21.Характеристика нормального везикулярного дихання.

При аускультації в нормі дихання везикулярне (альвеолярне) – виникає в альвеолах внаслідок коливання еластичних елементів стінок альвеол під час надходження повітря при вдиху та спадіння стінок альвеол при видисі. Везикулярне (альвеолярне) дихання – м’який, “дмухаючий” шум, який вислуховується протягом усієї фази вдиху та початкової третини фази видиху. Шум нагадує букву “Ф”. Посилене грубе везикулярне дихання називається жорстким – займає фазу вдиху та видиху. Виникає при бронхітах та пневмоніях. Бронхіальне дихання – утворюється в гортані і трахеї під час проходження повітря через голосову щілину, вислуховується протягом усієї фази видиху. Шум нагадує букву “Х”. У нормі чути над гортанню, трахеєю, у місці сполучення ребер з тілом груднини.

22. Де і чому виникають хрипи? Якими вони бувають?

Побічні додаткові дихальні шуми це - хрипи, шум тертя плеври, крепітація. Хрипи виникають у трахеї, бронхах і в порожнинах. Хрипи поділяються на сухі та вологі. Сухі хрипи виникають тоді, коли відбувається звуження просвіту бронхів, скупчення в бронхах в’язкого ексудату. Свистячі (звуження дрібних бронхів): високі, басові (коливання в’язкого харкотиння у великих бронхах), низькі, дзижчачі. Вологі хрипи утворюються в трахеї, бронхах, порожнинах легень за наявності в них рідкого секрету (ексудат, трансудат, кров). Проходження повітря через рідину спричинює утворення пухирців, які спливають на поверхню і лопаються. В залежності від калібру бронха, в якому утворились вологі хрипи, хрипи поділяються на дрібноміхурцеві, крупноміхурцеві, середньоміхурцеві.

23. Що таке шум тертя плеври, крепітація? Як їх відрізнити один від одного?

Крепітація – це особливий тріск, який виникає внаслідок розлипання склеєних випотом стінок альвеол під час їхнього наповнення повітрям у момент вдиху. Хрипи чути на вдосі та видосі, їхній характер змінюється після кашлю. Крепітацію чути лише на висоті вдиху, після кашлю вона не змінюється. Шум тертя плеври чути при сухому плевриті, коли вісцеральний листок плеври ковзає по внутрішній поверхні паріетального, а поверхня вкрита фібрином, тому стає шорсткою та нерівною. Шум тертя плеври нагадує хруст снігу та вислуховується на вдосі і видосі, після кашлю не зникає та не змінює свій характер, супроводжується болем при диханні.

24. Що таке бронхофонія та голосове тремтіння?

Бронхофонія - проведення голосу легеневою тканиною. Визначається аускультативно. Хворий шепітною мовою каже “чашка чаю”, а лікар аускультує. В нормі слова під час розмови сприймаються слабко.

Пальпація визначає еластичність (резистентність) грудної клітки, болісність, голосове тремтіння. Посилене голосове тремтіння спостерігаємо при ущільненні легеневої тканини (запалення легень, інфаркт легень, туберкульоз), наявності порожнини в легеневій тканині, яка з’єднана з бронхом (каверна, бронхоектази).

25. Перерахуйте лабораторні і інструментальні методи дослідження органів дихання.

Інструментальні: рентгенологічне дослідження, ендоскопічне дослідження, спірографія. Лабораторні: загальні лабораторні дослідження, специфічні лабораторні дослідження (дослідження харкотиння, плевральної рідини).

Рентгенологічне дослідження

Рентгенвипромінювання – один із видів іонізуючого випромінювання електромагнітної природи, що займає спектральну ділянку в межах довжини хвиль від 10 -12 до 10 -5 см. Рентгеноскопія – візуально виявляють зміни прозорості легеневої тканини, осередки ущільнення, плевральні спайки. Рентгенографія – діагностика і реєстрація на рентгенівській плівці патологічних змін в органах дихання. Бронхографія – вводять контраст (йодоліпол) у бронхи, після чого рентгенологічно досліджують бронхи. Цей метод використовують для діагностики бронхоектазій.

Томографія – пошарове рентгенологічне дослідження на певній глибині. Виявляють патологічні зміни у глибоких шарах легень, чіткіше їх диференціюють.

 Флюорографія – за допомогою спеціального апарата (флюорографа) виконують фотографічні знімки малого формату.

Ендоскопічне дослідження: бронхоскопія, торакоскопія. Проводять за допомогою спеціальних оптичних пристроїв, за допомогою яких оглядають слизову, беруть при потребі шматочок на біопсію.

Спірографія - методика, що дозволяє оцінити при потребі недостатність зовнішнього дихання. Спірограму виконують вранці, натще, у стані повного спокою, після 40-60 хв відпочинку. Визначають дихальний об’єм, резервний об’єм, додатковий об’єм, життєву ємкість легень, хвилинний об’єм дихання, ефективну життєву ємкість легень.

Лабораторне дослідження при патології легень

Харкотиння – це патологічний секрет слизової оболонки дихальних шляхів. Виділяють макроскопічне дослідження та мікроскопічне дослідження. Досліджують ранішнє свіже харкотиння до вживання їжі, після полоскання рота. При макроскопічному дослідженні харкотиння визначають кількість, запах, характер (слизисте, слизисто-гнійне, гнійне, слизисто-кров’янисте, кров’янисте, серозне). При макроскопічному дослідженні харкотиння визначають реакцію харкотиння, котра в нормі є лужною. При огляді харкотиння неозброєним оком можна побачити: спіралі Куршмана (білуваті нитки, які з’являються при бронхіальній астмі та представляють собою зліпки слизу з дрібних бронхів), зліпки фібрину з бронхів, які з’являються при бронхітах, щільні пробки Дітріха, які з’являються при гнійних бронхітах (завбільшки з чечевицю). Проводять також мікроскопічне дослідження харкотиння. У нативному препараті можна побачити під мікроскопом: лейкоцити, еритроцити, клітини плоского епітелію, еозинофіли, кристали Шарко-Лейдена (безбарвні блискучі октаедри з гострими кінцями, які утворюються з білкових продуктів зруйнованих еозинофілів при бронхіальній астмі). Особливістю мікроперпаратів є те, що при туберкульозі – у харкотинні велика кількість лімфоцитів, при запальних захворюваннях – у харкотинні велика кількість лейкоцитів, при бронхіальній астмі – у харкотинні велика кількість еозинофілів. Бактеріологічне дослідження - виявлення мікрофлори харкотиння. Зафарбовують за методом Ціля-Нільсена – для виявлення мікобактерій туберкульозу. Зафарбовують за Грамом – для виявлення іншої патогенної флори. Якщо бактеріоскопічні методи не дадуть результату, то проводять посів на середовища і паралельно визначають чутливість до антибіотиків.

При накопиченні рідини у міжплевральній порожнині проводять її дослідження. Плевральну пункцію виконують по верхньому краю нижче розташованого ребра вздовж задньої пахвової лінії в VІІ або VІІІ міжребер’ї. Плевральний випіт носить серозний, серозно-фібринозний або гнійний характер. Плевральний випіт може бути ескудатом або трансудатом. Ексудат виникає при запальних захворюваннях, а трансудат носить незапальну природу. Дихальна недостатність - нездатність організму забезпечити адекватне його метаболічним потребам поступлення, перенесення кров’ю та засвоєння клітинами кисню та виведення з нього вуглекислоти.

26. Методи дослідження функції зовнішнього дихання, основні показники.

Зовнішнє (легеневе) дихання, забезпечує надходження кисню з навколишнього середовища в організм і виведення вуглекислого газу.

Спірографія - методика, що дозволяє оцінити при потребі недостатність зовнішнього дихання. Визначають дихальний об’єм, резервний об’єм, додатковий об’єм, життєву ємкість легень, хвилинний об’єм дихання, ефективну життєву ємкість легень.

Загальні дані про легеневі об'єми

Грудна клітка, що визначає межі можливого розширення легень, може знаходитися в чотирьох основних положеннях, які і визначають основні об'єми повітря в легенів.

1. В період спокійного дихання глибина дихання визначається об'ємом вдихуваного повітря, що видихається. Кількість вдихуваного повітря, що видихається, при нормальному вдиху і видиху називається дихальним об'ємом (ДО) ( у нормі 400-600 мл; тобто 18% ЖЄЛ ).

2. При максимальному вдиху в легені вводиться додатковий об'єм повітря - резервний об'єм вдиху (Ровд), а при максимально можливому видиху визначається резервний об'єм видиху (Ровид). 3

3. Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) - це повітря, яке людина в змозі видихнути після максимального вдиху. ЖЄЛ= Ровд + ДО + Ровид

4. Після максимального видиху в легенях залишається певна кількість повітря - залишковий об'єм легенів (ЗОЛ).

5. Загальна ємкість легенів (ЗЄЛ) включає ЖЄЛ і ЗОЛ тобто є максимальною ємністю легень.

6. ЗОЛ + Ровид = функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ), тобто це об'єм, який займають легені в кінці спокійного видиху.