
- •Питання 1: Предмет стилістики, її методи та джерела
- •Питання 2: Проблематика стилістики української мови.
- •Питання 3: Структура стилістики. Стилістика мови. Стилістика мовлення.
- •Питання 4: Стилістична система української мови.
- •Питання 5: Джерела стилістики української мови.
- •Питання 6: Антична риторика як вихідна основа стилістики.
- •Питання 7: Біблійні джерела стилістики
- •Питання 8: Давня книжна українська літературна мова як джерело.
- •Питання 9: Український фольклор як джерело стилістики мови.
- •Фразеологічні засоби стилістики
- •Питання 11: Ознаки культури мовлення. Орфоепічна та граматична правильність мовлення.
- •Питання 12:Ознаки культури мовлення. Точність, логічність, багатство і різноманітність мовлення.
- •Питання 15: Стилістичні фігури та художні тропи. Метафора. Метонімія.
- •Питання 16: Стилістичні фігури та художні тропи. Гіпербола. Мейозис.
- •Питання 17: Стилістичні фігури та художні тропи. Епітет. Порівняння.
- •Питання 18: Стилістичні засоби української мови. Синтаксичні засоби стилістики (синтаксичні синоніми, вживання простих і складних речень).
- •Питання 19: Ознаки культури мовлення. Лінгвістична норма.
- •Питання 22: Основні ознаки та особливості розмовного стилю української мови.
- •Основні мовні засоби:
- •Питання 25: Сфера вживання та особливості розмовного стилю української мови.
- •Основні ознаки сакрального стилю
- •Питання 27: Основні ознаки та особливості наукового стилю української мови.
- •Основні мовні засоби:
- •Питання 29: Особливості епістолярного стилю української мови.
Питання 27: Основні ознаки та особливості наукового стилю української мови.
Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення,пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.
При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.
Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.
Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.
Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко.
У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела.
Використання
Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.
Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.
Особливості наукового стилю
Основні ознаки:
ясність (понятійність) і предметність тлумачень,
логічна послідовність і довідність викладу,
узагальненість понять і явищ,
об'єктивний аналіз,
точність і лаконічність висловлювань,
аргументація й переконливість тверджень,
однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:
значною кількістю наукової термінології,
наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,
оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,
уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,
залучуванням цитат і посилань на першоджерела,
здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,
наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),
наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,
специфічною монологічністю текстів,
переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).
Питання 28: Сфер вживання та основні ознаки художнього стилю української мови.
Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку,почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.
Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.
Використання
Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.
Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Особливості художнього стилю
Основні ознаки:
образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),
поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,
естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,
експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо),
зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,
відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,
визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).