49. Народна творчість 19 ст

Народна творчість художнє, народне мистецтво, фольклор, художня творча діяльність трудового народу; створювані народом і що існують в народних масах поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво. У колективній художній творчості народ відображає свою трудову діяльність, суспільний і побутовий устрій, знання життя і природи, культи і вірування. У Н. т., що склався в ході суспільної трудової практики, втілені переконання, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, відчуттів, переживань, протест проти експлуатації і гніту, мрії про справедливість і щастя. Що ввібрало в себе багатовіковий досвід народних мас, Н. т. відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, силоміць творчого узагальнення.

З історичних пісень цієї події торкнулися: 1) гайдамацькі пісні «Годі, коню, в стайні спати» (Пісня про Семена Палія), «Ой закурила, затопила сирими дровами» (Пісня про Абазіна) та ін.; 2) пісні про Коліївщину («Максим козак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (Пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Гонта та із Умані», «Ой задумали та преславні хлопці» та ін.). Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення і на західноукраїнських землях. Галичина, Холмщина і Волинь були під польським поневоленням, і тут національний гніт був не слабший, ніж на Правобережжі. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боролись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у ЗО—40-х роках 18 ст., коли його очолив Олекса Довбуш, тому до пісень другої пол. 17—18 ст. зараховуємо ще одну тематичну групу — 3) опришківські пісні («Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький», «Ой з-за Байкалу сонце сходить», «Течуть води Черемоша» та ін.). Відгомоном цих подій, або ж логічним їх продовженням були народно-селянські повстання на Галичині та Буковині. Вони не набули масового поширення, але стали помітною сторінкою в українському фольклорі, особливо про їх ватажків: на Поділлі — Устима Кармалюка, на Буковині — Лук´яна Кобилицю. Тобто виділяється ще одна група пісень — 4) пісні про селянські повстання («За Сибіром сонце сходить», «Кармалюга я вродився», «Ой іде Кармалюк долиною», «Ой у моїм горо-дочку копана криниця» (Пісня про Лук´яна Кобилицю), «Ой шумить Черемош», «Послухайте, люди добрі», «Гей, то не вітер, то не буря» та ін.).

Ці пісні освоюють події, що сягають 40-х років 19 століття, тому деякі дослідники виносять їх в окремий цикл — Пісні першої половини 19 cт. З огляду на часове, а також територіальне розмежування тих історичних подій, можна погодитись на такий поділ. Але варто наголосити, що тематикою та характером зображення подій пісні І пол. 19 ст. не відрізняються істотно від гайдамацьких та опришківських. Як у перших, так і в других основний акцент робиться на оспівуванні численних подвигів народних ватажків, рис їхнього характеру (мужності, відваги, непідкупності), виділяються легендарні епізоди з їхнього життя (втеча з полону, з в´язниці, перемога хитрістю над численним ворожим загоном, безкорислива допомога убогим селянам та ін.). Поширеним у цих піснях є мотив загибелі народних героїв, (найчастіше — у чужому домі від зради невірної коханки). Але більшість із цих пісень про смерть Довбуша чи Кармалюка (той же сюжет) наповнені фантастичними та романтичними моментами і тяжіють до історичних балад.

В середині 19 ст. у системі народної творчості жанр історичної пісні поступається місцем іншим жанрам. Це було результатом занепаду національно-політичної свідомості внаслідок національного поневолення, численних заборон, покарання всіх проявів національного самовиявлення. Росія, з одного боку, а Польща — з другого, зробили все для того, щоб убити національну ідею на окупованих ними українських землях. Тоді роль пісенно-історичного літопису народу почали відігравати суспільно-побутові пісні (рекрутські, наймитські, заробітчанські, емігрантські та ін.), які відтворювали загальну картину життя українського народу під політичним і соціальним гнітом. Події, художньо освоєні в цих піснях, не виходили поза суспільно-побутові теми, тому їх не можна вважати власне історичними. У них не йдеться про конкретні історичні події, не називаються імена відомих в історії людей. Вони відрізняються і своєю поетикою: у них ліричне начало домінує над епічним (виражаються почуття, переживання, важкі роздуми знедолених, а не їхні дії чи життєві ситуації). Тому ці пісні належать до лірики, а не героїко-поетичного епосу, до якого входять історичні пісні.