26. Інноваційна діяльність професійних освітніх закладів

До інноваційних закладів освіти прийнято відносити ті, у яких педагогічний та учнівський колективи експериментують, апробують чи впроваджують нові педагогічні системи, ідеї, теорії, методики та технології. За характером сприйнятливості інноваційних освітніх змін загальноосвітні заклади поділяють на такі категорії: реактивні, активні, активно-адаптовані, часткові, системні.

Реактивні - важко сприйнятливі до інноваційних змін, реагують на них під тиском обставин.

Активні - прагнуть до змін, уміють їх прогнозувати в межах свого навчального закладу.

Активно-адаптовані - орієнтуються лише на часткові зміни, що у гірших випадках може породжувати неузгодженість нововведень на різних ступенях освіти.

Часткові - заклади, які не орієнтуються на загальний позитивний результат, оскільки звертається увага на окремі сторони педагогічного процесу (наприклад, інновації лише в певній групі класів).

Системні - загальноосвітні заклади, в яких нововведення розраховані на загальносистемний позитивний результат.

Такий розподіл загальноосвітніх закладів засвідчує, що інноваційною педагогічною діяльністю у ньому можуть бути охоплені, в одних випадках - окремі педагоги, в других - групи вчителів, у третіх - увесь педагогічний колектив. Інноваційна спрямованість роботи кожного вчителя визначається такими критеріями педагогічних інновацій:

1) новизни (розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, суб'єктивний рівні новизни);

2) оптимальності (передбачає досягнення високих результатів за умови найменших витрат часу та засобів);

3) результативності та ефективності (враховує стабільність позитивних результатів педагогічної діяльності);

4) можливості творчого застосування у масовому досвіді (придатність апробованого досвіду для впровадження у педагогічну практику). Кожний член педагогічного колективу в процесі інноваційної діяльності може виступати як автор, дослідник, користувач нових педагогічних ідей, теорій, концепцій, методик і технологій. Управління інноваційним процесом вимагає від адміністрації навчального закладу аналізу та оцінки введених учителями педагогічних інновацій; створення умов для їхньої успішної реалізації; відбору та застосування на практиці новаторського досвіду колег, а також нових ідей, методик та технологій, запропонованих педагогічною наукою.

У перебігу інноваційних процесів визначено кілька законів (Див.: Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инновации: Опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. - М., 1991):

1) закон незворотної дестабілізації педагогічного середовища (під впливом внесених у педагогічне середовище незворотних змін попередньо функціонуюча цілісна система починає руйнуватися і потребує певного часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої);

2) закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу (передбачає обов'язкову реалізацію будь-якого інноваційного процесу за умови, коли в його основі лежить педагогічне відкриття);

3) закон стереотипізації педагогічних інновацій (засвідчує, що будь-яка інновація з часом перетворюється у звичні поняття та дії і стає стереотипною).

Ці закони зумовлюють і певні етапи функціонування інновацій, про які в широкому розумінні цього слова образно сказав відомий американський філософ і психолог Вільям Джеймс: "Будь-яка доктрина проходить три етапи: спочатку її атакують, оголошують абсурдною, потім допускають, що вона, очевидно, справедлива, але не значима. Визнають, зрештою, її істинну важливість, і тоді її противники борються за честь її відкриття".