52. Нормальні показники ат на верхніх і нижніх кінцівках.

У нормі систолічний АТ на нижніх кінцівках приблизно на 20 мм рт. ст. вищий, ніж на верхніх, і коливається в межах 140-160 мм рт. ст. Асиметрія систолічного АТ на верхніх кінцівках найчастіше свідчить про порушення прохідності по одній з гілок дуги аорти (підключичної артерії, брахіоцефального стовбура) або плечової артерії. Симетричне зниження систолічного АТ на обох нижніх кінцівках в більшості випадків зумовлене порушенням прохідності по черевній аорті. Асиметричне зниження систолічного АТ на одній з нижніх кінцівок свідчить про відповідне одностороннє ураження клубової або стегнової артерії

53. Задишка, її види.

ЗАДИШКА — скрута дихання, що характеризується порушенням ритму і сили дихальних рухів. Задишка є захисно-фізіологічним пристосуванням, за допомогою якого заповнюється недолік кисню і виділяється надлишок вуглекислоти, що накопичився. При задишці змінюються частота і глибина дихання. Розрізняють прискорене і уреженное, поверхневе і поглиблене дихання. У здорової людини задишка може виникати при великому фізичному навантаженні.

Сердечна задишка виникає при сердечній недостатності спочатку у зв'язку з фізичною напругою і їдою, а потім і у спокої. Найчастіше зустрічається у хворих з пороками серця і кардіосклерозом.

Легенева задишка виникає при різних порушеннях діяльності дихального апарату, при дії на слизисту оболонку дихальних доріг ОВ. Найчастіше зустрічається при пневмонії, емфіземі легенів, плевритах, емболії легеневої артерії. Розрізняють задишку інспіраторну і експіраторну, Інспіраторна задишка характеризується затяжним вдихом і виникає при рефлекторному спазмі голосової щілини, сердечній астмі. Експіраторна задишка (утруднений видих) виникає при звуженні просвіту дрібних бронхів і бронхіол унаслідок спазму бронхіальної мускулатури (при бронхіальній астмі).

Серцево-легенева (змішана) задишка зустрічається при важких формах бронхіальної астми і емфіземі легенів унаслідок склеротичних змін в системі легеневої артерії, гіпертрофії правого шлуночку і порушення гемодинаміки.

Церебральна задишка виникає у зв'язку з роздратуванням дихального центру при органічних ураженнях головного мозку (травми черепа, пухлини, крововиливу і т. д.). Гематогенна задишка є наслідком зміни хімізму крові (діабетична кома, уремія) у зв'язку з накопиченням в крові кислих продуктів обміну речовин, а також спостерігається при недокрів'ї. Незрідка задишка переходить в напад задухи, який значно обтяжує стан хворого і вимагає термінової допомоги.

54. Основні зубці, сегменти і інтервали екг

Сегмент – відстань між двома зубцями.

       Інтервал – сукупність зубця та сегмента.

Для характеристики відносної амплітуди зубців Q, R, S використовують літери q, r, s для позначення зубців з малою амплітудою. Амплітуду зубців вимірюють в мілівольтах (мВ). 1 мВ відповідає відхиленню на 1 см. Ширину зубців і тривалість інтервалів вимірюють у секундах. При швидкості стрічки 50 мм/с 1 мм відповідає 0,02 с, а при швидкості 25 мм/с - 0,04 с. Ширину зубців та тривалість інтервалів оцінюють за тим відведенням, де параметри мають найбільшу величину.

Зубець Р

Зубець P відповідає деполяризації передсердь (макс 0,12 сек)

Інтервал P-Q

Комплекс

Ш луночковий комплекс QRS (макс 0,10 сек, але у 21 % населення діагностується розширення комплексу до 0,12 сек, яке не вважається патологією)складається з трьох окремих зубців Q, R, S і відображає розповсюдження збудження тканиною шлуночків.

Q — перший негативне відхилення від ізоелектричної лінії

R — перший позитивне відхилення

S — негативне відхилення після R зубця

Сегмент S-T

Зубець Т — хвиля реполяризації шлуночків

Відведення ЕКГ — проекція вектора Ейнтховена (інтегральний електричний вектор серця) на певну вісь. За наявністю патологічних змін у тому чи іншому відведенні (або у декількох відведеннях) можна робити висновокрді.

55. Інтерпретація нормальної ЕКГ. Визначення напряму електричної осі серця.

Електрокардіографія — метод графічної реєстрації електрич­них явищ, які виникають у серці під час його діяльності. Скоро­ченню серця передує його збудження, під час якого змінюються фізико-хімічні властивості клітинних мембран, склад іонів міжклітинної та клітинної рідини, що супроводжується виник­ненням електричного струму.

Зміни різниці потенціалів на поверхні тіла людини, які ви­никають під час роботи серця, записуються за допомогою різних систем відведень електрокардіограми (ЕКГ).

Наразі у клінічній практиці найчастіше використовують 12 відведень ЕКГ, запис яких є обов'язковим під час ЕКГ-обсте-ження хворого: три стандартні — І, II, III, три підсилені від кінцівок — aVR, aVL, aVF та шість грудних (відведення за Вільсоном) — V₁, V₂, V₃, V₄, V₅, V₆ (мал. 34).

Стандартні відведення від кінцівок:

I — ліва рука (+), права рука (-);

II — ліва нога (+), права рука (—);

III — ліва нога (+), ліва рука (-). Підсилені однополюсні відведення від кінцівок: aVR — підсилене відведення від правої руки; aVL — підсилене відведення від лівої руки; aVF — підсилене відведення від лівої ноги. Грудні однополюсні відведення (F.N.Wilson, 1934):

V₁ — активний електрод, розташований у четвертому міжребер'ї по правому краю груднини;

V₂ — четверте міжребер'я по лівому краю груднини; V₃ — IV ребро по лівій пригруднинній лінії;

V₄, — п'яте міжребер'я по лівій середньоключичній лінії;

V₅ — п'яте міжребер'я по лівій передній пахвовій лінії;

V₆ — п'яте міжребер'я по лівій середній пахвовій лінії.

Оцінка функції провідності здійснюється шляхом визна­чення тривалості зубця Р, інтервалу P-Q, комплексів QRS, на­явності блокад серця тощо.

Визначення спрямування електричної осі серця Існують такі варіанти спрямування електричної осі серця:

— нормальне спрямування, коли кут а складає від +30 до +69°;

— вертикальне спрямування — кут а від +70 до +90";

— горизонтальне спрямування — кут а від +29 до 0°;

— значне відхилення осі вправо — кут α≥ +120°;

— значне відхилення осі вліво — кут α ≤ -30°.

Нормальне, горизонтальне та вертикальне положення елект­ричної осі серця зустрічаються як у здорових людей, так і у хворих із гіпертрофією шлуночків.

Якщо електрична вісь відхилена вліво (кут менше ніж 0⁰) або вправо (кут а більше ніж +90⁰), це свідчить про патологію серця.

Кут α визначають графічним методом, а також шляхом ви­рахування алгебраїчної суми амплітуд зубців комплексу QRS у двох відведеннях від кінцівок, використовуючи при цьому таб­лиці, які є у відомих посібниках.

Спрямування електричної осі серця досліджується візуаль­но. Цим простим Гдоступним методом часто користуються на практиці. За нормального розташування електричної осі серця R_ІІ≥R_I,≥R_ІІІ, у відведеннях III, aVL зубці R і S дорівнюють один одному (нормограма).

У разі горизонтальної осі серця R₁≥ R_ІІ,≥R_ІІІ, глибокий зубець S у III відведенні (лівограма).

Вертикальна вісь серця характеризується R_ІІІ≥R_ІІ,≥R_І, глибо­ким зубцем S у І відведенні та в aVL (правограма).

Лівограма — одна з ознак гіпертрофії лівого шлуночка, а правограма — правого шлуночка.