Питання 1: Предмет стилістики, її методи та джерела

              Стилістика вивчає мовні засоби не лише емоційно-експресивного, а й інтелектуального та художньо-естетичного змісту. Стилістика (і лінгвостилістика) – це розділ мовознавства, що вивчає:

закономірності існування і структурну організацію функціональних стилів;

мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стилістичного забарвлення;

цілеспрямований вибір мовних засобів, який відповідає стильовим і стилістичним нормам.

Предметом стилістики національної мови є й її стилістична система і наука про неї. Ширше предмет лінгвостилістики охоплює:

засвоєння теоретичних засад курсу, основних понять і категорій;

вивчення стилістичних ознак ресурсів мови;

використання стилістичних засобів для експресивного вираження змісту мовлення;

розкриття закономірностей функціонування української мови в різних сферах суспільного життя;

характеристика стилів української літературної мови, визначення їх системності;

формування мовного чуття та естетичного смаку мовців;

піднесення рівня культури мовного спілкування.

     Стилістична система української літературної мови склада­лася впродовж віків з тих елементів усіх мовних рівнів, які на­бували стилістичної маркованості на різних етапах розвитку мови. Вона поповнювалася мовними одиницями з соціальних і територіальних діалектів, запозиченнями з мов — носіїв інших культур. Тому можна сказати, що стилістична природа нашої мови багатоджерельна. До головних джерел стилістики україн­ської літературної мови належать жива народна мова, усна народна творчість, діалекти, класична і сучасна українська літе­ратура, зокрема мовотворчість визначних діячів української культури, мовлення засобів масової інформації. Проте корін­ням українська стилістика сягає давньої слов'янської міфології; античних давньогрецьких і давньоримських джерел — міфо­логії, риторики, культури; біблійних джерел; ранньоукраїн- ських писемних пам'яток; першоджерел української християн­ської культури, священних писань, проповідництва і казань; традицій давньої книжної української літературної мови; ри­торичної спадщини вищих шкіл і культурно-видавничих цен­трів України; української барокової культури.   

У лінгвостилістичних дослідженнях останніх років переважає науковий інтерес до функціональної стилістики, зокрема до мовленнєвої системності функціонального стилю.

Питання 2: Проблематика стилістики української мови.

Свідченням того, що стилістика сформувалась в окрему мовознавчу дисципліну, є наявність у неї свого предмета дослідження у спільному для всіх мовознавчих дисциплін об’єкті — мові. Крім того, стилістика має свою проблематику, систему понять і категорій та методологію і методику наукового пошуку. До головних проблем лінгвостилістики можна віднести: • визначення мовного стилю як основного поняття лінгвостилістики; • закономірності функціонування мови у різних сферах її суспільного життя та ситуаціях мовного спілкування; • принципи і критерії класифікації та жанрової диференціації стилів; • описові стилі мови; • експресивні стилі мовлення; • функціональні стилі та підстилі; • співвідношення функціональних стилів і усної та писемної форм мови; • мовленнєва системність як формуюча ознака функціонального стилю; • мовні засоби вираження у функціональному стилі почуттєвих, вольових та інтелектуальних сфер особистості; • проблема об’єктивного і суб’єктивного (індивідуального) в стилі; • взаємодія стилів, підстилів і їх цілісність; • співвідношення стилю (стилів) художньої літератури з іншими функціональними стилями; • поняття стилістичних значень і конотацій та стилістичні норми; • історичний характер стилістичних норм; • стильова і стилістична інтерпретація текстів; • стильове текстотворення; • співвідношення інтралінгвістичного й екстралінгвістичного у стилістиці; • співвідношення національного та інтернаціонального у стилістиці національної мови; • стилістика як репрезентація сучасного етапу історії української літературної мови. Стилістика сучасної української мови крім проблем, властивих кожній національній мові, має суто свої, соціолінгвістичні, спричинені суцільними заборонами, обмеженнями й утисками української мови в епоху тоталітарних режимів. Унаслідок такої несправедливої політики офіційно-діловий і науковий стилі української мови не досягли такого високого розвитку, як художній стиль. У багатьох сферах наукової, суспільно-політичної, державно-управлінської, професійно-виробничої діяльності не розроблено або мало розроблено і не задіяно терміносистеми і підсистеми української мови. Усно-розмовний стиль (як і інші стилі) сучасної української мови засмічений невиправданими кальками, суржиком, просторіччям. Лінгвістичний геній українського народу і його протиукраїнських предків витворив мову дивовижної краси і сили. Виняткова евфонія, чітка морфеміка, гнучкий синтаксис, неймовірно різноманітна лексична синоніміка семантичних полів думки, волі, емоцій, сприймань, чуттів, рухів, дій, станів, процесів; багата символіка, образність, афористичність висловів, лексична й фраземна сполучуваність — це все залишається ще переважно у межах художнього стилю, не є здобутком живого українського літературного мовлення основної маси громадян України. Низька мовна культура гальмує процеси національно-культурного, духовного відродження української нації, формує комплекс вторинності, меншовартості не тільки української мови, а й усього українського. Отже, до головних стилістичних проблем на цьому етапі розвитку української літературної мови можна віднести: • утвердження державотворчих і суспільних функцій української мови та розширення сфери її використання; • повноцінний розвиток усіх стилів і жанрів; • формування і вирівнювання профільних терміносистем; • усталення мовних засобів офіційно-ділового і наукового стилів; • унормування і збагачення художньої мови та фольклору живої розмовної мови українців.