15. Покажіть історію розвитку українського театру та драматургії в хіх ст.

Становлення українського національного мистецтва (театр16, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних груп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репніна, керівництво групою Іваном Котляревським, гра геніального актора Михайла Щепкіна, тоді ще кріпака. Театр діяв у Полтаві у 1818-1821 роках. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марко Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).

Великий знавець української мови, Михайло Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі17 психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.

16. Докажіть, що т. Шевченко відігравав ключову роль у відродженні та розвитку української культури.

Шевченко є основоположником нової української літератури і

родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його

творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для

передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ

століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній

мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській

літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією

повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні

прагнення.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах

критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з

селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і

обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний

ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний

герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті

народу.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане

багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової

літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники

наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло

Грабовський, Леся Українка та ін.

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української

літературної мови. Він установив ту структуру української літературної

туру української літературної

мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто

розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української

мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо18

Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно

злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що

збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з

Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську

мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було

ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю

цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних,

вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала

поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із

скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від

загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй

творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського

слова.

Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до

великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті

великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним.

Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах

України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка

присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими

тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка,

його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям,

бульварам, площам, пароплавам.