Питання 9: Український фольклор як джерело стилістики мови.

У сфері фольклору стилістика української мови досліджує мовне вираження жанрів народної творчості (тематичне розмаїт­тя лексики і фразеології, варіантність форм, специфіку синтак­сичної організації жанрів, структуру тексту). До характерних мовних явищ фольклору належить фонетична, лексична й гра­матична варіантність. Тому на тлі стилістичних норм літератур­ної мови допускають ще й фольклорну норму (варіантну).

У сфері художньої літератури стилістика досліджує роль фольклорних компонентів у формуванні виражальних засобів літературної мови, у стилетворчих системах функціональних стилів, у індивідуально-авторських художніх стилях.

Серед одиниць кожного рівня мови є такі, що мають додат­кову фольклорну конотацію, наприклад: алітерації й асонанси звуків, суфікси пестливості й ласкавості, відмінкові форми оруд­ного порівняльного, постійні епітети, синтаксичні паралелізми та інше.

Відомо, що літературна форма загальнонародної мови ви­никає лише з появою художньої літератури цією мовою. Істо­рія свідчить, що найдавніші твори є або записами легенд, міфів, казок, казань, оповідей, або написані під безпосереднім і дуже відчутним їх впливом. Це означає, що задовго до виникнення художньої літератури народна мова уже проходила свідому художню обробку в усній народній творчості, яку називаємо англійським словом фольклор. І на час появи, формування та становлення літературної мови її первинним, основним, хоч і не єдиним джерелом стало мовлення усної народної творчості. Мова народної творчості виробила свій поетичний словник традиційних епітетів: садок вишневий, коні ворони, личко румянес, червона калина, козачень­ко молоденький, ліс темненький, небо синєє, степ широкий, поле чистеє; традиційних порівнянь: дрібні, як мак; гарна, як писан­ка. Народне мовлення багате інтимізуючими суфіксами: гуси-гусенята, матінка-голубонька, кленовії листочки, вербова дощеч­ка. Ритмомело­дика народного мовлення породила прикладкові епітети: матінко-голубонько, березонько-сестронько, джерель-вода, зайчик- побігайчик, думки-гадки. Інтен­сивність експресії виявляється у традиційних редуплікаціях на зразок: тихо-тихесенько, щастя-доля, шумить-гуде, цвіте-розцвітає, хліб-сіль, пани-браття, рости-цвісти, срібло-золото, посікти-порубати, нива-нивонька, лужком-бережком. Окремі лексеми набувають стійких асоціатив­них конотацій: білії рученьки, білії ніженьки, білеє личенько, білая світлиця, гіркий полин, гірка доля, гіркі сльози, гірке щастя.

Асоціативне коло домінантних лексем чітко означене: вірная дівчинонька, вірна розмовонька, вірний товариш, вірна порадонь­ка, коханнячко вірне; золотії гори, золотії шабельки, золотії гри­ви, золотий вінець; чужий край, чужі люди, чужа чужинонька. Усталені вирази мають стилістичну визначеність: на яснії зорі, на чистії води; не бачить, не чує; у барвінку купаний; у меду ку­паний.

Традиційними є фіоритури народних пісень: ой горе тій чайці; ой на ставу, на ставочку; ой крикнули сірі гуси; ой сивая та зо­зуленька; зачини українських народних казок: жив був... На­родна мова має пласт лексем, позначених у мовців конотацією архаїки. Такі слова прийнято називати застарілими. До них належать і діалектні слова, більшість яких також є архаїчними, оскільки говірки передували літературній мові і зберігають реліктові елементи мови попередніх віків. Мова традиційного фольклору відображає колективне світо­бачення народу, спільне і найважливіше з погляду інтелек­туально-моральних та емоційних оцінок, передає його відшлі­фованими усталеними виражальними засобами. У стилістиці української мови багато слів-символів, що ма­ють фольклорне походження. Вони здавна відігравали і відігра­ють роль певних формул, у які закодована інформація потрібно­го змісту, емоційної естетичної оцінки.

З усіх фольклорних жанрів для української літературної мови чи не найплодотворнішим був і залишається народнопісенний. Якими тільки піснями не озивалася наша мова в устах наро­ду — героїчно-епічними, громадсько-політичними, казково-фантастичними, календарно-обрядовими, родинно-побутови­ми, інтимно-ліричними, а серед них сирітськими, наймитськи­ми, чумацькими, веснянками, купальськими, весільними... І кожній групі пісень притаманний свій лад думок і почуттів.

Фольклор оперує узагальненими, синтетичними образами у формі традиційних тропів. І ця фольклорна традиція синтетич­ного образу розвивається часом і в авторській поезії.

До виразних фольклорних засобів належать фольклорні си­нонімічні ряди: взаємозамінні слова, словоформи, синтаксичні конструкції діалектного, фольклорного й літературного похо­дження, що функціонують у різних часово-просторових варіан­тах фольклорного твору: лишу, залишу; квіт, цвіт; господиня, хазяйка, ґаздиня; півень, когут; шлях, дорога, битий шлях, путь; намалювати, нарисувати; стрічка, лепта, бинда, стьожка тощо.

Фольклор як джерело літературної мови, як компонент сти­лістичної системи сучасної мови і як стимулятор розвитку внутрішніх можливостей літературної мови, збагачення її авторськими новотворами з фольклорним забарвленням ще по­требує дослідження.

Особливо актуальним є питання про семантико-стилістичне і структурне оновлення фольклоризмів у мові сучасної україн­ської поезії, бо саме тут розкривається властива їм перспекти­ва бути й надалі джерелом семантичної ємкості і поетичної свіжості у нових пошуках авторського слова. Розширення зна­чення фольклоризмів та їх асоціативних зв'язків спостерігається в сучасній поезії.

Питання 10: Роль лексичних та фразеологічних стилістичних засобів.

Лексичні (словотвірні) засоби стилістики

Передовсім завважимо, що одні слова виступають як терміни у книжних стилях, особливо в науковому, інші виражають найрізноманітніші емоційно-експресивні відтінки і переважають у художньому стилі.

Отже, словотвірні засоби відіграють важливу роль у стилістичному забарвленні слів і в стилетворенні; стилістична виразність тексту посилюється, якщо в ньому використано слова, що завдяки словотворчим засобам виділяються своїми стилістичними функціями. Вони надають відтінків урочистості.

Крім того, з допомогою префікса не - виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя, а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа. Втім із найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуються для розрізнення значень слів:воля - вільний, вольовий, воліти, вільно; а інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги: кіт - котик, котичок, котусик, котяра, котюга, котище. Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні - стилістично марковані. Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси - анн-, - енн-, - от-, - ість-, - ізн-, - ізм-, - ств-, - цтв - та ін. Чимало професійних слів, утворених суфіксами - ник-, - щик-, - льник-, - тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичному стилях. Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів - альн - (-увальн-, - ювальн-), - арн- (-ярн-), - ичн - (-ічн-, - їчн-).

Для творення слів-термінів використовуються суфікси - ист-, - уват-, - атист - та ін.: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий. У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на - ння, - ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття, визнання. Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.

Вони є постійною ознакою художнього і розмовного стилів. До таких суфіксів належать - к-, - ок-, - очок-, - ичок-, - очи-, - их-, - оньк-, - еньк-, - есеньк-, ісіньк-, - н-, - в-, - ищ; - ущ-, (-ющ-), - иськ-, - юх-, - ил-: коник, грибочок, рідненький, теплісінький, хижачня, маячня, мушва, злющим, хлопчисько, сплюх та ін.