Основні мовні засоби:

• наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),

• уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),

• запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,

• уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,

• поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,

• широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики,

• представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:

• епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

• ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

• драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

• комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Питання 29: Особливості епістолярного стилю української мови.

Епістолярний стиль – це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилюрозмовного стилю.

Епістолярний стиль (лат. epistola (epistula)- лист, подання) — функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове і т. ін.»

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю – обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.

За тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими в залежності від сфери їх використання та інтересів адресатів. Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфериофіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усного розмовного.

Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Основні ознаки 

- персональність; - інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); - авторське «я»; - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

- адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

- різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

- емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

- поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Питання 30: Стилі навчання.

Стилів навчання, визначають шляхи здобування знань. Умовно їх називають так: стиль діяча, стиль мислителя, стиль теоретика, стиль практика, стиль активіста, стиль рефлектора. Така система стилів окреслює всі поступові етапи тривалого навчального процесу, які становлять цілісність, але окрема особистість може надавати перевагу якомусь одному чи кільком етапам і мати в цьому більше успіху. Дуже важливо при цьому зорієнтуватись у послідовності етапів і зрозуміти, що є найважливішим і прийнятним саме для конкретного суб’єкта навчального процесу.

Досягти значних успіхів у навчальному процесі можна, якщо добре розвинути стилі навчання на кожному етапі. Якщо людина розвине в собі риси активіста, передусім волю до дії, то не одночасно робить її практиком. Стаючи практиком, людина має що рефлексувати, тобто аналізує й оцінює свою практичну діяльність, а отже, стає теоретиком (мислителем). Ставши теоретиком і практиком, людині легше стати вмілим прагматиком, успішно планувати свою діяльність надалі, яка знову ж таки даватиме матеріал для аналізу й осмислення досвіду. На етапі «активіст» це можуть бути: — страх помилитися або зробити щось невдало; — побоювання бути смішним у колективі; — невпевненість під час виконання справи; — сумніви в доцільності справи і її результатах; — надмірна серйозність і чесність. Для плану пропонуються такі загальні поради: — розширювати комунікативні ситуації: хоч раз на тиждень робити й обговорювати щось нове або таке, що робили дуже рідко і давно (відвідати колишню вчительку, забуту однокласницю, новий музей, збори, мітинг, незнайомий район міста, сусіднє село тощо); — пробувати виходити за межі своїх ролей і перемикати стереотипи комунікацій, тобто зробити те, чого раніше не любили робити: прочитати газету, погляди якої не поділяєте, розкритиковану книгу, відвідати концерт музики, яку не любите; — розпочинати розмови (короткі) з незнайомими людьми, вибирати наздогад співрозмовників, йти і говорити з ними. Шукати теми розмов на ходу в певних ситуаціях; — у людних місцях, особливо на зборах, конференціях, урочистих зібраннях, вечірках, усюди, де є багато людей, змушувати себе розпочинати та підтримувати бесіду з кожним, хто біля вас, кого бачите; — під час виборів ходити, збираючи підписи, агітуючи за когось чи щось, — це велика школа мовного спілкування; — намагатися бути в центрі уваги: очолювати збори, брати участь в обговоренні, спрямуванні дискусії, виступати на презентаціях. Ставити перед собою певні завдання: проголошувати промову не менше десяти хвилин, сказати про щось так, як ще ніхто не казав; — вчитися розмірковувати вголос перед слухачами. Організувати з колегою ділову гру, в якій ви маєте називати один одному якісь теми та ідеї й обговорювати їх, виголошуючи промови протягом певної кількості хвилин. Виробляти вміння пропонувати ідеї та пропозиції (ставити за мету — подавати до кількадесят ідей за десять хвилин). На етапі «рефлектор», або «мислитель», перешкодами до вдосконалення стилю навчання можуть бути: — ваш нахил до активних дій; — звичка швидко змінювати вид діяльності; — брак вільного часу для обдумування; — небажання вислуховувати та аналізувати інформацію; — невміння і небажання занотовувати потрібну інформацію. Для того щоб не позбутися корисних навичок активіста і разом з тим розвивати в собі риси мислителя, сплануйте свою діяльність, зваживши на такі поради: — спостерігайте за людьми і вивчайте їхню поведінку скрізь, особливо там, де справи вас конкретно не стосуються і ви можете бути максимально об’єктивним. Помічайте, хто найбільше говорить і що, хто перебиває, як аргументують тези; що призводить до суперечок, як поводить себе головуючий, які висновки тощо; — звертайте увагу на єдність вербальної і невербальної поведінки. Визначайте ключові слова у виступах, часто повторювані експресеми. Підрахуйте кількість жестів, з’ясуйте, що вони підсилюють; що роблять руки, коли людина говорить, яке в неї при цьому обличчя, очі, загальний вигляд — і що все це означає, тобто шукайте внутрішню думку, підтекст; — намагайтеся критично оцінювати кожну зустріч, факт, подію. Пригадуючи послідовність, визначте вдалі і невдалі місця, що можна було б зробити краще, де помилка; — користуйтесь технікою. Запишіть кілька розмов і прослухайте їх кілька разів, проаналізуйте деталі змісту і їх мовне вираження та з’ясуйте, як вплинули чи не вплинули вони на результат; — ведіть щоденник, аналізуйте події, враження і робіть висновки. Вчіться описувати себе і події свого життя; — оберіть тему дослідження, ретельно зберіть інформацію з різних джерел, проаналізуйте її, зробіть висновки; — навчіться слухати і в деталях запам’ятовувати інформацію з радіо- і телевізійних передач. Спробуйте цікаво, ефектно прокоментувати їх; — підготуйте невеликі, але ретельно опрацьовані письмові роботи: статті, звіти, доповіді, рецензії. Напишіть добре аргументовану політичну заяву, складіть угоду. Дайте тексту «відпочити», а потім знову попрацюйте з ним; — виробіть звичку аналізувати «за» і «проти». Кожному твердженню шукайте спростування і навпаки та робіть висновки; — намагайтеся передбачати наслідки кожної події чи факту, навіть якщо вони звичайні. Вчіться думати і досконало, точно висловлювати свої думки. На етапі (стадії) «теоретик» перешкодами для вдосконалення стилю навчання можуть бути: — звичка не заглиблюватися у суть справи, а судити про все на підставі зовнішніх вражень; — покладатися на інтуїцію та своє власне суб’єктивне бачення; — надто поверховий підхід до життя; — звичка жити одним днем; — імпульсивність та безпосередність поведінки; — звичка спочатку говорити, а потім думати, в результаті чого з’являється неорганізоване, нечітке і суперечливе мовлення. Плануючи розпочати вдосконалення стилю «теоретика», визначте посильні і доступні Вам кроки, зваживши на такі рекомендації: — змушуйте себе хоча б тридцять хвилин щоденно читати щось таке, що потребує напруження думки. Почитайте поради про правильне мислення. Що б не читали, намагайтеся коротко, хоч подумки, якщо немає можливості вголос, підсумовувати прочитане своїми словами, а ще краще — переказати це комусь; — знаходьте помилки, слабкі місця та суперечності у живому мовленні інших людей, аналізуйте причини їх появи (не знає, не чув, неуважний тощо), особливо помилки у судженнях; — зіставляйте й аналізуйте події, факти, явища протилежної орієнтації (твори різних літературних шкіл, ідейних та стильових напрямків; промовців з протилежними поглядами, заяви різних політичних партій про одне й те саме); — замислюйтесь над тим, з якими людьми і як часто ви спілкуєтеся, що дає для вашого інтелектуального й морального зростання це спілкування; — проаналізуйте й опишіть власне життя впродовж якогось певного тижня чи місяця: що зробив(ла), який результат, на що витрачено час, гроші, чого досяг(ла), що залишилось, які події пережив(ла), чи одержав(ла) задоволення від прожитого часу, чи невдоволений(а); чого треба уникнути, чого не дібрано; чи збагатив(ла)ся думками, душею тощо; — спробуйте проаналізувати якусь складну ситуацію, з’ясувати, чому вона розвивалася саме так, і в якому місці і часі її можна було б спрямувати інакше; — частіше намагайтеся все класифікувати: це можуть бути теорії, погляди, гіпотези, праці, факти, події, люди та їхнє мовлення; — шукайте основні поняття і терміни (домінанти, ключові слова, фрази, наскрізні теми й образи); — намагайтеся прогнозувати ситуації, шукайте їм підстави та аргументи. Якщо прогноз не справдився, знаходьте помилки і непередбачуваність; — вчіться правильно та якомога більше ставити запитання. Не задовольняйтеся стандартними відповідями. Відшукуйте оригінальних мовців; — пробуйте шукати зв’язки між різними, здавалось би, окремими подіями тижня, року, місяця. Особливо успішно це завдання можна виконувати за газетними матеріалами, тому що простежується зв’язок між подіями і виступами політиків та їх вчинками, між законами та фактами і т. ін.; — розробіть систему нотування і все коротко записуйте, щоб потім повернутися і зміцнити «знахідки» у пам’яті, а решту відхилити. На етапі «прагматик» перешкодами для вдосконалення стилю навчання можуть стати інші риси і звички, навіть уже здобуті на попередніх етапах, а саме: — ваша впевненість у тому, що у вас нічого не вийде, ви не такий, як інші, — слабший, гірший, дурніший, повільніший тощо і не в тих умовах живете; — віддаєте перевагу не практичним рішенням, а тривалому роздумуванню над подіями і фактами, проблемами і темами; тривалий час роздумуючи, гаєте час і не робите того, що могли б зробити; — звичка не завершувати справи; — звичка відволікатися чимось цікавішим; — звичка не сприймати чужих порад. Удосконалитись у своїх прагматичних ролях ви можете, скориставшись хоч деякими з таких порад: — шукайте прийоми роботи, практичні шляхи розв’язання проблем. Це може бути аналітичний звіт, критичний аналіз виконаного завдання, шляхи врегулювання конфлікту, прийоми представлення, демонстрації, економії часу і ресурсів, прийоми побудови тексту, дискусії тощо; — виробіть правило: що я повинен зробити, як, якими засобами і до якого часу, інакше завжди відставатимете і мало зробите; — вивчайте прийоми інших людей, особливо ваших керівників; все краще запозичуйте, комбінуйте після критичного аналізу; — будьте уважні до відомих і видатних людей (політиків, урядовців, артистів, учених, письменників), до їхньої мови, поведінки, аргументів. У них завжди с чому навчитись, інакше вони не стали б видатними; — заручайтесь підтримкою відомих фахівців, консультуйтесь з ними, пам’ятайте, що вчитися ніколи не пізно; Оволодіння всіма стилями (стадіями) навчання підготує учня, гімназиста, ліцеїста, студента як всебічно розвинену особистість і майбутнього спеціаліста. Проте природні дані і попередня підготовка не у всіх студентів однакові. Реально виходить так, що більшість учнів, студентів мають схильність до якогось одного стилю, і то до різних: один — практик, інший — теоретик. В учнівських і студентських групах це створює додаткові можливості для логічного аналізу, вирівнювання стилів навчання, пошуку свого «я», свого стилю навчання і праці, критичного аналізу і запозичення досвіду колеги, який має інший, розвиненіший стиль. Тут у вчителя, викладача є можливість спостерігати за динамікою стилів навчання та оволодіння навичками того стилю, якого студенту бракувало. Вимоги і консультації педагога мають спрямовувати індивідуальність студента на вдосконалення всіх стилів навчання та інтенсивного розвитку того стилю, до якого схильний індивід. Кожний студент-випускник мріє про таке працевлаштування, яке дало б можливість реалізувати себе як фахівця і задовольнити свої запити. Для цього треба знати, який у нього тип домінує, «знайти себе».