Питання 16: Стилістичні фігури та художні тропи. Гіпербола. Мейозис.

Гіпе́рбола — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб».

Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори тощо («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота.

Мейóзис (від грец. μείωσις — зменшення, обмеження) — троп, що полягає в навмисному зменшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь.

Мейозис вживається з різними семантично-стилістичними настановами:

• як прагнення не давати завищених оцінок, не «захвалювати» тощо: нічого, нічогенько, пристойно, гріх скаржитися замість добре;

• для пікреслення скромності мовця, його бажання «не виділятися» — наприклад, за допомогою неозначених займенників та зменшувальних суфіксів: «Маю сякий-такий капіталець — сотеньку-другу, хатку, пару воликів», «Дарую вам свою книжечку»;

• для пом'якшення — часто тільки зовнішнього, формального — категоричності оцінки, судження (при характеристиці чогось негативного або такого, що може бути неприємним для адресата), зокрема як евфемізм або іронія: «По-моєму (Мені здається), ти все це дещо перебільшуєш».

Мейозис реалізується шляхом добору слів з різними значеннями мализни, слабшої, ніж це є насправді, інтенсивності вияву ознаки. Різновидом мейозису є літота, хоча ці два явища нерідко ототожнюються. Протилежність мейозису — гіпербола.

Питання 17: Стилістичні фігури та художні тропи. Епітет. Порівняння.

Епітет (гр. ἐπίθετον — «прикладений, доданий») — визначення при слові, що впливає на його виразність.

Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості. Вживається переважно в поезії, прозі.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети аболітературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»). У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.

Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич).

Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.

Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський).

Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.).