Питання 7: Біблійні джерела стилістики

До найдавніших джерел, з яких черпає стилістика виражальні засоби, належить Вічна Книга – Біблія. Слово біблія грецького походження і означає «книги». Ним об'єднується багато книг релігійного змісту, написаних різними авторами впродовж більш як 1000 років — від XII ст. до н. е. і до II ст. н. е. У цих книгах відобразилися міфологічні, філософські, космологічні, історико-соціальні та морально-етичні уявлення народів Близь­кого Сходу і Середземномор'я. З глибин віків зібрала ця книга народну мудрість, сформувала моральні основи людського життя, стала невмирущою, бо в ній зібрано насущні проблеми буття, вічного пошуку істини, філософські роздуми про сенс життя і його двобій зі смертю. Нині Біблія є ключем до розуміння багатьох шедеврів мистецтва, бо з часу свого виник­нення вона перебуває в центрі світової культури.

Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Нового За­віту. Біблійні книги, сюжети, образи уже справили значний вплив на формування стилістичної системи української мови, оскільки християнство міцно ввійшло у життя й культуру українців. Багато письменників, інших діячів культури перекладали біблійні книги, освоювали сюжети й образи, писали переспіви, стилізували. Зупинимося на окремих священних книгах.

Книга Екклезіаста. Створена у III—II ст. до н. е., книга не мала сюжету. У перекладі з давньоєврейської мови на грецьку ця назва означає «книга проповідника». Це монолог проповідника-мудреця, який хоче проникнути у свій внутрішній світ, природу людини і шукає відповідь на вічні питання. Книга є заповітом досвідченого володаря своїм близьким і підлеглим, тому в ній відчувається повчальний тон, застереження. Автор хоче знайти відповідь на питання, в чому зміст світобуття і людського життя, що є істиною. Текст проповіді має свою будову, схожу на щаблі дра­бини людського життя.

Мові цього твору властива афористичність. Складні синтак­сичні єдності (надфразні) підсумовуються або починаються, беруться в кільце певним висловом узагальненого змісту. З цього тексту успадковані українською мовою афо­ризми: Для всього свій час, час розкидати каміння і час збирати, громадити каміння.

Автори чотирьох Євангелій (Матфей, Марко, Лука, Іоанн) літературно оформили проповіді Христа, орієнтуючись на адресатів, різні мовні ситуації, тому тексти проповідей Христа різні, але для них характерні змістовність, простота, доступ­ність, образність, повчальність.

Перша велика проповідь Христа називається Нагірною, бо виголосив її Христос на горі, перед широким загалом людей.

Отже, від Нагірної проповіді Христа йде культурологічна традиція протистояння — антитези (багатство в злиднях, радість у муках) і символ апостола — про-видця-вчителя, який має просвітити простий люд. На символі «апостола» Тарас Шевченко геніально розвинув новий афо­ризм: І день іде, і ніч іде.

Слова і вирази проповідей прості, зрозумілі, але місткі дум­кою, афористичні. Багато з них успадковані й українською мовою: сіль землі, світло світу (про учнів Христа), любіть ворогів ваших; будьте досконалі; істинно кажу вам, не судіть і не будете суджені; простіть і вам проститься; шукайте і знай­дете; стукайте і вам відчинять; що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те чиніть їм; входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель; стережіться лжепророків, які приходять до вас у овечій одежі, а всередині — вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми.

Проповідництво. Наука проповідувати називалася гомілети­кою (або християнською риторикою). Серед перших учнів Христа виділяється своїми проповідями і посланнями Павло. Його проповіді мають виразні ознаки риторики, за допомо­гою яких намагалися привернути слухачів до християнства, «підживити» цю віру, виробити християнські вчення і ритуал. У ранньохристиянський період проповіді були усними, їх на­зивали посланнями. Талант проповідника високо цінувався і передавався від учи­теля учню разом зі знаннями, з умінням гарно говорити. Го­мілетика зміцнювалася як церковна риторика. Вважають, що першими проповідниками були апостоли — мандрівні про­повідники (посланці Бога), які, переходячи з общини в общи­ну, проповідували нове вчення християн. Послання апостолів увійшли до Нового Завіту. УIII ст. проповіді починають запи­сувати, з'являється можливість зберігати і накопичувати текс­ти, збирати книги.

Найбільшої проповідницької слави зажив Іоанн (345— 407 рр. н. е.), названий Златоустом. Він був богословом, ві­зантійським письменником, одним із найосвіченіших людей свого часу. За проповідь аскетизму його переслідувала візан­тійська знать, позбавляли сану. Та ніхто не міг позбавити його таланту живого слова, яке з великою насолодою сприймали вдячні слухачі. Хтось із хроністів записав його проповіді, і пішли вони в народ. Історики свідчать, що коли проповідував Іоанн, натовпом сходилося все місто, купці залишали торгівлю, ремісники — ремесла. Не все розуміючи у проповіді, якась жінка звернулась до Іоанна: «Духовний учителю, а краще назову Іоанн Златоустий, криниця твого вчення глибока, а вервиці розуму нашого короткі і не можуть досягнути глибини його». З того часу стали називати Іоанна Златоустом, а уста його Бо­жими, Христовими, солодкомовними, медоточивими. Ці епітети також успадковані українською мовою (згадаймо про «медоточивії уста» у Т. Шевченка). Крім божественної літургії, що називається ім'ям Іоанна Зла­тоуста, його спадщину складають два збірники, надзвичайно популярні у християнстві східних слов'ян з XII ст. Це «Златоструй», до якого входять слова і повчання. Другий збір­ник називався «Златоуст» і містив уставні читання морально- етичного змісту до церковного календаря. Іоанн Златоуст залишив не тільки свої майстерні проповіді, а й роздуми про стиль та мову проповіді. Його наука перейшла з християнством у Київську Русь і позначилася на творчості церковних діячів, літописців, письменників-полемістів давньо­українського періоду.

Біблійна гомілетика збагатила стилістичну систему україн­ської літературної мови значною кількістю афоризмів: Адам і Єва, Адамове ребро, Адамові діти, Авель, антихрист, апокаліп­сис, блудний син, брат піднявся на брата, Вавилон, вавилонська вежа, вавилонське стовпотворіння, вигнання з раю, випити гірку чашу, глас вопіющого в пустелі, древо пізнання добра і зла, до сьомого коліна, долина печалі, за часів А дама, земля обітована, змій-спокусник, іти на Голгофу, Іуда Іскаріот, іудині срібники, книга за сімома печатями, Каїн, каїнова печать, хай мине нас ся чаша, нести свій хрест, Ноїв ковчег, плоть від плоті, Понтій Пілат, поцілунок Іуди, розіпни його, сад Гетсиманський, сім смертних гріхів, скорбящих радосте, тайна вечеря, терновий вінок, тридцять срібників, у костюмі Єви, умивати руки, у поті чола, фіговий листок, чаша терпіння, манна небесна, чисті й нечисті та багато інших.