58.Велико-Сорочинський іконостас.

Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях – один із найкращих зразків церковної архітектури Лівобережної України початку XVIII століття. Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко.

Заснована гетьманом Данилом Апостолом, який у ній і похований. Облаштування Сорочинського храму відтепер підпорядковувалось ідеї унаочнення апофеозу роду Апостолів, який раптово піднявся над іншими родами козацької старшини. Головна роль у цьому амбіційному задумі відводилася майбутньому іконостасу, який своєю пишнотою мав якщо не перевершувати, то бодай дорівнювати кращим столичним іконостасам. Для втілення свого задуму гетьман не шкодує коштів і запрошує кращих майстрів для створення іконостаса. Іконостас мислився не лише як композиційний центр в інтер’єрі – він мав бути домінантою, що підпорядковує собі весь внутрішній простір храму, організує його, надає смислового й декоративного навантаження. До того ж, образна концепція іконостаса включала підкреслення його репрезентативних якостей і надання іконостасному ансамблю приголомшуючого ефекту.

У відносно невеликому внутрішньому просторі Преображенського храму, який є центричною хрещато-баневою спорудою, майстер установлює монументальну конструкцію виконаного з липи іконостаса, який сягає 17 м угору і простягається на 22 м, займаючи всю ширину храму.Іконостас приголомшує не лише своїми розмірами й композицією, але й зачаровує вибагливою, казковою красою і надзвичайною пишнотою та багатством оздоблення, яке підкреслюється аскетичною стриманістю білих стін церкви. Соковитий різьблений декор, що покриває всю поверхню іконостаса, складається з різноманітних рослинних мотивів: яблук, груш, маку, троянди, виноградних грон і акантового листя. Усе це розмаїття квітів, фруктів і рослин переплітається галузками, створюючи загальний образ іконостаса як золотого дивовижного саду, що оточує іконописні образи. Аби підкреслити виразність золотого мерехтіння декору, майстри відтінили його яскраво-синім кольором, пофарбувавши в нього конструкцію іконостаса.

У Сорочинському іконостасі на момент спорудження розміщувалося 130 ікон, 12 із яких до сьогодні не збереглися. Іконостас Спасо-Преображенської церкви був завершений до 1732 року, коли церкву освятив архієпископ київський Рафаїл Заборовський..

Дивом уцілілий у лихоліття першої половини ХХ ст. іконостас у повоєнні десятиліття ледь не зник через несприятливі умови побутування. Після воєнних дій у роки Другої світової війни церква довгий час стояла зі зруйнованою банею і незаскленими вікнами.

Результати огляду доводили, що пам’ятка потребувала надзвичайно складних за технічним виконанням і великомасштабних за обсягом реставраційних робіт. Реставрацію конструктивної основи й відтворення втрачених фрагментів декору здійснювали майстри І. Сорокін та Є. Євлашевський разом з іншими сницарями. Силами цього невеликого колективу було здійснено весь комплекс робіт із реставрації іконостаса.

59.Картина «Катерина» т.Шевченка.

Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі.

Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842. Т. Шевченко.

Ця композиція посідає особливе місце в мистецькій спадщині художника. Її глибинність і багатошаровість спричинюють часом протилежні оцінки і тлумачення. Академічна композиція, м'яке пастозне письмо з тонким класичним лесируванням не відповідають художнім методам і прийомам, притаманним українському народному живописові. У межах академічних прийомів Шевченко намагається створити жанрове полотно з умовно задумливим і водночас трагічним та беззахисним обличчям героїні, ретельно і жорстко виписаним одягом, академічно визначеними межами світла і тіні. І водночас художник зумів висловити сміливість і внутрішній протест проти академічного мистецтва, прагнення сказати про життя українців без умовностей. Вже ця робота дає змогу наголосити на метафоричності Шевченкової пластичної мови. Символи-архетипи тут, окрім візуального, мають ще й асоціативне навантаження. Тому зміст твору сприймається воднораз як часовий і понадчасовий, читається і на глибинному зрізі історично-національних та моральних імперативів.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж — 100). Попередні місця збереження: збірка Г. С. Тарновського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові (№ 427), Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка, (Київ).

1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.