21. Сутність і структура економічного циклу.

Економічний цикл — період, протягом якого економіка проходить шлях від одного спаду або піднесення до іншого спаду або піднесення на умовах збереження загальної тенденції до зростання.

Окремі економічні цикли істотно різняться між собою. Проте, незважаючи на відмінності, всі вони мають однакову структуру і складаються з чотирьох фаз:

1) пік (вершина) — в цій фазі циклу в економіці досягається повне використання наявних ресурсів і тому виробництво працює на повну або майже повну потужність, а ціни, як правило, зростають;

2) спад (рецесія) — обсяги валового ВВП, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибуток знижуються, а безробіття зростає;

3) дно — характеризується припиненням падіння макроекономічних показників, оскільки вони досягли найнижчого рівня, перегрупуванням підприємств, що вижили під час спаду, і створенням бази для нового відродження;

4) піднесення ‑ обсяг виробництва відновлюється до рівня, що передував фазі спаду, а потім продовжує збільшуватися, зростає рівень використання наявних виробничих потужностей та вводяться нові потужності, оптимізується рівень безробіття, а зростання цін набуває помірних темпів, відновлюється попит на інвестиції, зростають ціни і прибуток. В економічних агентів виникають впевненість і бажання нарощувати виробництво, що виштовхує економіку у фазу пік.

Усі теорії економічних циклів можна об’єднати за двома напрямами: одні теорії пояснюють циклічні коливання в економіці зовнішніми чинниками — вбачають причини циклічних коливань в імпульсах, які породжуються за межами екон. системи (війни, революції, політичні збурення, демографічні вибухи, відкриття нових родовищ корисних копалин, великомасштабні науково-технічні нововведення тощо), інші пояснюють внутрішніми чинниками — причини економічних циклів випливають зсередини самої економічної системи (нераціональна монетарна політика, нестабільність інвестицій, негнучкість цін і заробітної плати, коливання в продуктивності праці тощо).

Серед усієї сукупності теорій економічних коливань можна виділити найважливіші. Так, інноваційні теорії пов’язують економічні цикли з великими і нерегулярними технічними нововведеннями. Монетаристська теорія називає головною причиною економічних коливань нестабільні темпи грошової емісії. Згідно з моделлю мультиплікатора-акселератора економічні цикли спричинюються певними співвідношеннями між мультиплікатором та акселератором. Теорія рівноважного ділового циклу пояснює циклічні коливання помилковим сприйняттям економічними суб’єк­тами динаміки цін і заробітної плати, що спонукає їх до помилкових рішень. За теорією реального економічного циклу, причиною економічних коливань є технологічні шоки.

22. Роль держави у змішаній економіці.

Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки є велика роль держави як суб'єкта економічної діяльності. Економічна роль держави визначається через велику кількість завдань і цілей, які стоять перед нею, це насамперед:

- досягнення повної зайнятості;

- подолання інфляції;

- забезпечення сталих темпів економічного зростання;

- забезпечення справедливого розподілу доходів;

- досягнення нульового сальдо платіжного балансу.

Для досягнення зазначених та інших макроекономічних цілей держава має виконувати організаційну функцію, що передбачає здійснення певних заходів, серед яких необхідно назвати такі:

- інституціонально-правове забезпечення функціонування ринку;

- організація грошового обігу та надання інших суспільних благ;

- розвиток ринкової інфраструктури;

- організація системи соціального захисту.

Державне макроекономічне регулювання - це дії держави, націлені на досягнення такої комбінації макроекономічних показників (випуску, рівня цін, платіжного балансу), які забезпечують повну зайнятість.

При цьому уряд має у своєму розпорядженні значну кількість інструментів регулювання сукупного попиту та інструментів регулювання сукупної пропозиції. Зазначені інструменти є одночасно інструментами економічної політики, у межах якої і здійснюється державне макроекономічне регулювання.

Регулювання сукупного попиту вважається найбільш ефективним напрямком макроекономічного регулювання і передбачає використання таких інструментів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, як зміна грошової маси, відсоткової ставки, державних видатків, ставки оподаткування тощо.