73. Виразкова хвороба, її діагностика.

Виразкова хвороба – загальне хронічно-рецидивуюче захворювання із схильністю до прогресування, з поліциклічним перебігом, характерними особливостями якого є сезонні загострення, що супроводжуються виникненням виразкового дефекту в слизовій оболонці шлунку або дванадцятипалої кишки, та розвитком ускладнень, що загрожують життю хворого. (І.І. Дегтярьова, Н.В. Харченко, 1996 р.).

Helikobakter pylori спричиняє 95% - дуоденальних виразок, 90% - немедикаментозних виразок шлунку. Ерадикація Helikobakter pylori не тільки призводить до загоєння виразок, але й попереджує їх рецидив.

Діагностика при неускладненій виразковій хворобі:

•         Заг. ан. крові (тенденція до збільшення гемоглобіну та еритроцитів, тенденція до сповільнення ШОЕ)

•         Дослідження секреторної функції шлунка (секреторна функція підвищена, особливо при дуоденальній виразці)

•         Аналіз калу на скриту кров

•         Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС)

•         Рентген шлунково-кишкового тракту

Ознаками загострення виразкової хвороби за даними рентгенологічного дослідження шлунку та 12-палої кишки є симптом «ніші» (обмежений виступ на контурі шлунка або 12-палої кишки у місці виразки).

Методи діагностики Helikobakter pylori

•         13 С-сечовинний дихальний тест (СДТ) - “Золотий стандарт” діагностики активної інфекції H.рylori. Чутливість та специфічність близько 100 %.

•         ГАСТРОПАНЕЛЬ (GastroPanel) в сироватці крові визначаються: рівень песиногену, гастрину-17 та вміст антитіл до H. Pylori. Цей тест базується на імуноферментній технології.

•         ШВИДКИЙ УРЕАЗНИЙ ТЕСТ – СLO-тест. Тест позитивний при наявності активної інфекції. Чутливість та специфічність тесту більше 90 %.

13 С-сечовинний дихальний тест (СДТ)

H.рylori виробляє уреазу, котра розщеплює сечовину шлунка до аміаку та вуглекислого газу. Пацієнт приймає сечовину мічену ізотопом 13С, внаслідок чого виробляється 13С-вуглекислий газ, котрий всмоктується в кров, а потім виділяється через легені. При порівняльному аналізі двох дихальних проб (І – до прийому міченої сечовини, ІІ – через 30 хв після прийому) оцінюють різницю в концентрації 13СО2, за якою проводиться висновок про наявність у пацієнта H.рylori. Пацієнт робить видих в мішок. Після цього випиває 200 мл апельсинового соку, в котрому розчинено 75 мг 13С-сечовини. Через 30 хв робить повторний видих в мішок. Після цього оцінюють результати.

ШВИДКИЙ УРЕАЗНИЙ ТЕСТ – СLO-тест

Предметом дослідження є біоптати слизової оболонки гастродуоденальної зони (5-7), котрі кладуться в пробірки з певними середовищами та індикатором.

Серологічний метод

Первинний скринінг. В сироватці крові інфікованих хворих виробляються а/т (Ig G, Ig A) черз 3-4 тижні після інфікування. Пам’ятати, що після елімінації Нр – а/т циркулюють 6-8 місяців, у 30% - хибні результати

74. Типові скарги при виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки.

Клініка виразкової хвороби - ПРОВІДНІ СИНДРОМИ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ

•         Больовий синдром

•         Диспепсичний синдром: шлункової диспепсії, кишкової диспепсії

•         Астеновегетативний синдром

Провідні характеристики больового  синдрому в залежності від локалізації:

•         в епігастрії

•         в епігастрії справа від серединної лінії

•         в епігастрії  зліва від серединної лінії

•         атипова локалізація

Провідні характеристики больового  синдрому в залежності від часу виникнення болю - за відношенням до часу прийому їжі:

•         ранній

•         пізній

•         нічний

•         “голодний”

За характером біль може бути:

•         незначної інтенсивності

•         тупий

•         інтенсивний

•         ниючий

•         ріжучий

•         переймоподібний

При виразці шлунка локалізація болю в епігастральній ділянці. При виразці 12-палої кишки - пілородуоденальній зоні (справа від середньої лінії на 5-7 см вище пупка).

Больовий синдром при локалізації виразок у тілі та кардіальному відділі шлунка – ранній біль (через 0,5-1 год після їжі), припиняється після опорожнення шлунка (1,5-2 год); при локалізації у пілоричному відділі шлунка – пізній, через 1,5 – 2 год, нічний, голодний.

Синдром шлункової диспепсії проявляється печією, відрижкою кислим, нудотою (рідко), блювотою (рідше) – виникає на висоті болю, без попередньої нудоти, приносить полегшення. Для кишкової диспепсії є характерними закрепи, зумовлені дискінезією товстої кишки.

При фізикальному обстеженні можна визначити симптом Менделя (перкуторний біль у місці проекції виразки). При пальпації - локальна м’язова напруженість.

75. Клінічні симптоми, дані лабораторних і інструментальних досліджень при виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки .

Гастрит – запальний процес слизової оболонки шлунка. Дуоденіт – запалення слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Гастродуоденіт – запальне захворювання слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Гастрит (гастродуоденіт) може бути гострим та хронічним. Гострий гастрит виникає після отруєння кислотами, лугами, побутовими хімікатами, алкоголем, значного обсіменіння слизової оболонки шлунка (СОШ) Helicobacter pylori.

Клінічні прояви захворювання залежать від варіанту гострого гастриту. Для клінічної картини гострого гастриту найбільш характерними є відчуття важкості в епігастрії або болей в ділянці шлунка. Досить часто він супроводжується нудотою, блювотою шлунковим вмістом з домішками слизу, жовчі.

Об’єктивний огляд пацієнтів дозволяє виявити обкладений білим нашаруванням язик, вздуття живота, пальпаторну болючість в епігастрії різного ступеня вираженості.

Діагноз гострого гастриту виставляють на основі ендоскопіного дослідження шлунка та дванадцятипалої кишки.

Клінічні прояви захворювання залежать від варіанту гострого гастриту.

Хронічний гастрит (ХГ)–хронічний запально-дистрофічний процес в слизовій оболонці шлунка, що характеризується збільшенням її круглоклітинної інфільтрації, порушенням фізіологічної регенерації  епітелію і зменшенням кількості залозистих клітин та заміщенням їх сполучною тканиною або перебудовою по тонко- чи товстокишечному типу з розладами секреторної, моторної і інкреторної його функції.

Хронічний гастрит поділяють на: гастрит типу В, гастрит типу А, гастрит типу С та особливі форми гастриту.

Провідні синдроми при хронічному гастриті:

·        Шлункової диспепсії

·        Кишкової диспепсії

·        Астеноневротичний

·        Больовий

Хронічний гастрит ще поділяють в залежності від ступеня кислотності шлункового вмісту на: гастрит з підвищеною кислотоутворючою функцією шлунка, гастрит з пониженою кислотоутворючою функцією шлунка, гастрит з нормальною кислотоутворючою функцією шлунка. Цю функцію встановлюють за допомогою комп’ютерної інтрагастральної рН-метрії шлункового вмісту.

Для клінічної картини хронічного гастриту із секреторною недостатністю є характерними:

•         порушенням апетиту

•         неприємний присмак у роті

•         нудота

•         відчуття повноти і розпирання в епігастрії

•         відрижку повітрям

•         схильність до проносів

Для клінічної картини хронічного гастриту із підвищеною секреторною функцією є характерними:

•         тупі, ниючі болі в епігастрії, що виникають через 15-20 хв. після прийому їжі

•         відрижка кислим

•         печія

•         закрепи

Підтвердження діагнозу гастриту можна отримати за допомогою таких методів:

•         ЕГДС із прицільною біопсією

•         інтрагастральна рН-метрія

•         рентгеноскопія шлунка

Важливим також, при гастритах, є обстеження пацієнтів на наявність Helikobakter pylori.