Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Відповіді на екзаменаційн білети з медицини 3 к...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
397.45 Кб
Скачать

50. Нормальний ат, його зміни, поняття про гіпертензію і гіпотензію.

Нормальний систолічний артеріальний тиск хитається у межах 100-139 мм рт. ст., діастолічний - 60-89 мм рт. ст. Різниця між систолічним та діастолічним тиском (пульсовий тиск) складає 40-50 мм рт. ст.

Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем АТ (мм рт.ст.) ВООЗ/МТГ, 1999: серед осіб з АГ нерідко виділяють особливу групу хворих з пограничною АГ, у яких рівень АТ коливається в так званій «пограничній зоні»: 140-159 (САТ) і 90-94 мм рт. ст. (ДАТ). До цієї групи зазвичай відносять порівняно молодих хворих з високим ризиком виникнення гіпертонічної хвороби, наприклад пацієнтів з нейроциркуляторною дистонією за гіпертонічним типом.

Артеріальна гіпертензія (АГ) - хронічне захворювання, при якому головною діагностичною ознакою (симптомом) є стійке підвищення гідравлічного тиску у артеріальних судинах великого кола кровообігу. Підвищення артеріального тиску примушує серце працювати з більшим навантаженням через підвищений загальний периферичний судинний опір для забезпечення нормальної циркуляції крові у кровоносних судинах великого кола кровообігу. Для вимірювання артеріального тиску використовують два показники: систолічного та діастолічного тиску, залежно від того, стискається серцевий м'яз між ударами (систола) чи розслабляється (діастола). Нормальний кров'яний тиск у стані спокою знаходиться в межах 100-139 мм рт.ст. систолічного тиску (верхнє значення) і 60-89 мм рт.ст. діастолічного тиску (нижнє значення). Високий кров'яний тиск наявний, якщо він постійно перебуває на рівні 140/90  мм рт.ст. або вище

Артеріальна гіпотонія  або гіпотонія — зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску нижче нормального рівня. Ізольоване зниження діастолічного тиску, наприклад при недостатності півмісяцевих клапанів аорти або при тиреотоксикозі, не прийнято називати артеріальною гіпотонією. Зниження артеріального тиску тільки на одній руці (як, наприклад, при хворобі Такаясу) також не слід відносити до артеріальної гіпотонії, так як остання передбачає загальне зниження артеріального тиску, точніше — зниження центрального артеріального тиску.

51. Синдром артеріальної гіпертензії, його діагностика.

Артеріальна гіпертензія (АГ) - хронічне захворювання, при якому головною діагностичною ознакою (симптомом) є стійке підвищення гідравлічного тиску у артеріальних судинах великого кола кровообігу. Підвищення артеріального тиску примушує серце працювати з більшим навантаженням через підвищений загальний периферичний судинний опір для забезпечення нормальної циркуляції крові у кровоносних судинах великого кола кровообігу. Для вимірювання артеріального тиску використовують два показники: систолічного та діастолічного тиску, залежно від того, стискається серцевий м'яз між ударами (систола) чи розслабляється (діастола). Нормальний кров'яний тиск у стані спокою знаходиться в межах 100-139 мм рт.ст. систолічного тиску (верхнє значення) і 60-89 мм рт.ст. діастолічного тиску (нижнє значення). Високий кров'яний тиск наявний, якщо він постійно перебуває на рівні 140/90  мм рт.ст. або вище. АГ класифікується як первинна (ессенціальна) артеріальна гіпертензіяабо вторинна артеріальна гіпертензія. Вторинна АГ також називається симптоматична артеріальна гіпертензія, чим підкреслюється її вторинність по відношенню до інших захворювань та станів.

Гіпертонія діагностується, коли у пацієнта постійно високий кров'яний тиск. Для стандартного діагностування необхідно зробити три окремі вимірювання сфігмоманометром з інтервалами в один місяць. Первісна оцінка хворих на гіпертонію включає в себе повний аналіз анамнезу тамедичний огляд. За наявності 24-годинних моніторів артеріального тиску в амбулаторних умовах та домашніх вимірювачів артеріального тиску, необхідність уникнення неправильного діагностування пацієнтів з гіпертонією "білого халата" призвела до зміни протоколів. У Великобританії поточною рекомендованою практикою є подальше спостереження після одного єдиного підвищеного показника тиску, виміряного у клініці, шляхом вимірювання тиску в амбулаторних умовах. Подальше спостереження також може бути проведене шляхом відстеження артеріального тиску протягом семи днів у домашніх умовах, але таке спостереження вважається менш вдалим варіантом.

Одразу після встановлення діагнозу гіпертонії лікарі намагаються визначити причину на основі факторів ризику та інших симптомів, якщо вони присутні. Вторинна гіпертонія частіше зустрічається у дітей предподросткового віку й у більшості випадків викликана нирковою недостатністю. Первинна або ессенціальна гіпертонія частіше зустрічається у підлітків і має декілька факторів ризику, включаючи ожиріння і сімейний анамнез гіпертонії. Також можуть бути зроблені лабораторні аналізи, щоб виявити можливі причини вторинної гіпертонії й визначити, чи не завдала гіпертонія шкоди серцю, очам і ниркам. Проводяться додаткові аналізи на діабет та високий рівень холестерину, тому що ці стани здоров'я є факторами ризику для розвитку хвороби серця і, можливо, потребують лікування.

Креатинін сироватки крові вимірюється для оцінки на наявність захворювання нирок, яке може бути причиною або результатом гіпертонії. Креатинін сироватки сам по собі може переоцінити швидкість клубочкової фільтрації. Останні рекомендації підтримують використання прогнозних рівнянь, таких як формула Модифікації дієти при захворюваннях нирок(MDRD) для оцінки швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ). ШКФ може також надати вихідний показник функції нирок, що може бути використаний для відстеження побічних ефектів деяких антигіпертензивних препаратів на функцію нирок. Аналіз зразків сечі на білки також використовується в якості додаткового індикатора захворювання нирок. Електрокардіограма(ЕКГ) проводиться для виявлення свідчень того, що серце знаходиться під напругою від високого кров'яного тиску. Вона також може показати потовщення серцевого м'яза (гіпертрофію лівого шлуночка) або те, чи зазнало серце незначних порушень, таких як безсимптомний серцевий напад. Рентген грудної клітини або ехокардіограма можуть бути виконані для виявлення ознак розширення серця або пошкодження серця.