- •Первіснообщинний лад - доба кам”яного віку,епоха міді-бронзи на території України.Трипільська культура.
- •Формування цивілізованого суспільства на території України у добу раннього залізного віку: кіммерійці,скіфи,сармати та античні держави Північного Причорномор”я.
- •Русь на початковому етапі державотворення: історіографія проблеми, фактори та причини консолідації, просторові координати. Діяльність київських князів сер.9- сер.10ст.
- •Держава та суспільство Київської Русі середини 10-поч.11 ст. Русь в системі міжнародних стосунків.
- •Внутрішня та зовнішня політика великокнязівської влади в період стабілізації та розквіту Київської Русі ( 11- поч. 12 ст.) .
- •Південно- Західна Русь у період феодальної роздробленості.ВеликеГалицько-Волинське князівство, етапи державного розвитку.
- •Монгольський фактор в руській історії : сутність золотоординського іга та специфіка панування Золотої Орди на південно-західних і північно-руських землях.
- •Інкорпорація українських земель у державно-політичні і соціально-економічні системи Литви, Польщі та інших держав ( сер.14-сер.16 ст.) .
- •Українські землі у складі Речі Посполитої : політичний та соціально-економічний розвиток ( др. Пол. 16- сер. 17 ст. ).
- •Виникнення українського козацтва та його роль в історії українського народу ( 15 - сер. 17 ст. ) .
- •Українська національна революція (1648 - 1676 рр.) та створення козацько-гетьманської держави. Козацько-старшинські літописи та їх історичне значення.
- •Україна за часів гетьмана і. Мазепи та інкорпорації до складу Росії ( кін.17 ст.- 18 ст.).
- •Спроби збереження та причини і фактори втрати державної незалежності України у 18 ст.
- •Імперська національно-регіональна політика урядів Росії та Австро-Угорщини на українських землях у і пол. 19 ст.
- •Генезис українського національного руху в і пол. Хіх ст. „Руська трійця”, Кирило-Мефодіївське братство.
- •Структурно-економічні, соціально-класові та етнічні зміни в українському суспільстві доби капіталістичної модернізації (іі пол. Хіх - поч. Хх ст.).
- •Москвофільство, народовство та радикалізм у суспільному русі Західної України (50-і рр.- 80-і рр. Хіх ст. ).
- •Українська національна державність у 1917- 1919 рр.: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія .
- •Утвердження радянсько-комуністичного режиму в Україні у 1919 - 1920 рр.
- •Неп в Україні : причини появи, особливості, досягнення та прорахунки.
- •Соціально-економічні перетворення в Україні 20-30-х рр.: індустріалізація, колективізація та її наслідки.
- •Політика „коренізації” в Радянській Україні 20-30-х рр. : причини, суть, зміст, значення.
- •29. „Українське питання” напередодні та початковому етапі Другої світової війни.
- •30. Україна у роки другої світової війни. Рух опору.
- •31. Повоєнна відбудова і розвиток України у 1945-серед. 50-х рр.; Основні тенденції та особливості .
- •32. Україна в період тимчасової лібералізації суспільно-політичного та економічного життя в срср (сер.50-х-сердед.60-х рр.).
- •33. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ у 60-х - сер. 80-х рр.
- •Дисидентський рух в Україні: загальні тенденції, особливості та спецефіка.
- •Перебудова в Україні: сутність, періоди, особливості реалізації (1985- 1991 рр.).
- •Проголошення суверінетету і незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибору Президента України. (1990-грудень 1991).
- •Формування та функціонування багатопартійності у сучасній Україні: основні етапи, характерні риси, особливості.
- •40. Конституційний процес в Україні. Прийняття Конституції. Головні положення Конституції України та зміни до неї.
- •41. Україна на сучасному етапі 1994-2005 рр. : тенденції політичного, соціально-економічного, культурного розвитку.
- •42. Україна у сітовому співтоварстві. Зовнішня політика держави, основні напрями та тенденції розвитку на сучасному етапі.
- •Слов`яни
- •Всесвітня історія
Спроби збереження та причини і фактори втрати державної незалежності України у 18 ст.
Упродовж півстоліття після смерті Петра (1725) московська політика супроти України не йшла одним шляхом. В царському уряді заходили вагання : то вживали гостирих Петрових засобів, то знову приходили полегшення.Велике значення мало тут становище самого українського громадянства . Пив”язання до свого державного устрою було таке міцне і при кожній нагоді виступало з такою стихійною силою, що Москва мусила з ним рахуватися і деколи вживала заходів приєднати Україну поступками.
На гетьмана обрано полковника Данила Апостола (1727-1734). За нього хоч обсяг української автономії став дуже вузький, все-таки в цих межах можна було провести нову організацію державного життя ( упорядкував земельні і господарські справи, провів слідство про маєтності - безпавно загарбані землі привернено державі, оголосив „Інструкцію українським судам”,вперше встановив точний бюджет державних видатків).
Уряд цариці Єлізавети знову взяв курс на полегшення для України.Востаннє дозволено обирати гетьмана в особі Кирила Розумовського (1750-1764) . Він шанував українські традиції і вмів стати в обороні „національних” справ. Подбав про те щоб українські справи передано з сенату до колегії закордонних справ, домагався права вести самостійно.закордонну політику, обороняв фінансову самостійність Гетьманщини, старався про зваільнення українського народу від участі в війнах поза Україною. Провів деякі реформи у війську, завів одностайні уніформи та озброєння. За гетьманства Розумовського великого впливу дійшла старшина , що залюбки звала себе шляхетством;
Саме тоді знову постали змінив російській політиці: цариця Катерина ІІ почала проводити крайній цетралізм і вирішила скасувати автономію України. Коли цариця дізналась про проекти спадкового гетьманства Роззумовського, вона відразу викликала гетьмана до себе і наказала йому зректися булави (1764 р.). Так було скасовано остаточно гетьманство. Щодо селянства, то указом Катерини з 1783 р. заведено загальне кріпацтво- заборону переходу селян. Одночасно скасовано автономні установи.В 1781 р. Гетьманщину було поділено на три намісництва (губернії) : Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. В 1792 р. розв”язано Малоросійську Колегію. В 1783 р. скасовано військовий устрій і козацькі полки переформовано на десять регулярних карабінерських полків російської армії з шестирічною службою. В 1785 р. опубліковано „грамоту про вільність дворянства”, яка давала українській шляхті самоуправління- губерніальні і повітові дворянські зібрання, з павом петиції до царя. З давнього устрою Гетьманщини залишилися тільки старі закони - Литовський Статут і магдебурзьке право.
Імперська національно-регіональна політика урядів Росії та Австро-Угорщини на українських землях у і пол. 19 ст.
Під кінець 18 ст. більшість українських земель попала під владу Росії. Окрім Гетьманщини і Запоріжжя. В Росії найвищого розвитку дійшов царський деспотизм, заводили абсолютичну систему, ламали кожній виступ, придушували всі опозиційні течії, за допомогою жандармерії і таємної поліції держали в важкому ярмі всі покорені народи.В Україні царат проводив колоніальну політику ще сильніше, як за часів Петра І і Катерини ІІ. Царат намагався затерти сліди давньої автономії. Територію України було поділено на генерал-губернаторства і губернії, а місцевій владі доручено всіма засобами з”єднати українські землі з корінними російськими губерніями. Микола І утворив окремий комітет, що мав завдання усунути на укрїнських землях, особливо на Правобережжі, останки місцевої культури і зрусифікувати їх.Тоді заведено російську урядову мову в судах і зросійщено всі школи.Русфікації мав також служити відкритий в 1834 р. Київський Університет ім. Святого Володимира. В 1840 р. в судах усунено Литовський Статут і введено російські закони. В 1843 р. заведено обов”язкові паспорти. Як знаряддя до русіфікації мала правити також православна церква, яку піддано під нагляд і керівництво полвтичної влади. В 1839 р. скосовано на Правобережжі останки унії.
Щоб придушити буд-які невдоволення , царат утримував в Україні велику армію, що доходила ста тисяч. Це надзвичайно обтяжувало населення, особливо селянствво, що мало обов”язок будувати і ремонтувати казарми, доставляти підводи, дрова і в усьому допомагати військові.
Габсбурги обрали іншу тактику- взаємного стимування чужих один одному народів та вибіркових компромісів з їхньою знаттю. У такий спосіб вбудовувалась складна політична конструкія, на зразок балансу ворожнечі, як в регіонах так і в державному масштабі. Габсбурги намагались не „притерти” народи один до одного та сблизити їх на певій спільній основі, а навпаки розігрували роль патрона-покровителя кожного з цих народів окрема, експлуатуючи сам стан їхнього взаємного відчуження.
Західноукраїнські землі в пер. пол. ХІХ ст. являли собою типповий приклад таких міжетнічних відносин в контексті охарактеризованої політики монархії.
У економічному плані Західноукраїнські землі були типово аграрними районами Асвсро-Угорської імперії, економічно відсталими, яким припадала роль лише споживача виробів індустрії розвинених територій Австро-Угорської імперії.