21.Які сфери аналізу, що є джерелом інноваційних ідей, виділив п.Друкер. П. Друкер виділяє сім джерел інноваційних ідей:

• несподівана подія для організації або галузі - несподіваний успіх, несподівана невдача, несподівана зовнішня подія;

• неконгруентність - невідповідність між реальністю (яка вона є насправді) і нашими уявленнями про неї (якою вона повинна бути);

• нововведення, засновані на потребі процесу (під потребою процесу слід мати на увазі ті його недоліки й слабкі місця, які можуть і повинні бути усунуті);

• раптові зміни в структурі галузі або ринку;

• демографічні зміни;

• зміни в сприйняттях, настроях і ціннісних установках;

• нові знання (як наукові, так і ненаукові).

На думку П.Друкера, систематичний інноваційний процес полягає у цілеспрямованому й організованому пошуку змін і в систематичному аналізі цих змін як джерела соціальних й економічних нововведень.

Перші чотири джерела інноваційних ідей (області змін) він відносить до внутрішніх, тому що вони перебувають у рамках організації, у межах галузі промисловості або сфери послуг (такі джерела доступні для працюючих у даній організації або в даній галузі).

Останні три джерела належать до зовнішніх, тому що вони мають своє походження поза даною організацією або галуззю. Однак між всіма джерелами немає чітких границь, вони можуть взаємно перетинатися.

При виборі інноваційної ідеї і ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації необхідно з'ясувати такі моменти:

• якщо мова йде про товарну інновацію - чи має той або інший продукт гарні шанси на ринку

• якщо мова йде про будь-який інноваційний проект - одержання реального прибутку (прибуток від проекту повинен бути значно вище, ніж витрати на його реалізацію) і оцінка реального ризику (пов'язаний з проектом ризик повинен перебувати в гранично припустимому співвідношенні із прибутком від його реалізації).

22.Основна мета політики України в галузі державного регулювання.

В умовах сучасного високоінтегрованого господарства роль державного регулювання об'єктивно залишається досить значною. Особливого значення вона набуває в перехідний до ринкової економіки період.

Активізація державного регулювання економіки забезпечується використанням низки основних принципів:

• узгодження короткострокових і перспективних цілей при прийнятті управлінських рішень;

• узгодження фундаментальних і поточних завдань;

• оволодіння механізмами реалізації цілей.

Державне регулювання стає вкрай необхідним з урахуванням тих реалій, в яких відбувається реформування економіки України. До основних із них належать:

• висока зношеність основних фондів, слабке цивільне машинобудування, підвищена ресурсомісткість;

• необхідність розвитку конкуренції, з одного боку, і державного розподілу ресурсів — з другого, у зв'язку з чим актуальним є формування механізму поєднання цих шляхів перерозподілу ресурсів;

• слабкість грошового обігу, який диктує здійснення системи заходів щодо стабілізації і зміцнення гривні, а до їх реалізації — розробка механізму підвищення інвестиційної активності;

• відсутність чіткої соціально-економічної перспективи;

• монополізм, тіньова координація, а інколи і безпосередній контроль економіки мафіозними структурами.

Конкретні функції державного управління досить чітко визначились у процесі практичної їх реалізації розвиненими країнами світу. Як свідчить аналіз відповідного досвіду, держава має забезпечити:

• узгодження інтересів на всіх рівнях: суспільство — регіон — фірма — працівник;

• збалансованість розвитку, структурну переорієнтацію суспільного відтворення;

• включення вітчизняної економіки в міжнародний поділ праці;

• розвиток виробничого потенціалу країни — його якісний стан, темпи нарощування, рівень використання;

• активну цілеспрямовану кредитну, грошову, податкову політику;

• надання фірмам, комерційним структурам інформації про схеми розвитку і розміщення продуктивних сил, довгострокові й середньострокові плани соціально-економіч-ного розвитку країни і її регіонів.

Все це свідчить про те, що держава реалізує свої функції з управління національною економікою, здійснюючи багатоцільову, різноспрямовану діяльність. Отже, потрібна впорядкована система заходів, дій держави, які в сукупності є загальнодержавною макроекономічною політикою.