56.Актор, режисер, сценарист Іван Миколайчук.

Народився у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.

З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі.

Іван Миколайчук– український кіноактор, сценарист, режисер. Заслужений артист України.

Навчався у Чернівецькому музучилищі за спеціальністю “Хормейстер художньої самодіяльності”, у 1961 році закінчив театральну студію при драмтеатрі, у 1961–1965 році у Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого.

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеcа.[3]

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кіноматографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили лише восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор розпочати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

У селі Чорториї відкрито меморіальний музей І. Миколайчука, нагороджено орденом Дружби народів (1951), Державною премією імені Т. Шевченка (1988, посмертно). У 1991 році було проведено Республіканський кінофестиваль імені І. Миколайчука (проходив у Києві та Чернівцях).

57.Артист театру і кіно Богдан Ступка.

Народився 27 серпня 1941 у селі Куликів. До сцени звик змалку, батько його співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був там же солістом, тітка – головним концертмейстером.

За кулісами Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Козловського і Лемешева.

Богдан вирішив вступати на хімічний факультет «за покликом доби»[1], але іспити склав невдало. Тому влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку. А потім перекваліфікувався на філолога – заочно вчився у Львівському університеті.

У 1961 році Ступка закінчив акторську студію при Львівському театрі імені Марії Заньковецької (тут він тривалий час працював), а в 1964 році – заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Його наставником протягом усього творчого життя був Сергій Данченко, який у 1978 році очолив київський театр імені І. Франка й переманив туди Ступку. Після смерті Данченка Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка очолив його учень Богдан Ступка.

1961 – Закінчив студію при Львівському театрі ім. М.Заньковецької.

1984 – Закінчив КДІТМ (театральний факультет, театрознавче відділення).

1999–2001 – міністр культури і мистецтв України.

Дружина Лариса, випускниця Бакинського хореографічного училища. Син Остап.

У кіно Богдан Сильвестрович вперше випробував свої сили у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971). Ступка тоді зіграв Ореста Дзвонаря, на цю роль претендував і Миколайчук. Але оскільки стрічка була на заборонену в радянські часи тему – боротьбу загонів УПА, то влада не хотіла, аби вояком повстанської армії був Іван Миколайчук. Тож затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж, але його трактування образу виявилося настільки вдалим, що роль Ореста (воїна УПА, в якого закохалася головна героїня, красуня Дана (Лариса Кадочникова), і досі одна з найкращих у списку актора. Загалом у Ступки – понад 100 ролей у кіно та більш ніж 50 на сцені.У його послужному списку – ряд історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада») та Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

У 2006 році на екрани вийшла російська стрічка «Заєць над безоднею» ТигранаКеосаяна, де Ступка зіграв генсека Бежнєва (Брежнєва без літери «р»). Він знявся також у Дениса Євстигнеєва в комедійному детективі «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Ґурченко). У 2007 році знявся у фільмі режисера

Володимира Бортка «Тарас Бульба» (прем'єра фільму відбулася у 2009 році), де виконав головну роль.