27. Проаналізуйте антиукраїнську діяльність царату в хіх ст. Та розкрийте причини такої політики. Покажіть її наслідки для української культури.

Східна Україна, яка знаходилася під владою російської монархії, охоплювала землі лівобережної, слобідської, правобережної України та регіони на півдні. Протягом 19 ст. на цих територіях діяли загальноімперські закони соціально-політичного та економічного розвитку. На них також поширювалась дія російських законів, адміністративно-територіальної системи та діяльність виконавчих органів. Спеціальним едиктом абсолютною владою наділялися генерал-губернатори, які виконували адміністративні та керівні функції.

Царатом було обрано шлях на русифікацію населення східної України. В результаті такої політики російського уряду кількість українців в регіоні на кінець століття знизилася на 80%. Зокрема, національний елемент серед міського населення не перевищував 1/3 від загальної кількості жителів. В результаті інтенсифікації промислового виробництва в цих нещодавно сільськогосподарських землях спостерігалося зміцнення робітничого класу, а також зростання національної буржуазії.

Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.

Кінець XIX — початок XX ст. характеризувався якісними змінами в промисловому розвитку як у Європі37 в цілому, так і в Російській імперії. З розвитком промисловості на території України розвивається містобудування, і міста заселяються робітниками з інших регіонів. Така політика проводилася виключно з метою русифікації. Надзвичайно високий рівень русифікації спостерігався у великих промислових центрах. За переписом 1897 р., в Києві з 244 723 чол. 54,4 відсотка становили росіяни і лише 22,1 відсотка українці, в Одесі частка українського населення ледве досягла 16 відсотків. Такою самою була частка українства в промислових центрах Донбасу та на Півдні України.

Царат переслідував мету захоплення земельного фонду України. Початок експансії російського дворянства належить до часів царювання Катерини II. Саме вона своєю царською милістю щедро заохочувала російське дворянство, даруючи йому в довічне користування українські землі. Із запровадженням кріпосного права це дворянство ставало міцною опорою царизму в Україні.

Добре розуміючи, що основою піднесення національної самосвідомості народу є освіта, царат найбільш активну нищівну політику зосередив саме в цьому напрямі. Навіть якщо зважати на те, що царизм проводив політику насаджування невігластва серед громадянства всієї імперії, то навіть на такому тлі Україна мала вигляд неписьменної нації. Всеросійський перепис 1897 р. засвідчив, що письменних серед росіян було 32,4 відсотка, поляків — 40,6, євреїв — 39, а серед українців — лише 13 відсотків. За такої низької частки письменних серед українства царат продовжував знищувати українську школу та тримав народ у неуцтві й темноті. Цьому було підпорядковане законодавство царату. Так, 18 липня 1863 р. з'явився циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону української мови. Він у категоричній формі стверджує, «що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі». Після валуєвського циркуляра мовні репресії царату посилюються. У 1875 р. створюється комісія, мета якої — припинення українофільської пропаганди, небезпечної для імперії, і видання літератури, а також перевезення в Росію книг українською мовою із-за кордону. На основі матеріалів комісії в 1876 р38. з'являється Емський указ. Олександра II про заборону ввезення українських книг із-за кордону та друкування нот українською мовою. Для остаточного знищення української мови в 1895 р. було заборонено українські книги для дітей та викладання рідною мовою в початкових школах.