36. Огляд і пальпація ділянки серця.

Огляд

При огляді пацієнтів із серцевою патологією можна відмітити синюшне забарвлення шкіри (ціаноз), зумовлене підвищенням у крові вмісту відновленого гемоглобіну внаслідок надмірного поглинання кисню тканинами під час сповільнення кровоплину (недостатність кровообігу). Акроціаноз – ціаноз у найвіддаленіших від серця ділянках (кінчики пальців, губи, кінчик носа), теж притаманний серцевим хворим. На відміну, центральний ціаноз виникає при захворюваннях легень.

У пацієнтів із серцевою патологією при огляді можна побачити наступні моменти: блідість шкіри (аортальні вади серця), набряки, пальці у вигляді “барабанних паличок”, серцевий горб.

У худощавих людей добре видимим є верхівковий поштовх. Верхівковий поштовх – це ритмічне випинання обмеженої ділянки грудної клітки в ділянці верхівки серця, пов’язане з серцевими скороченнями. Під час систоли, ділянка грудної клітки випинається (коли втягується - від’ємний поштовх).

Пальпація

У хворих із захворюваннями серця доступними для пальпації є: верхівковий поштовх, тремтіння грудної клітки, пульсація в ділянці серця та навколо неї. Верхівковий поштовх в нормі локалізований у V міжребер’ї, на 1-1,5 см досередини від лівої серединно-ключичної лінії.

Властивості верхівкового поштовху:

-         ширина

-         площа, спричиненої ним пульсації грудної стінки (діаметр в нормі 1,5-2 см);

-         висота – величина коливань грудної стінки в ділянці верхівки;

-         сила - визначається тиском, який верхівковий поштовх чинить на пальпуючі пальці;

-         резистентність – величина тиску, який необхідно застосувати пальпуючим пальцем, щоб подолати верхівковий поштовх.

37. Інструментальні методи обстеження в кардіології, їх практичне значення.

Непрямий аускультативний метод Короткова – вимірювання артеріального тиску за допомогою сфігмоманометра (пружинний манометр, гумова манжетка, балон для нагнітання повітря). Нормальний артеріальний тиск: систолічний 100-139 мм рт ст, діастолічний - 60-89 мм рт ст.

Інструментальні методи дослідження серцево-судинної системи

-         Електрокардіографія (ЕКГ), тривалий моніторинг ЕКГ (голтерівське моніторування).

-         Ехокардіографія.

-         Рентгенологічне дослідження серця.

ЕКГ - це графічна реєстрація біопотенціалів, працюючого серця, з поверхні тіла. Під час збудження кардіоміоцита (фаза деполяризації мембрани) на зовнішній поверхні тіла виникає від’ємний потенціал. Між збудженою частиною міокарда і ділянкою, що перебуває в спокої з’являється різниця потенціалів, яка фіксується гальванометром (у вигляді зубців). Відведення - 2 точки, між якими реєструється різниця потенціалів.

Ехокардіографія - метод дослідження структур серця, який ґрунтується на реєстрації відбитого від цих структур ультразвукового (УЗ) сигналу.

Існує декілька способів ехокардіографії:

М-спосіб – одномірний (ультразвук проходить, відбивається, реєструється лише вздовж однієї лінії свого ходу).

В-спосіб – двомірне (зображення структур серця під час лінійного переміщення УЗ датчика по поверхні грудної клітки).

Рентгенологічне дослідження серця

Під час рентгенологічного дослідження серця, потрібно застосовувати дослідження серця в 3-ох проекціях:

Пряма проекція – обличчя до екрана, спиною до трубки.

Перша коса – під кутом 45º до екрана, правим плечем вперед.

Друга коса – під кутом 45 º до екрана, лівим плечем вперед.