9. Схема послідовного обстеження хворого.

Розпитування (interrogatio). Опитування проводять у такій послідовності: загальні відомості про хворого, скарги хворого та їх деталізація, історія розвитку захворювання, розпитування за системами органів, історія життя.

Загальні відомості про хворого (prefatio). Важливо знати вік пацієнта. Одна і та ж скарга хворого може бути ознакою різних захворювань, залежно від віку пацієнта. Від віку також може залежати перебіг захворювання. Є професійні захворювання (антракоз, силікоз, вібраційна хвороба), як наслідок впливу шкідливих професійних факторів, чи геобіохімічних особливостей місцевості (ендемічний зоб при нестачі йоду, флюороз при надлишку фтору). Тому важливо з’ясувати професію, місце роботи, місце проживання хворого.

Стать пацієнта також має певне діагностичне значення

10. Назвіть і охарактеризуйте види положення хворого.

Якщо хворий лежачий, то звертають увагу на його положення в ліжку, яке може бути активним, пасивним чи вимушеним.

Активним називається таке положення в ліжку, коли хворий у змозі його змінити, обслужити себе (поправити ковдру, сісти в ліжку).

Перебуваючи у пасивному положенні хворий нерухомий, не може самостійно змінити прийняту позу (яка найчастіше визначається дією законів тяжіння) навіть, якщо вона незручна: голова глибоко втиснена в подушки або сповзла з них, кінцівки безсило звисають. Найчастіше це є ознакою розладів свідомості, лихоманки, або виявляється у знесилених болем хворих. Пасивне положення хворого - ознакою тяжкого стану його.

Вимушене положення хворий займає для полегшення страждань (задишки, болю). Вимушене положення хворого може бути настільки специфічне, що з першого погляду дозволяє діагностувати характер патології. Хворий під час приступу бронхіальної астми фіксує м¢язи плечового поясу, опираючись долонями на підвіконня, стіл, чи власні коліна, нахиляючи тіло вперед.

11. Яка оптимальна маса тіла людини? Як оцінити співвідношення маси тіла і росту?

Для визначення нормальної маси тіла зазвичай користуються формулою Полемо Брока: ідеальна вага в кілограмах рівна зросту людини в сантиметрах – мінус 100. Перевищення маси на 10—30 відсотків відповідає першому ступеню ожиріння, на 30—50 відсотків — другому; на 50—100 відсотків — третьому.

Останнім часом все частіше використовують інший показник оптимальності маси тіла — індекс маси тіла (ІМТ).

Щоб визначити ІМТ, потрібно масу тіла в кілограмах поділити на зріст у квадраті, виражений в метрах (наприклад, якщо вага 80 кг., а зріст 185 см., то будемо мати: 1,85х1,85=3,42; 80/3,42=23,40). Якщо значення, що вийшло, потрапляє в діапазон 18,5—25, то вага в нормі; від 25 до 30 — надмірна вага; понад 30 — ожиріння. Значення ІМТ нижче 18,5 відповідає дефіциту маси тіла.

Медичне значення ІМТ полягає в тому, що його величина більше 25-30 прямо корелює з ризиком смертності від хронічних неінфекційних захворювань, в розвитку яких грають роль надлишкова маса тіла та ожиріння.

12. Типи конституції людини, ознаки астенічної, гіперстенічної конституції.

Астенічний тип — високий (рідше середній) зріст, видовжена грудна клітка з гострим підгруднинним кутом, довга шия, вузькі плечі, відносно довгі кінцівки, ніжна тонка бліда шкіра, слабко розвинута підшкірна клітковина. Серце невеликих розмірів, легені видовжені, кишки короткі, тиск крові знижений; переважають процеси дисиміляції.

Гіперстенічний (пікнічний) тип — риси в цілому прямо протилежні попередньому: зріст середній або нижчий за середній, тіло масивне, багате жировідкладення (схильність до повноти), порівняно короткі кінцівки, короткі грудна клітка й шия, великий живіт, велике серце, довгі кишки, схильність до підвищеного тиску; переважають процеси асиміляції.

Нормостенічному типу властива пропорційна гармонійна будова тіла, добре розвинуті у більшості випадків кісткова і м'язова тканини. Вважається, що нормостенічний тип займає середнє положення між астенічним і гіперстенічним типами.

За сучасними поглядами, типи конституції людини — це типи груп людей, які мають комплекс більш-менш однакових спадкових і набутих протягом індивідуального життя ознак (морфологічних, фізіологічних, біохімічних, психічних), які зумовлюють особливості життєдіяльності та реактивності організму.