7.5. Посередницька діяльність банків на ринку цінних паперів

Основними напрямами посередницької діяльності банків на ринку цінних паперів є такі:

• андеррайтингова діяльність – це діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента шляхом організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

• комерційна діяльність на ринку цінних паперів, яка передбачає купів­лю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).

• комісійна діяльність на ринку цінних паперів. Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торговцем цінними паперами на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокер­ська діяльність);

• діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені та за винагороду по довір­чому управлінню цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у воло­діння.

• надання реєстраторських послуг – послуг, що пов’язані з веденням реєстру конкретного емітента.

Банк як реєстра­тор надає ці послуги на підставі відпо­відного договору з емітентом, при укладанні якого банк приймає доку­мен­ти, формує реєстр, від­криває емісійний і особовий рахунки емітента, осо­бові рахунки власникам імен­них цінних паперів, заводить журнали і вносить до них записи про виконані операції.

• депозитарна діяльність – це діяльність, що пов’язана з обслуговуван­ням обігу цінних паперів (приймання та облік цінних паперів, їх збері­гання, переміщення, інкасування, транс­портуван­ня, інвентаризація, видача, інші опе­рації);

• надання розрахунково-клірингових послуг, які полягають у тому, що бан­ки ве­дуть рахунки учасників фондового ринку і забезпечують розрахунки за угодами;

• надання консалтингових послуг – послуг, що пов’язані з аналізом фондового ринку за дорученням клієнтів, розробкою документації для емісії цінних паперів, оцінкою стану інвес­тиційного портфеля клієнта,

7.6. Операції репо з цінними паперами

Для вітчизняних банків досить поширеним видом операцій з цінними па­перами є операції репо.

Операція репо (repo, repurchase agreement) – це операція з цінними папе­рами, що складається з двох частин, і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку про продаж-купівлю цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ: на проведення опе­рацій за дорученням клієнтів або від свого імені; на депозитарну діяльність; на діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Укладатися угоди репо можуть комерційними банками між собою та ко­мерційними банками з НБУ. Предметом репо-угод можуть бути як державні, так і корпоративні цінні папе­ри. Найчастіше в Україні операції репо здійсню­ються з державними цінними паперами шляхом укладення угод між банками та НБУ.

Для регулювання ліквідності банків та виконання функції кредитора оста­нньої ін­станції НБУ з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредит­ному ринку може проводити з банками операції прямого та зворотного репо на визначену суму та на відповідний строк [11].

Операція прямого репо це операція, що ґрунтується на двосторон­ньому договорі між НБУ та комерційним банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку (це перша частина договору репо) з подальшим зо­бов’язанням банку викупити державні облігації України (це друга частина договору репо) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Операція зворотного репо це операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між НБУ та комерційним банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов’язанням зво­ротного їх викупу в банку за обумовленою в дого­ворі ціною та на вказану дату.

Операції репо можуть здійснюватися лише з тими державними цінними паперами, строк погашення яких не припадає на строк проведення операції.

У залежності від строку проведення операції розрізняють такі види пря­мого та зворотного репо:

• строкове репо, коли термін дії угоди чітко визначений, а процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

• відкрите репо, коли строк операції в договорі не визначається, кожна із сто­рін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору. Про­центний дохід не є фіксованим і залежить від строку операції.

На поточний момент НБУ здійснює тільки операції строкового репо (строк операції чітко ви­значений), але не більше ніж на 60 календарних днів. Процентний дохід (ви­трати) обумовлений та є фіксованим на час проведення цієї операції.

Операції прямого репо можуть здійснюватися шляхом безпосередньої до­мовленості НБУ з банками або шляхом проведення тендера заявок банків щодо участі в опе­раціях прямого репо з державними облігаці­ями України.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого репо НБУ відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найприйнятнішими для Національного банку за обся­гами операцій або ціновими параметрами.

За операцією прямого репо ціною купівлі Національним банком державних облігацій є їх справедлива вартість, але не вища за номінальну вартість цих цінних паперів. Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від таких умов: від суми отриманих банком коштів; від строку дії операції репо; від ставки рефінансування, що діяла у відпо­відному періоді; від процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбан­ківському ринку.

Операції зворотного репо НБУ може проводити з державними обліга­ціями шляхом безпосередньої домовленості з банками. Для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій НБУ орієнтується на процентні ставки Національного банку за власними борговими зобов’язаннями (депозитними сертифікатами), процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними облігаціями України.

У договорі про здійснення операції репо, який укладається між НБУ і комерційним банком повинно передбачатися блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії НБУ.

Блокування державних цінних паперів в депозитарії НБУ (від дати продажу до дати зворотного викупу) є обов’язковим і при здійсненні операцій репо між комерційними банками. Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію НБУ на блокування цінних паперів на строк операції, а банк-покупець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одно­часно надсилає до депозитарію повідомлення про це.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо перераху­вання коштів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої пеню в розмірі 0,5% від суми зобов’язання за кожний день прострочен­ня, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період. Винна сторона зобов’язана також відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої штраф, розмір якого встановлюється сторо­нами в договорі.

Якщо одна із сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.