38.Епоха просвітительства у Європі і в Україні.

Переломним моментом в історії людства вважається ХVІІІ ст., яке називають віком Просвітництва. Просвітництво – це політичний, ідейно-філософський та культурний рух, поширений у країнах Західної Європи та Північної Америки у ХVІІ–ХVІІІ ст. Просвітники критикували феодально-релігійний спосіб життя і утверджували духовно-ідеологічні та політичні засади буржуазного суспільства. Термін «Просвітництво» вперше вживається у Вольтера та Й.-Г. Гердера, але утвердився після статті І.Канта «Що таке Просвітництво?» (1784).

Художня література була головним засобом впливу на свідомість людини. Ідея необмежених людських можливостей стає популярною завдяки роману Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» (1719).

У цю епоху виділяються такі течії:

• просвітницький класицизм (Вольтер);

• просвітницький реалізм (Д. Дефо, Д. Дідро, Г.-Е.Лессінг);

• сентименталізм (С.Річардсон, Л. Стерн, Ж.-Ж. Руссо).

З ідеологією Просвітництва тісно пов'язаний енциклопедизм – духовно-інтелектуальний та освітній феномен європейської культури ІІ пол. ХVІІІ ст. Енциклопедистами назвали авторів французької «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел», опублікованої у 17 томах тексту та 11 томах ілюстрацій – Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Е. Фальконе. Перший том вийшов у 1751 р, але після другого тому її видання було заборонене. Книгу видавали нелегально, але після виходу 7 тому, де була стаття щодо віротерпимості, редактора Д.Дідро арештували, емігрував та переховувався Вольтер, цькували інших енциклопедистів.Після третьої заборони паризький парламент засудив «Енциклопедію» до спалення. Із 183 авторів довів справу до завершення Д.Дідро (у 1765 р. було надруковано останні 10 томів, а в 1772 р. вийшли останні додаткові томи). До 1789 р. «Енциклопедія» витримала ще 5 видань. Ця книга швидко поширилась по Європі.

Філософія Просвітництва пов’язана з досягненням особистої свободи людини в межах соціальної системи. Найвідоміший філософ І.Кант (1724-1804) говорив, що природа створила людину такою, що тільки через діяльність вона формує і себе, і навколишній світ. Культура в його трактуванні – це здатність людини контролювати свою біологічну сутність, вміння поставити моральний обов’язок вище від власних інтересів. Продовжують розгляд проблем культури І. Гердер (1744-1803). Він заперечує поділ на раси, вищість і нижчість народів. Важливим був висновок Г.Гегеля (1770-1831) про те, що суть культури полягає у звільненні людини від суб’єктивного свавілля і в піднесенні її до рівня суспільної істоти.

39.Стиль рококо і класицизм в європейському та українському мистецтві.

Батьківщиною нового стилю рококо (від франц. rocaille - мушля), що з´явився на початку XVIII ст., стала Франція. Таку назву цей стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Він з´явився на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст.

Рококо - суто світський стиль, досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. У мистецькому плані "легковажний" рококо був протилежним "важкій урочистості бароко". Довгий час існувала думка, що рококо - це лише відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його.

Передвісником рококо став Анптуан (Жан) Baммo (1684-1721), який створив у мистецтві свій неповторний образ колориту та театральності ("гри в театр").

Предметом мистецтва класицизму проголошувалося лише прекрасне і піднесене. Творці цього художньо-мистецького стилю вважали, що краса існує об´єктивно, тому її можна осягнути розумом. Прибічники класицизму відстоювали принцип "наслідування природи" і відповідно - суворого дотримання правил, встановлених під час вивчення стародавніх пам´яток. Класичний образ тяжів до зразка, що відповідало суспільно-виховній функції художньої творчості. Основні сюжети для класичного твору бралися з міфології, історії чи біблійних текстів та типізувалися з огляду на тогочасну дійсність.

Засновником класичного напряму в мистецтві Франції XVII ст. став Школа Пуссен (1594-1665). Він не мав багато учнів, проте йому вдалося створити власну школу живопису. Творчість майстра вважалася вершиною французького класицизму і в майбутньому вплинула на багатьох митців. Однак мистецтво класицизму, виробивши канони, засновані на художньо-естетичних традиціях Н. Пуссена, потребувало їх обов´язкового дотримання. Тому рівень мистецтва класицизму під впливом жорсткої системи вимог почав знижуватись, - оскільки творчий процес перетворився на просте наслідування.