5. Стоянки первісних людей на території України.

На території України було знайдено понад 800 стоянок первісних людей. Їх датують 50 тис. р. до н.е. – 20 тис. р. до н.е. Найвідоміші такі стоянки: Королеве (на Закарпатті), Амвросіївка (Донецька обл.), Радомишль (Житомирська обл..), Мізин (Чернігівська обл.), Межиріч (Черкаська обл.), Молодеве, Бабин, Атаки (Буковина). Відомо, що існували короткочасні стоянки – Фастів, Семенівка.

Найдавнішою стоянкою первісних людей на території України є поселення, розкопане археологами на високому (100 м) лівому березі ріки. Тиси біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. У десятиметровій товщі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних горизонтів (шарів), які відносяться до різних часів від 1 млн до 35 тис. років до нашої ери. Всього на Закарпатті відкопано 20 палеолітних стоянок первісних людей.

Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Величезні льодовики, які насувалися з півночі континенту, поступово вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків утворилися тундра і лісотундра, а на півдні — холодні степи і ліси по річкових долинах. Замість тварин, що існували в умовах теплого клімату, з'явилися тварини, які добре витримували холод,— мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді, песці та ін.

Жили первісні люди у печерах, а також житлах круглої форми, діаметром 5-7 метрів, зроблених із кісток мамонта.. Жили по 1—3 сім’ї. Обов’язково в інтер’єрі житла було вогнище (невелике заглиблення у землі ) від 1 до 3 у центрі будівлі.

Община складалася з 20-50 осіб. Відбувалися контакти між общинами та обмін сировиною, речами. Мисливців ховали часто безпосередньо на стоянці, частіше у самому житлі. Житло, де поховали людину, мешканці залишали назавжди. У могилу клали речі, одяг, знаряддя праці, прикраси.

Займалися первісні люди збиральництвом та мисливством (полювали на північних оленів, мамонтів, диких слонів), пізніше – рибальством, першим землеробством та штучним розведенням тварин. Знаряддя праці виготовлялися з кістки, рогу, бивнів мамонтів.

6.Трипільська культура.

Була поширена по території всієї України, а також частково Молдови, Румунії. На Буковині – у селі Шипинці, досліджував її Олег Ольжич. Існувала з 5400 р. до н.е. до 2700 р. до н.е. Названо так культуру через те, що вперше знайшов її пам’ятки В. Хвойко поблизу села Трипілля у 1903 році. 1993 рік було проголошено роком Трипілля. Трипільці жили у великих селах по 600-700 чоловік, а пізніше – до 1500 чоловік. Родовід вели по лінії батька. Оселі були довгі та вузькі, та кожна сім’я мала свою відгороджену кімнату, а також глинобитну піч. Спочатку були землянки та напівземлянки, а в пізньому Трипіллі з’являються двоповерхові житла. Цікавим було те, що поселення планувалося по колу, були навіть вулиці. На ранньому етапі плем’я займало 100-150 га, на пізньому – 450 га.

Трипільці винайшли:

• перше механічне свердло для пророблення отворів у камені та дереві;

• двоповерхове житло;

• гончарний круг;

• дерев’яний плуг, соху з бичачою упряжкою, кам’яні сокири, серпи, вдосконалили знаряддя праці з кременю, кістки, дерева.

Трипільці займалися землеробством, вирощували зернові культури, льон, сади (зокрема вишні, абрикоси), виноград. Також займалися скотарством.

Особливого розвитку набуває мистецтво кераміки. Посуд поділявся на буденний (домашній), котрий виготовляли самі із домішками товченої кераміки, черепашок, а також престижний, котрий виготовляли майстри. Кольори на кераміці: білі, чорні, брунатні, червоні, блакитні. Також розписували хати.

Дуже поширені були жіночі статуетки, так звані «палеонтологічні Венери».

Поховання знаходять поблизу поселень, інколи кістяки лежали в 4 ряди головами на захід. Зустрічались трупоспалення, трупи загортали у тканину, ховали також у курганах, під підлогою.

Від трипільців українці успадкували орнаментальність при розписах хати, печі, мотиви вишивок і ткацтва, розпису кераміки.