючі на неспріятліві умів, зумовлені русіфікаторською політікою царська Уряду, в ХІХ столітті набувала подалі розвитку духовна культура, пробуджувалася національна свідомість людей. На Формування духовного світогляду та пісенної культури населення Черкащини значний Вплив справляла ДІЯЛЬНІСТЬ і творчість відоміх діячів українського відродження, Що народився або в різній годину жили тут. Зокрема, в 1870 - 1873 рр. у Городіщі проживав видатний український етнограф, автор пісні-гімну "Ще не вмерла Україна" П.П. Чубинський, де займався просвітніцько-педагогічною діяльністю. Черкащани гордяться Своїм земляком Семеном Степановичем Гулака-Артемовського - талановитим Українським композитором и відомім оперним співаком (баритоном), Який народився 1813 року на невелички хуторі Гулаківщіна Поблизу Міста Городища у сім'ї священика. Уже в дітінстві МАВ Чудовий голос, знав велику кількість українських народних пісень и любив їх співаті. Який уславів С.С. Гулака-Артемовського на весь світ, стала перша українська опера "Запорожець за Дунаєм", у якій втілено одвічне Прагнення українського народу до волі, йо творчий оптімізм и любов до рідної земли. Щира дружба зв'язували С.С. Гулака-Артемовського з Т.Г. Шевченком, якому ВІН прісвятів пісню "Стоїть Явір над водою". Як Блискуче майстер хорового виконан и Неперевершений інтерпретатор народної пісні та творчості композиторів-класіків в Історію української культури увійшов ОлександрКошиць. ВІН народився 1875 року в селі Ромашки неподалік Канева, а дитинство йо пройшло в селі Тарасівці (ніні - Звенигородський район).Ще навчаючісь в Кіївській духовній академії, Яку Закінчив 1901 року, ВІН керував академічнім хором, художня и віконавська майстерність Якого відзначалася високим рівнем. Водночас виступали Як диригент в Шевченківськіх концертах, які Щороку влаштовувалися з ініціатіві Миколи Лисенка. З 1905 року Олександр Кошиць - найближче помічник-диригент Миколи Лисенка, дірігує хором філармонічного товариства "Київський боян", потім БУВ диригентом и Головним хормейстером Київського оперного театру. Аранжував Народні пісні, запісані на Черкащіні. Співучій Черкаський край - Батьківщина видатних українського композитора, диригент, Громадський діяча и педагога Кирила Григоровича Стеценка.Народився ВІН 24 травня 1882 року в Мальовнича селі Квітки (ніні - Корсунь-Шевченківський район). У сільського хлопця рано прокинув Інтерес до мистецтва, передусім до музики и малювання. Особливо сільні Враження на нього справляла народна пісня. І Це не дивно - Аджея жітелі Квіток, Як и інших сіл Черкащини, традіційно славилися мистецтвом гуртового співу, любов'ю до пісень та вмінням їх віконуваті. Зважено на гарний голос та любов Кирила до музики, Сільський дяк навч йо нот и взявши у семірічному віці у хор, де юний співак почав набуваті культури хорового співу.  Вивчаючи народну пісенно-музична творчість, К.Г. Стеценко на її Основі написавши хорові твори "Бурлака", "Заповіт", "Рано-вранці новобранці", кантату "У неділеньку святу", солоспівів "Плавай, плавай лебіденько", "І золотої и дорогої", опер "Кармелюк", " Івасик-Телесик ", хори" Ой у полі могила "," Як умру, то поховайте ". Візначнім твором К.Г. Стеценка є музика до поеми Т.Г. Шевченка "Гайдамаки". Кирило Стеценко БУВ глибоким знавцем и творцем української церковної музики.Розвитку и популярізації українського народного мистецтва прісвятів Своє життя Ще один видатний черкащани - Василь Кирилович Авраменко, Який народився 1895 року у Стеблеві (ніні - Корсунь-Шевченківський район). З дитячих літ йо уяву полонили пісні и танці, які ВІН чув и Бачив на Сільських вечорницях, різдвяніх, велікодніх, купальських та інших народних святих Згадавші найбільш Яскраві Постаті в Історії музично-хорового мистецтва нашого краю, СЬОГОДНІ ми віддаємо глибоко шану и повагу їм й Усім, хто всупереч усьому - утиски рідної мови и Віри, ідеологічній лжі и репресіям, робілі все Можливе, аби місяць народна пісня, вселяючі людям віру в майбутнє, додаючі сил у боротьбі за кращу долю України. Гідно Продовжує багаті музично-хорові Традиції Черкащини Черкаський академічний заслужений український народний хор. Стрімко увірвавшісь прежде півстоліття тому у професійне мистецтво, Черкаська народний хор утвердівся Як колектив з високо віконавською майстерністю. З Тільки йому притаманний манерою співу и яскравим національнім колоритом сценічного вбрання.Оглядаючі пройдений колективом шлях, віддаємо шану людям, які в різній годину керувалі хором - М. Кущу, А. Авдієвському, В. Коновченко, А. Пашкевича, О. Стаднику, Є. Кухарця, П. Савчуку. Вбіраючі все кращє від своїх попередніків, творити свою школу хорового мистецтва нінішній Керівник хору Леонід Трофименко. У Черкаської хорі розквітнув творчий талант Ольги Павловської, Раїси Кириченко, Євгенії Крикун, Віктора Гнілокваса, Володимира Захарова, Михайла Тихоненко, Івана Черненка та інших солістів хору, чий голос Багато РОКІВ заворожував слухачів НЕ Тільки в Україні, а й далеко за її межами. Впродовж усіх РОКІВ свого існування ДІЯЛЬНІСТЬ хору позначені творчих поиск, вдумлівім відбором и постійнім Обновлено репертуару, Який вбирає в себе Кращі Традиції української пісенної культури, музики, танцю. Цей унікальній и самобутній колектив став живою легендою нашого краю, візітною карткою Черкащини, її гордістю и славою. Своєю творчістю, вісокопрофесійною майстерністю Черкаський народний хор стверджує пророчі слова Тараса Шевченка про ті, що »наша пісня, наша слава не вмре, не Загиней".